Двоє молодих лейтенантів із Закарпаття наводили жах на бойовиків у Пісках

Друзі з дитинства, а нині командири рот 93-ї окремої механізованої бригади з позивними «Оса» та «Стафф» протягом року пліч-о-пліч воювали в одній із найгарячіших точок зони АТО — селищі Піски.

Війна для цих 21-річних лейтенантів розпочалася торік, одразу після випуску з Національної академії сухопутних військ, повідомляє Народна армія.

Хлопці родом із мальовничого Закарпаття. Потоваришували вони ще на першому курсі, коли навчалися в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім друзі разом навчалися у військовому виші.

У 93-й омбр бракувало офіцерів, тож молодих лейтенантів одразу призначили ротними. «Стафф» очолив 7-му, а «Оса» — 9-ту роту.

— Прибувши в Піски, ми як командири перш за все мали провести рекогносцировку, грамотно організувати оборону, правильно розподілити вогневі засоби, зібрати максимум інформації про противника, налагодити взаємодію між взводами, позиціями та сусідами. Спочатку в нас бракувало вогневих засобів великого калібру піхотного озброєння (ДШК, НСВТ, СПГ). Лише через три місяці 9-ту роту посилили однією БМП, — пригадують ротні.

Тоді, навесні минулого року, в Пісках було спекотно, наче в пеклі. Бойовики постійно гатили по українських воїнах із танків та іншого важкого озброєння, здійснювали диверсійні вилазки, хотіли перевірити на міцність воїнів, які щойно прибули за ротацією. Але наші хлопці виявилися міцними горішками…

Кількома групами одночасно з кількох напрямків «Стафф» здійснив наліт на ворожі позиції. Піхотинці «зачистили» КП ворожої роти та їхній «опорник». Тоді у бойовиків було майже два десятки загиблих та поранених, було знищено кілька одиниць автомобільної техніки.

Після цього противник вирішив атакувати наші позиції за допомогою артилерії та бронетехніки й за підтримки штурмових груп. Вогонь вівся «з усіх стволів». Від вибухів запалювальних боєприпасів палали всі Піски…

— Ніколи не забуду, як на нас уперше виїхали кілька ворожих танків Т-72, а за кілька хвилин пролунав вибух, — пригадує «Оса». — Я тоді бігав по дахах, корегував вогонь артилерії. Невдовзі один із ворожих танків знищили. Влучним та інтенсивним вогнем нам вдалося змусити противника відійти на свої позиції.

А одного разу, проводячи розвідку, піхотинці помітили нещодавно обладнані позиції бойовиків та зіткнулися з їхньою розвідувальною групою. Після вогневого контакту обидві сторони відійшли. Однак наші хлопці вирішили довести, хто господар у цьому районі й змусити бойовиків триматися подалі від наших позицій.

— Трьома групами (вогнева, штурмова та прикриття) ми здійснили наліт на ворожий «опорник», закидали їхні бліндажі гранатами. Я забіг до ворожого бліндажа, як раптом пролунала черга з ПКМа. Миттєво пролетіла думка — все, кінець… На щастя, кулі пройшли в кількох сантиметрах від мене… Я влучно відповів автоматною чергою, — завершив розповідь «Оса».

Проти підрозділів 93-ї бригади тоді у Пісках воювала так звана бригада «Восток» та 2-й мотострілецький батальйон, який очолював колишній український офіцер ВМС, зрадник, комбат із позивним «Крим». Противник знав, що командири рот, які тримали оборону наших позицій, — молоді лейтенанти. Але наші хлопці так воювали, що згодом позивні двох друзів-ротних «Стафф» і «Оса», які лунали в ефірі, сповнювали бойовиків жахом.

На одній із ворожих позицій піхотинцям дошкуляли добре підготовлені гранатометники бойовиків. Вони просто зі свого бліндажа кілька разів на день вели прицільний вогонь по наших опорниках. Коли терпець урвався, «Оса» разом із гранатометним відділенням (розрахунком СПГ та гранатометом РПГ-7) підібралися якнайближче до ворожої позиції. Кількома прицільними пострілами їхній бойовий пост був знищений. Того дня ротний «Оса» разом із бійцем зайшли на їхню позицію та прихопили трофей — піхотний варіант великокаліберного кулемета НСВТ «Утес».

Під час вогневих контактів та бойових зіткнень сторін у переважній більшості перемоги були за нашими хлопцями. Тому противник із нетерпінням чекав ротації підрозділів «Оси» та «Стаффа».

Бойові офіцери розповідають, що прийшли до своїх підрозділів наймолодшими — тоді їм було лише 21. Чимало з їхніх підлеглих були на десятки років старшими за них — люди різних професій, з різними долями. Але бойові дії відразу показали, хто на що здатен. Молоді ротні завоювали у підрозділах величезну повагу за офіцерську грамотність та чоловічу сміливість.

Валентин ШЕВЧЕНКО 

  Надіслати другу