Роми Закарпаття пом’янули Йосипа Адама, а радванські надалі воліють мати баронесу (ФОТО)

У мікрорайоні Радванка, на вулиці Прикордонній вже кілька тижнів допомагаю господині, котра взяла собі в двір дворнягу Лаккі. Ми з ним заприятелювали весною і нарешті скінчилося його бродяче життя між небом і землею. Несподівано захворіла нова хазяйка пса пані Марина. Вона в лікарні після операції.

Щодня прямую велосипедом  до Лаккі з відром їжі на кермі. Так кожного дня глибше і глибше вивчаю Радванку. Вона для мене загадково-магічна. Тут по-справжньому змішалися в  перевесло люди, коні, собаки, коти. Гамір, галас, гойкання стоїть скрізь такий, ніби на ярмарку. На ярмарку суєти?

В обід повертаюся від Лаккі й за рогом натикаюся на парубків, котрі монтують сцену. Виявляється, сьогодні ввечері буде вечір пам'яті Йосипа Адама. Прямо біля дому, де він жив. Перед концертом мають відбутися слухання з участю представників Ужгородської міськради, міліції, паспортного столу, відділів культури, освіти. Це цікаво. Востаннє проводив зйомки на Радванці років 3 тому. Ці кадри з участю Й.Адама, його інтерв'ю удома швидко  виписую  на флешку. Аби в сутінках показали того  незабутнього  Йосипа Адама – істинного  барона, мудрого філософа, спокійного, впевненого в собі, не метушливого. Сумку з камерою, штативом знову на кермо велосипеда і через пів години вже на Радванці.

Дружина Оксана Барбіл, викладачка-латиністка УжНУ, встигла кинути з порога: «Перекладаючи з латини на українську «Історію карпатських русинів» Михайла Лучкая, я надибала у нього твердження, що у 1417-ому році роми-цигани з Індії почали селитися на землях Угорського Королівства».

Отже через два роки, у 2017-ому, закарпатські роми відзначать 600 років великого переселення з берегів Гангу в  Закарпаття, на береги Тиси, Ужа, Латориці. Нині в нашому краї 100 класичних таборів. За останнім переписом 2001 року 14 тисяч закарпатців зголосилися  ромами. Насправді їх, якщо опиратися на дані медичних закладів, до 50 тисяч.  Ужгородський мікрорайон Радванка (колись це було приміське село) відомий з 1427-го. Тут  цигани заснували свої табори за Австро-Угорщини. 100 років тому,  пізніше, раніше? Точно не відомо.

Більшість  нинішніх жителів Ужгорода вважають Радванку одним табором. Ні, це не так. Тут є три поселення славних вихідців з Індії. Одне на вулиці Тельмана налічує до сімсот люду. Ще два мають ймення «Радванка» і «Дамба», розташовані поруч й загалом це понад 3 тисячі мешканців. Живуть вони переважно на вулицях Прикордонна, Львівська, Донська, Радванська, Ужанська, Козацька, Тельмана.

Чи не всі тутешні роми  зібралися на  майдані, на перехресті вулиць, аби пом'янути свого багаторічного барона Йосипа Адама. Його не стало 10 лютого 2015-го. 17-го серпня ц.р. йому би виповнилося 70 років. Понад 20 літ очолював товариство ромів Закарпаття «Рома». Одноплемінники його обрали головним бароном Закарпаття. 

Спілкуюся з тими, хто грає карти за столиком, очікує початку дійства – кожен від душі говорить про те, як Йосип Іванович жив, допомагав, відстоював. Був вправним картярем, вмілим організатором, народним дипломатом,  добрим батьком, газдою. З дружиною виховали двох доньок. Знав традиції, звичаї свого народу, дотримувався їх. На рахунок традицій був консерватором і твердо стояв на тому, що табір, його старійшини більшістю голосів повинні обирати свого поводиря. А після цього всі таборяни  мають прийняти барона за свого керманича. Той  не має сидіти на троні, гріючись у променях власної величі, слави, той має діяти, добиватися, вимагати. Так і чинив все життя Йосип Адам.

