Закарпатський елітарний живописець Степан Шолтес - композитор рідної землі

Але от мистецтвознавець Людмила Біксей написала в передмові до його останнього каталогу наступне: «Живописні ландшафти Степана Золтановича Шолтеса щедрі на емоції, на музику кольору. І від предмета чи об’єкта зображення, від пори року залежить діапазон та інтенсивність звучання». В цьому сповна міг переконатися кожен відвідувач нинішньої персональної виставки заслуженого художника України в Закарпатському музеї імені Й.Бокшая. Степан Шолтес ретельно підготував її до щедрої пори свого сімдесятиліття.

Виставкові чисельні роботи гармонійно доповнювали одна одну, і не було збою ритму в їх художньому «звучанні». Широка високо фахова презентація   робилася під егідою управління культури ОДА та Спілки професійних художників Закарпаття. Були на відкритті всі люди, кого знав митець, які навзаєм шанувалися.

С.Шолтес раціонально не підганяв виставку під якусь окремішню концепцію.

— Особливого підбору не робив, — каже. — Принцип був один — не люблю повторно показувати своїх полотен. Тому демонстрував тільки свіжі роботи. Вони різні тематично. Є олія, пастель, акварель. Остання мала, несподівано для мене, значний успіх.

Один із відвідувачів виставки, теж архітектор і художник, Володимир Лезу сказав:

— Шолтес дуже прогресує. Картини змістовні. Мені, приміром, близькі міські пейзажі, його замки. За тематикою Степан приємно «всеїдний». Є в живописця натюрморти, є і море. Це говорить кожному, що має справу з прекрасним професіоналом.

— Є у вас, скажімо, якась особливо важка для виконання і тим цінна робота?

— До цього підходжу діалектично. Часто ж вибір диктую не я, не мої внутрішні буремні емоції, а глядачі. Деяка робота щось особливе для тебе означає, а людина підійшла і відійшла з явною байдужістю. Зрештою, станковий живопис має ужитковий характер: картина повинна бути облюбована покупцем для того чи іншого інтер’єру. Але варто, щоб на кожній стіні саме твоя робота виглядала належно, незалежно від її фонового кольору. До цього і прагну.

— Чи не сприяєте ви відділенню людей від природи? Бо Шолтес їздить на природу, малює на свіжому повітрі, а в людей потім від його живих картин з’являється таке глибоке враження від присутності там — між гір і дерев, що вони постійно лежать в нірвані на дивані?

Степан Золтанович сміється:

—Згадав карикатуру з якогось журналу. Художник намалював шматок  природи, потім забрав полотно, а на живому пейзажі після цього залишилася прямокутна біла дірка. Якщо в мій прямокутник хтось з повним відчуттям «заходить» із своєї хатньої «діри» — то що ж. Ласкаво просимо!

Заговорили про діаспори, їхню підтримку багатьох митців з-за кордону.

— Наскільки вас підтримує діаспора? — запитую.

Він дивується:

— Яка?

— Та хоч яка. Ви ж малюєте те, що близьке кожному народові. Могли б діаспори у відповідь трохи поворушитися, пошарудіти банкнотами…

— Справді, як можу пропагую рідний край. Та діаспори ще не зрозуміли глобальності моїх діянь. Загалом, якщо серйозно, не відчуваю себе без наших гір. Десь не всі бачать мене з дальніх країв, а я себе не бачу там. Головна діаспора і головний вирій мого серця — людські душі. Я виконав своє завдання і відчуваю катарсис, якщо моє мистецтво приносить тепло і світло в душі людей. Так говорив мій батько. Так за ним щиро повторюю я — його син.

— А ви в наш, складний економічно, час десь не підробляєте?

— Як ні! Підробляю.

— Якщо не секрет — то де?

— Рекламним агентом: я рекламую природу, а вона мені платить за це сповна. За найвищими розцінками.

З цього приводу нещодавно до нього звернувся закарпатський емігрант із далекого канадського міста Ванкувер. Попросив саме Степана Золтановича через свого родича намалювати рідні місця на Берегівшині.  Щоб, мовляв, не відчувати розлуки. Виконання цілком удовольнило його.

Про закордонну популярність — це не дешева похвальба. Про неї гласять документи. Приміром, Свідоцтво про участь у міжнародному мистецькому фестивалі у Південній Кароліні (США) 2004 року.

Балакаємо про перспективні задуми митця.

—Відкрити подібну виставку до свого 100-річчя.

…Степан Шолтес багато подорожував над земною кулею на літаках. Під час польоту на висоті розкішно годують. Але там не до живопису — надто вже калатає серце. Земні люди, напевно, малюють на Землі. А тим більше —  композитор закарпатської землі, який має бути близько до своїх музик — пензликів, полотен і фарб, а також до строкатої аудиторії — дерев, потічків, гір і переливчастих трав.

Василь ЗУБАЧ.

 

22 жовтня 2015р. -->