Як «доларовому» нардепу голова пішла обертом від «бістро» під Ейфелевою вежею

Новина про те, що народні депутати можуть отримувати аж $700 зарплатні обурювала українців декілька днів. Потураючи суспільним настроям, ми вирішили змоделювати, яким би був один день з життя ідеального на думку пересічного українця народного обранця

Один день Івана Івановича

Яскраве квітневе сонечко безжально світило в очі крізь чималеньку діру в засаленій фіранці... Народний депутат трьох скликань Іван Іванович Загребущий протер спухлі очі та виліз з-під старої шуби колишньої дружини. Цьогоріч ночі у квітні були ще холодні, от і доводилося вкриватися тим, що залишилося від дружини, яка втекла з молодим слідчим Яценюка, який отримує обіцяну прем'єром зарплату, ще два роки тому. Ковдру невдячна зрадниця забрала з собою, а от шубу чи то забула, чи то вирішила, що новий заможний чоловік купить їй щось краще за каракуля... Іван Іванович потягнувся, подивився на своє відображення в брудному битому вікні - єдиному в невеличкій кімнаті його депутатської "общагі" та, прихопивши металевий чайник, поплентався до спільної вбиральні вмиватися...

В голові законодавця гуло і боляче потріскувало. "Знав же, що не варто пити з Петром Петровичем оте "плодовоягідне" з трьохлітрового пакету. Він, канєшно, голова фракції, і всьо такоє, і відмовити було б невдобно, але ж і я уже не мальчік пити всякий шмурдяк". Похмелятися в убогому помешканні Івана Івановича було нічим, бо в ньому не було холодильника, а пити зранку теплий самогон пан Загребущий вважав не гідним його високого статусу. До того ж сьогодні був пленарний день і треба було збиратися на засідання.

Про це Іван Іванович думав, стоячи у черзі до вбиральні одразу за головою парламентського комітету з питань виховання дітей та юнацтва Галиною Степанівною Шароваренко. Вони жили по-сусідству в депутатській "общазі" вже давно і, попри високі моральні стандарти, Галину Степанівну вже давно не бентежив колега-нардеп у сімейних труселях в черзі до сортиру.

Потрапивши врешті до вбиральні, Іван Іванович ретельно вимив обличчя господарським милом і вже надумав голитися, але побачивши своє мужнє, хоч і спухле, обличчя в уламку дзеркала, замислився. По-перше, гелю для гоління залишилися максимум на три рази, а до зарплати ще два тижні, а по-друге, виголене обличчя не пасуватиме до м‘ятого заштопаного костюму. Єдиний костюм нардепа, звісно, можна було б попрасувати, але Іван Іванович не дуже полюбляв оту жіночу роботу, вмовити високоморальну Галину Степанівну на це можна було хіба що за цукерки, а вони грошей коштують, та й прасувати варто випраний костюм, а місячний запас прального порошку скінчився після казусу з несвіжим тістечком в депутатському буфеті. До того ж праска жерла забагато електроенергії. "Економіка должна буть економной", - згадав депутат вивчений ще в дитинстві радянський слоган і остаточно вирішив не голитися. "Тим більше, щас в модє ламберсексуалізм, жаль конєшно, шо не бомжесексуалізм. Тоді б я точно був секс-сімвол", - гірко пожартував нардеп і, прилизавши залишки волосся, пішов снідати залитою кип‘ятком "Мівіною". Без апетиту з‘ївши півпакетика Іван Іванович замотав залишки безкоштовною газеткою з рекламою та оголошеннями та приховав на вечір.Покінчивши з харчуванням, народний обранець вдягнув свій єдиний непрасований костюм без кількох гудзиків, пов‘язав малинову краватку - вишуканий аксесуар, яким він особливо пишався, та взув сандалі. "Добре, що потеплішало, а то черевики зовсім вже стопталися", - задоволено відзначив Загребущий, але ж раптом засмутився. Його сині шкарпетки з жовтими зірочками, які він плекав ще зі своєї першої каденції, підступно порвалися, оголивши поїдений грибком ніготь. "От жеж бляха, - неголосно вилаявся нардеп. - Ну, нічого, попрошу дівчат з секретаріату степлером залатати".

На роботу Іван Іванович їздив зазвичай на трамваї, маршрутки були задорогі як для людини з зарплатою на рівні прожиткового мінімуму, а метро на Борщагівку, де стояла його "общага" ще не провели. Колись Іван Іванович навіть написав запит до столичного мера з проханням вирішити це питання, але вчасно схаменувася, зрозумівши, що використовує службове положення задля вирішення власних проблем, що цілком підпадало під поняття корупції. Іван Іванович був кришталево чесним нардепом і корупції боявся як вогню.

Дорогою на трамвайну зупинку, народний обранець за давньою звичкою зазирнув до смітника в сусідньому кварталі, де підібрав кілька порожніх пивних пляшок. Дуже давно, ще під час першої каденції, він соромився збирати пляшки, але після того як довелося начистити пику місцевому бомжу-алкашу, що безсоромно зазіхав на його пляшки та право "першої ночі" щодо смітника, вирішив, що краще побиратися на смітниках, ніж красти в держави. І тепер ходив до смітника з гордо піднятою головою. "Хай електорат бачить. Якщо депутат збирає пляшки, то точно не краде з бюджету", - резонно вважав Загребущий.В трамваї Іван Іванович забився подалі в кут, аби не потрапити на очі контролеру, та заглибився в законопроект про виділення бюджетних коштів на реорганізацію державних підприємств енергетичної галузі. Раніше нардепи їздили в трамваї безкоштовно, але після того як необґрунтовані пільги депутатам скасували, Іван Іванович почав ховатися від контролерів і прикидатися пенсіонером-пільговиком. Йому було дуже соромно, але грошей депутатської зарплати на квитки вистачало не завжди і по-можливості парламентар їздив зайцем. "Хто без гріха хай перший кине в мене камінь", - заспокоював нардеп себе євангельською цитатою.