Цікаво, що його мама Оранка до Другої світової війни, за угорської влади на Радванці аксакалами і громадою обиралася баронесою. Себто бароном табору. До неї всі шанобливо зверталися «секретарко». Бо, дійсно, здавна заведено, що урядує в таборі барон-чоловік. Оранка прожила на світі 60 літ. Народила 8 дітей - четверо дівчат і четверо хлопців. Йосип Адам з'явився на світ у 1945-ому. Першому році радянської влади в Закарпатті. Ой, «совєти» дуже не любили ромів. Відомі, наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5-го жовтня 1956 р. «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом».

Роми  здавна переслідуються  тими, хто тримав владу. Відомий, наприклад, з історії циган регламент імператриці Марії-Терезії, згідно з яким передбачалося в примусовому порядку:

-примусити циган припинити кочовий спосіб життя;

-відібрати у циган дітей і передати їх на виховання християнам;

- заборонити шлюби між циганами…

Годі. Бо так дійду і до мера Ужгорода Віктора Погорєлова, котрий восени 2010-го ледь не вдався до силового знесення частини табору на вулиці Тельмана.

На  розі вулиці Ужанської на Радванці починається вечір пам'яті Йосипа  Адама. На цю подію Міжнародний фонд «Відродження» виділив 20 тисяч гривень. На ці кошти - сцена з озвученням, запрошення  вісьмох колективів. Вправні кухарки приготували три великі казани справжнього циганського бограчу й  ним пригостили кожного гостя. Який бажав. Я спробував. Циганський бограч менш жирний, ніж угорський,  має більше м'яса, картоплі й ще чогось усякого доброго. Секрет рецептури.

На початку мали бути так звані слухання. Про життя-буття ромів Радванки. Паспорти, свідоцтва, сміття, дороги, навчання, самовільні забудови, одна колонка з водою на табір… Міські очільники, за винятком освітянина, чомусь не прийшли на бесіду з громадою. Воно, може, й ліпше, бо тут більше проблем, ніж води в Ужі. І якщо почну деякі аналізувати, шановні читачі порталу «Ужгород.нет» виключать комп'ютери.

Йосипа Адама   зі сцени пом'янули старійшини  табору, ті, котрі з ним працювали. За їхніми словами, Йосип Іванович ніколи не робив із себе пана, бо то для рома найбільша ганьба. Завше був простим, зрозумілим, відкритим, гідно себе тримав як депутат міської ради, відчуваючи за спиною підтримку великої ромської громади. Вона би відкинула його враз, змела, коби почав робити із себе магната, закривати двері перед бідними, а душу перед Господом. Йосип Адам з неприхованою саркастичною посмішкою завжди дивився прямо в очі тим, які будь-що  хочуть вислужитися перед владою, партіями, називають себе  лідерами  ромів. Що це за чуже для них слово? Лідер. У ромів  є один ватаг – барон! Обраний старійшинами. Це закон предків. Барон для громади –це і Конституція, і прокурор, і суддя, і адвокат, і тато з мамою.

Більшість старійшин  на сцені і за сценою говорили, що найближчим часом табір у Радванці матиме нового барона. Замість покійного  Йосипа Адама. Точніше баронесу. На цю поважну посаду розглядається одна кандидатура – донька Йосипа Івановича Світлана. Деякі старійшини  радять обрати когось із сивочолих, з великим життєвим досвідом. Прості роми кажуть: нам не треба такого, котрий без горіння просто прожив життя й на старість жадає лише спокою. Табір же буквально ридає, мучиться від цього стражденного, злидарського  життя без води, електрики, газу. Треба нарешті щось робити. Не піаритися, не гратися в слова, не з»являтися на людях тільки перед черговими виборами. Досить  дурити ромів. Набридло.

