Сага про приміську землю та сільську владу у тьмяному світлі майбутніх місцевих виборів

Загальновідомо, що земля – найцінніше наше багатство. В умовах малоземелля, характерного для нашої області, вона набуває ваги ледь не справжнього золота. А коли розташована неподалік обласного центру – це взагалі «бомба»!

Кожен громадянин нашої держави згідно із законодавством має право отримати безкоштовно ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; ведення особистого селянського господарства;

Та як забезпечити тієї землею  всіх?

Нещодавно в засобах масової інформації йшлося про неабиякі пристрасті щодо виділення земельних ділянок рішенням засідання сесії Коритнянської сільської ради. Місцеві жителі виступили проти, на їх погляд, неправомірних рішень щодо надання 27 ділянок у сусідньому селі Кінчеш, яке також входить до цієї сільради. Варто зауважити, що протест переважно висловлювали коритнянці, хоча ділянки знаходяться на території Кінчеша. Вимоги людей зрозумілі: вони роками не можуть отримати землю, хоча іноді в одному будинку тісниться по кілька сімей. Та чи винна і наскільки в цьому сільська влада та органи місцевого самоврядування?

Про сільського голову Коритнян Мар’яну Манді 

Мар’яні Іванівні  добре відомо, який це комфорт, коли  на одному обійсті проживає чимала кількість людей. В житті довелося всього спробувати. Як стверджує сільський біров у спідниці, був момент, коли на обійсті її батьків у Коритнянах проживало аж 10 чоловік, у тому числі й родина пані Мар’яни з двома дітьми. Та й саме її життя не було встелене пелюстками троянд. Виховувалася в сім’ї колгоспника, де були три доньки. Змалку добре знала, що таке важка селянська праця на землі. Трудову діяльність розпочала в 17 років вихователем дитсадка в с. Стрипа, навчаючись на вечірньому факультеті університету. Потім змінила фах, закінчила економічний факультет. 15 років працювала в Ужгородському РО «Продтовари». За всі роки набереться хіба рік, щоб не було запису в трудовій. Довелося і в шкільній  їдальні працювати, потім бухгалтером у приватного підприємця. Не оминула й заробітчанська чаша: коли вже проживали окремо від батьків у недобудованому будинку, довелося залишити домашнє ґаздівство, зокрема дві корови та птицю,  на двох дітей-підлітків, а самим із чоловіком податися в Чехію. Всяке бувало. Набувши досвіду, Мар’яна вирішила й сама схопити за хвіст підприємницьку жар-птицю – разом з донькою пішли в бізнес, хоча успіху в цій царині доводиться досягати довго й важко.   

Стрімкий шлях на Олімп

У владних структурах жінка ніколи не працювала, та коли односільчани запропонували спробувати себе на посаду сільського голови, погодилася. Хоча й із невеликою перевагою, та фінішувала першою, випередивши відомого місцевого підприємця. Переможні фанфари не звучали, адже очільнику громади одразу ж довелося  братися до роботи і зіткнутися з серйозними проблемами. Однією з них уже тривалий час залишається водопостачання, адже борги за нього на початок каденції становили уже кілька мільйонів гривень. І тільки з кожним днем зростали, а старий водопровід дедалі більше ставав схожим на решето.  Хоча сама водна «міна» закладена тут більше 30 років тому. Перед введенням другої черги Минайського водозабору для забезпечення  обласного центру була вимога монтажу водопроводу в сусідніх із водосховищем селах. Тодішній облвиконком доручив цю справу колгоспам. А ті й монтували «по-колгоспному», не надто вибираючи матеріли, клепали з того, що потрапляло під руку. Тож тепер усі «переваги» такого монтажу відчувають на собі коритнянці та їх сусіди. Власного водозабезпечення за десятиліття селяни, на відміну від своїх сусідів із Холмока, так і не дочекалися. Тепер залежать від монополіста, хоча 8 свердловин знаходяться на території Коритнянської сільради. 