Цього разу Івану Івановичу пощастило, і до Верховної Ради він добрався без зайвих витрат і навіть не запізнився. В голові майнула думка, що є навіть час попити в буфеті розчинної кави, але він її одразу ж прогнав як "буржуйську".

- Іване Івановичу, можна Вас на хвилинку, - почув він голос колеги Петра Петровича Скоробагатька. - Ви вже ознайомилися з законопроектом про дотації енергетичній галузі?

- Звісно, поки в трамваї їхав, - відповів Загребущий.

- І яка ваша позиція? - спитав Скоробагатько.

- Я за це не голосуватиму, це ж необгрунтоване витрачання народних коштів!

- Але тут така справа, - Петро Петрович перейшов на шепіт, - є люди, які готові, так би мовити віддячити за правильне голосування.

Після цих слів Скоробагатько показав Загребущому папірець з нашкрябаною там цифрою "$1 млн.".

Іван Іванович на мить остовпів. В його голові, яка й досі боліла від "Полодово-ягідного" пронеслися і нові сандалі і пухова ковдра і білосніжний "Інфініті" і поїздка до Парижу і шампанське з манекеницями... Але не був би Іван Іванович Загребущий улюбленцем українців, якби піддався на цю спокусу. Після миттєвого коливання він заволав: "Це ж корупція!!! Ах ти ж падлюко!" і з усієї сили з‘їздив в пику Петру Петровичу. Одразу ж набігли журналісти з камерами і диктофонами, а Іван Іванович несамовито кричав, вказуючи на вмитого юшкою Петра Петровича: "Мене намагалися підкупити, мене спокушали мільйоном, але я не продався! Міліція, тримай його!"

Одразу ж набігли міліціянти, привселюдно наділи на нокаутованого Петра Петровича кайданки та потягли в "мєста нє столь отдальонниє". А Іван Іванович став національним героєм, його навіть запросили на ток-шоу центрального телеканалу, де напоїли безкоштовною мінералкою та меленою кавою. "Награда знайшла героя, - міркував Іван Іванович в студії телеканалу, посьорбуючи каву, під час рекламної паузи, - давно так не бенкетував. Господь таки відплатив мені за чесність та непідкупність".

А вже після ефірів в беспокійних снах Івану Івановичу снилося затишне паризьке кафе, устриці з шампанським та стрункі манекениці...

* * *

Якщо ж спробувати бути трохи серйознішим, то суспільний галас навколо можливого збільшення депутатської зарплати виглядає як масове божевілля. Варто нагадати, що зараз зарплата народних депутатів та міністрів складає 6109 грн. "брудними" при тому що середня зарплата по Києву, за даними Держкомстату, - 6414 грн. Отже, сьогодні нардепи отримують менше за більшості представників офісного планктону. Не треба бути економічним експертом аби зрозуміти, що на ці гроші прожити в столиці України якщо і можливо, то дуже і дуже скромно. Як результат маємо таку зарплату чиновників, яка прямо заохочує їх до корупції. А народний гнів з цього питання пояснюється швидше як ірраціональна мстивість. Мовляв, все одно всі крадуть, так хай хоч зарплату не отримують. Очікувати, що чесна і порядна людина самовіддано і ефективно працюватиме за такі гроші, це для любителів фантастики.

На жаль ніхто з українських високопосадовців не наважується пояснити цю елементарну річ суспільству, побоюючись "народного гніву". Хоча для слідчих МВС, що боротимуться з корупцією уже знайшли зарплату в 30 000 гривень, що майже в п‘ять разів більше депутатсько-міністерської, і ні в кого це обурення не викликало.

Як би це банально не звучало, але доводиться повторити, що високваліфікований державний службовець має отримувати гідну зарплату. Це аж ніяк не гарантує, що він не стане корупціонером, але відсутність пристойної зарплати точно гарантує, що буде. Тому, наші можновладці мають наважитися і врешті встановити високопосадовцям зарплати хоча б на рівні 50 тис. гривень на місяць. При цьому всі інші соціальні блага для чиновників у вигляді пільг на проїзд, чи спецлікарні на кшталт "Феофанії" треба скасувати раз і назавжди. В той же час органи правопорядку, а разом з ними і преса і суспільство мають сильно "бити по руках" тих, кого зловлять на корупції. Це, за великим рахунком, єдиний, хоча не швидкий і не простий, шлях до реального подолання корупції та формування цивілізованої політичної еліти. І останнє - в Раді чимало людей, статки котрих дозволяють їм взагалі не отримувати зарплат, хоч би вона складала 150 тисяч гривень. І вони в Раді явно не для законотворчості, а для лобіювання власного бізнесу. І їх легко позбутися - просто не продаватися цим грошовим мішкам під час виборів, пише depo.ua.

 

19 квітня 2015р.