Мої інтерв'ю на камеру зі старійшинами враз гучно перервала жінка у довгій до землі  гарній   червоно-чорній ромській сукні. Вона, звівши очі до неба, своїм сильним голосом заспівала про важку долю ромів, про їхні мрії та надії. Щирий, милозвучний спів доньки Світлани неодмінно почув ген-ген за хмарами батько Йосип Іванович. Він сам не співав, любив слухати і дивитися, як щиросердно виконує мелодії вона, як виступає її вокально-танцювальний ансамбль «Сонячна Радванка». Цього вечора на сцені цей самобутній колектив  звично зблискував як промені, як  спалахи  ватри.

Колектив Світлани Адам заснований у 1992-ому році. Нині він один   з найпопулярніших  у Закарпатті. Хоча склад весь час оновлюється. В «Сонячній Радванці» суціль старшокласники. Ансамбль, його керівничка докорінно змінює погляди дівчат, юнаків на життя. Вони, на відміну від багатьох ровесників, аж ніяк не прагнуть у 13 років одружуватися. Воліють після школи здобути  профтехосвіту чи вищу, мати нормально оплачувану роботу. В народних ромських нарядах  всі дівчата, хлопці виглядають як королеви й королі, вони схожі на лелек, пав. Якби то вся Радванка, за   звичаєм таборів у Королеві, Підвиноградові, ходила в таких у будні й свята. Але то треба бути табірними ромами, так званими ловарами. У Радванці вони іншого роду-племені.

На сцені виступили вісім фольклорних колективів, кілька окремих виконавців. На камеру, фотоапарат  жадібно знімав  дітей не лише під час виступу, а й  у дворі дому Світлани Адам. Які вони всі одухотворені, окрилені, файні були в ці радісні години.  Дім господині  відкритий навстіж. У ньому кишіло від юних, дорослих артистів. У кімнатах переодягалися, чепурилися, пили водичку і смакували бограч. Світлана Адам здобула вищу освіту. Разом з чоловіком виховують двох доньок. Октавія очолює дитячий мистецький колектив «Лулуда». Мама нині  разом з однодумцями-активістами   працює над отриманням міжнародного гранту. Якщо його матиме, то обіцяє через рік відкрити на Радванці музей історії та побуту ромів. До 600-річного  ювілею  поселення ромів у Закарпатті.  Згодом гуртом візьмуться за створення діючих  майстерень для ковалів, бондарів…

Настав час створювати робочі для суціль безробітної Радванки і робити її привабливою для туристів. Справді сонячною. Такі ж проекти хочуть реалізовувати в  інших поселеннях Ужгорода, Мукачева, Берегова, Сваляви, Перечина, Середнього, Великого Березного. Адже С.Адам, повторюю, продовжує справу батька. Вона всіма баронами обрана керівничкою обласного товариства «Рома». Сидіти, склавши руки, вона не вміє, вона вогняна, вона ділова, не терпить пустих  балачок і кар»єристів, які паразитують на довір»ї простих ромів.

Коли настали сутінки, на великому екрані музичні оператори показали дві документальні  короткометражки. Моя  була підготовлена нашвидкуруч і стала маленькою даниною пам'яті  ЛЮДИНІ з великої букви. Друга вразила тисячі глядачів  своєю продуманістю, масштабністю. Журналісти ромської редакції Закарпатської ОДТРК «Тиса- 1» Мирослав Горват і Євгенія Навроцька підготували  довершений фільм про Йосипа Адама.  З численними зйомками, його інтерв'ю, спогадами колег, друзів.

Уночі на екрані палала свічка. Свічка пам'яті.

Ромська громада Радванки найближчими днями  колективно звернеться до Ужгородської міської Ради з проханням, аби до 70-річчя з дня народження Йосипа Адама (17 серпня 2015 р.) одну з вулиць нарекли його ім'ям. Одна з пропозицій: перейменувати вулицю Ернста Тельмана. Тельман у роки Другої світової війни  був вождем німецьких комуністів. У нас же в Україні проходить процес декомунізації.

Богдан БАРБІЛ,

кореспондент парламентського телеканалу «Рада»,

для Uzhgorod.net.ua.

Фото автора.

 

 

28 червня 2015р.