– На час мого приходу на посаду люди оплачували воду за ціною нижчою, ніж її відпускав Ужгородський  водоканал, – розповідає Мар’яна Іванівна. – Різницю ніхто не оплачував і вона тільки катастрофічно збільшувала борг. Рішенням виконкому сільради ми  змушені були підняти ціну до реальної, вказаної постачальниками, що не дуже сподобалося сільчанам, але іншого виходу не було.

Комунальному підприємству «Водоканал» м. Ужгород жителі Кінчеша і Коритнян сплачують за таким же тарифом, як і мешканці обласного центру. Однак сільську водопровідну мережу на свій баланс Водоканал не бере і не забезпечує  ремонт аварійних  витоків води. Тож доводиться викручуватися самотужки, бувало, що сільський голова за власні кошти оплачував  ремонтні роботи окремих дільниць водогону.

За зверненням Водоканалу до суду, в 2013 казначейство заблокувало фінансові рахунки сільради. Відтоді довелося працювати у ще складніших умовах, адже хоча гроші на розвиток на рахунках є, та скористатися ними неможливо. Хіба що залишаються захищені статті бюджету: виплату зарплати, оплату комунальних платежів та харчування вихованців дитсадка.

День засідання сесії сільради, або земельний гамбіт

Земельне питання також гостро постає в Коритнянах та Кінчеші. У приміських селах  побудувалося чимало жителів обласного центру чи інших населених пунктів. Потребують ділянок і місцеві. Проблему повинна вирішити розробка детального плану в Коритянах і надання ділянок із земельних запасів (ідеться про кілька десятків гектарів). Та це – в майбутньому. Поки що заяви, які поступали в міжсесійний період,  розглядалися на засіданнях сесій сільської раді і зазвичай доводилося відмовляти численним прохачам. У чергу такі заявники  не ставилися, оскільки як попередньою, так і нинішньою владою не було затверджено засіданням сесії сільради положення про порядок черговості надання земельних ділянок. Хоча із нещодавнім затвердженням генплану села Кінчеш було розроблено детальний план місцевості. Згідно з вимогами законодавства 16-го червня ц.р. у газеті «Новини Закарпаття»  оприлюднено оголошення про проведення громадських слухань щодо генплану села Кінчеш. Громадські слухання призначені на 17-е липня, тобто через місяць. У самому Кінчеші також вивісили оголошення на цю тему.  На громадських слуханнях було вирішено затвердити генплан на сесії сільської ради. 11-го серпня відбулося засідання сесії сільської ради. До часу  цього засідання  нідійшли заяви від громадян, котрі й були розглянуті на засіданні сесії.

– Передусім було задоволено заяви учасників АТО, також кількох мобілізованих, котрі зараз на навчаннях, продовжує Мар’яна Манді. – Отримала ділянку й одна з релігійних  конфесій. Усе відбувалося відповідно до закону, враховувався й конфлікт інтересів. Сільський голова не заперечує, що серед тих, хто отримав землю, є і її родичі та родичі деяких депутатів.

Чому «струсонуло» і як вирішуватиметься питання?

Як зауважував незабутній Козьма Прутков, щоб зрозуміти причину того, що відбувається, варто завжди глядіти в корінь. Чинний сільський голова припускає, що події спровоковані майбутніми виборами, до яких залишається всього два місяці. На переконання Мар’яни Іванівни, ґвалт зчинили громадські активісти, які штучно створили ажіотаж навколо земельного питання. Селяни ж, дізнавшись про розподіл землі, почали масово писати заяви на виділення ділянок. Опісля вдалися до силових дій – уже двічі штурмували сільську раду. Як кажуть, селянин не перехреститься, поки не гряне грім. Спершу проігнорували громадські слухання, де можна було висловити пропозиції з їх врахуванням при виділенні ділянок, потім схаменулися і, стверджуючи, що їх проігнорували, пішли в наступ. На 27-е серпня заплановане позачергове проведення засідання сесії Коритнянської сільради за участі громадськості, де будуть шукати вихід із ситуації, яка склалася. Очікується, що сільчани делегують від громади 10-15 активістів, які й представлятимуть їхні інтереси під час цих заходів, адже інакше все може перетворитися «на балаган».

