Ми отримали імідж краю гангстерів, де поголовно порушують закон. Це насправді не так - експерт

- Тривога іще залишається, каже соціолог Маріанна Колодій у коментарі Укрінформу. - Чому? Тому що не було розставлено остаточних акцентів. Людям так і не пояснили, що, власне, сталося, хто в цьому винен, чому винних не покарано… Отож, залишається загроза, що в тихому провінційному містечку серед білого дня біля мого будинку можуть знову почати стріляти. Бентежить, що ніхто з простих людей у такій ситуації не може гарантувати своєї ж безпеки. Нема впевненості, що таке не повториться.

Міліція після цих подій втратила довіру закарпатського народу остаточно. Якщо раніше ще була якась надія, що міліція може захистити хоч у крайньому випадку, то під час цих подій люди зрозуміли, що така міліція не захистить. Тому добре, що розпочали «поліцейську» реформу на Закарпатті. Якщо цей етап буде пройдено належним чином, то для суспільства зміна міліції буде одним із плюсів, які привнесла «мукачівська стрілянина».

Другий великий результат «мукачівської стрілянини» - боротьба з контрабандою. Перш за все, треба роз'яснити, кого ж вважати, власне, контрабандистами.

Населення Закарпаття споконвіку живе на прикордонній території, і в багатьох жителів поняття кордонів розмите: ось тут у моєму саду - яблуні, а ось там, в кінці, ростуть груші, але то вже за кордоном. Інший момент: завжди і всюди населення, що проживає на прикордонних територіях, на цьому заробляло. У всі часи й епохи, у всіх країнах. Закарпаття - не виняток. І не слід усій країні називати нас «контрабандистами», бо такі ж контрабандисти - галичан, які роблять те ж саме на кордні з Польщею.

Ми отримали імідж краю якихось гангстерів, де поголовно порушують закон, мають особистий зиск із державних кордонів. Це насправді не так. Бо за рахунок того, що закарпатець купить в Угорщині кіло помідорів чи персиків і перепродасть тут дорожче, виживає в умовах постійного безробіття в краї він і його сім'я. І він при цьому купує якісь товари в Україні - тобто, підтримує економіку. Для усіх закарпатців, що заробляють таким човниковим перевезенням товарів через кордон, цей заробіток є тимчасовим, люди намагаються створити собі якусь економічну базу, щоб заробити на будинок, на бізнес, з якого далі житиме його сім'я, на навчання дітям. Цим займається біля 10 % населення. Якби в краї були створені робочі місця - люди б не їздили двічі-тричі за день через кордон з тими помідорами чи 10 пачками сигарет.

Інша справа, що в суспільстві не уявляли масштабів контрабанди в краї. Народ зрозумів, що  в той час, коли він провозить 10 пачок прихованих сигарет, хтось переганяє 10 фур підакцизної продукції. Звісно, така контрабанда є загрозою для країни. Бо це не заробіток для однієї сім'ї, це корупційні схеми міждержавного масштабу.

Але я вважаю, що несправедливо ставити таке кліше на Закарпаття - «край контрабандистів».

Ну й третій «подарунок» суспільству від подій 11 липня - це зміна влади. За нею уважною слідкують. Як діяти чиновникам, щоб виправдати надії? Перше, що вимагається - відкритість. Залучайте активістів, влаштовуйте круглі столи: тоді суспільство буде бачити, що влада робить. Роз'яснюйте людям проблеми, звітуйте про роботу - тоді не буде версій, побрехеньок, істерії в соцмережах. Друге - фаховість.

Для того, аби стабілізувати суспільство на Закарпатті дива не потрібно. Хай чиновники просто дотримуються посадових інструкцій та діють у межах закону. І ще - говорити потрібно людям, що ми робимо, куди ми йдемо. Бо у закарпатців останнім часом є таке відчуття, що ми їдемо в автобусі, й самі не знаємо, до якої зупинки та в якому напрямку. Ще й до того, цей автобус постійно ламається…