 У чуток  вуха надзвичайно чутливі, а вимисли --  розмаїті

– Звичайно, неприємно, що в нас склалася така ситуація, – констатує Коритнянський сільський голова. – У свої роботі ми намагалися завжди йти назустріч жителям  наших сіл, яких тут проживає понад дві тисячі. Не все вдалося зробити, однак із заблокованими банківськими рахунками працювати вкрай складно. Через зміни в законодавстві намітився позитив у надходженні фінансових ресурсів, зокрема акцизів, у фонди сільської ради. Та всі вони «замирають» на заблокованих рахунках.

При такій справі, як розподіл земельних ділянок, сільська влада завше у програшній ситуації, адже важко залишитися поза критикою, завжди хтось вважатиме себе обділеним. Можна припустити, що навіть якщо би було вдесятеро більше вільних ділянок для розподілу, навряд чи всі кінець кінцем залишилися задоволені. Знову були б підстави для пошуків «правди». Існують навіть невидимі на перший погляд проблеми, наприклад, надання доступу до ділянок, виділення місця для доріг, щоб не перетинати сусідські городи, тощо.  Все це потрібно повсякденно  вирішувати.   

А ще Мар’яна Іванівна наголошує, що сільські люди надзвичайно піддаються всіляким пліткам, чуткам, перекрученням інформації. Чого тільки не розповідають про її «витівки»: кілька будинків у сина, квартири та  земельні ділянки – в інших родичів, гроші на рахунках (можливо, навіть іноземних), запланований виїзд на постійне місце проживання в Угорщину і т. ін. Вигадали також і несанкціоноване  виділення ділянок правоохоронцям та всілякі  інших оборудки. Хоча кожному, хто розуміється на законодавстві, відомо, що такі речі без відповідних законних підстав неприпустимі і «за посадою» земля не виділяється.  

– З усією відповідальністю заявляю, що з родиною проживаю в будинку, який свого часу допомагали зводити батьки, – зауважує пані Мар’яна.  – Земельних  ділянок ми не отримували, власних квартир не маємо.  Живемо, як і більшість наших краян, з тими ж проблемами, радощами чи неприємностями. Здається, в меркантильності помічена я не була і звинуватити мене тут важко. Я горджуся своєю невісткою, яка з багатодітної сім’ї, де виховувалося шестеро дітей. Вона сама тепер переймається долями чужих дітей,  працює в Часлівській школі-інтернаті для сиріт і дітей з неблагонадійних сімей. Синові  довелося змінити роботу через складну економічну ситуацію на підприємстві, де він  працював. З огляду на низьку купівельну спроможність наших людей донька припинила підприємницьку діяльність. Чоловік, який уже пенсіонер, працює охоронцем.  Так що далеко від інших ми не втекли, усі суспільні негаразди відчуваємо на собі.

Та й слова про те, що їй усе байдуже, адже залишилося два місяці на посаді, сільський голова вважає перекрученими, бо в розмові з громадськими активістами йшлося зовсім про інше.

– Однак усе це з часом минеться й перетреться, – резюмує Мар’яна Манді. – Головне, що ми маємо власну державу, а поміж своїх людей, без чийогось стороннього втручання і вказівок, завжди вирішимо насущні проблеми, розберемося у всьому законним шляхом, а не силовими методами.

З нагоди 24-річниці Незалежності України  вітаю всіх земляків із цією величною і епохальною подією в історії нашої держави. Усіляких вам земних благ, щастя, миру й благодаті!

Спілкувався Федір КУЧИСЬКИЙ