Ужгород: Казка на семи пагорбах
Неподалік словацького кордону, між берегами стрімкого Ужа, на семи зелених пагорбах лежить один з найстаріших, найкрасивіших і найменших обласних центрів України.
Неподалік словацького кордону, між берегами стрімкого Ужа, на семи зелених пагорбах лежить один з найстаріших, найкрасивіших і найменших обласних центрів України.
Кількість Інтернет-користувачів України перевищило число 7,7 млн. чоловік
Для когось Україна асоціюється найперше з пшеничними ланами, для когось—з карпатськими смереками, керамікою Опішні, вишиванками. Для мене головним символом України є залізо. Отой чорний метал, про який сказано: "Все моє", — сказало злато.
В Середньовіччі Солотвинські рудники (Закарпатська область) давали угорському королю третину всього доходу.
Нові шокуючі свідчення польських істориків на події в Закарпатті у 1938–39 роках
Михайла Сирохмана як тільки не називають: одні колеги пишуть, що він є гуру дерев’яних церков Закарпаття, інші трохи пафосно, але цілком справедливо вважають, що з нього почалася ціла нова епоха — епоха зацікавлення дерев’яною церквою.
Ім’я Шандора Петефі для угорського народу — національний символ. Багато віршів поета і революціонера давно стали народними піснями. Вулиці і площі, названі на його честь, є у багатьох містах Угорщини, Румунії, Словаччини, а також на Закарпатті. Адже в нашій області проживає велика угорська громада, яка дбайливо шанує пам’ять про найвідомішого зі своїх поетів. Не даремно в Ужгороді та Береговому встановлені бронзові пам’ятники Петефі.
Знайомство з винами потребує дотримання ритуалу, неспішності й відданості процесу. Як і з людиною, з вином треба спілкуватись, лише тоді воно вдячно розкриває свій неповторний букет і, як стверджують винороби, дозволяє осягнути багатство гармонії.
За швейцарським сиром не конче їхати в Альпи. Якщо карпатський "мілкі вей" заведе вас у закарпатське село Нижнє Селище, що в Хустському районі, там обов’язково вкажуть на незвичайну сироварню.
Останнім часом питання історії Закарпаття раз у раз опиняються в центрі уваги не тільки фахівців, а й широкого загалу та органів державної влади. Нерідко вони мають контроверсійний характер й здатні розбурхати суспільну думку.
Із часу ухвалення Закарпатською обласною радою рішення про визнання русинів окремою національністю, минув майже рік, і цей час показав, що порушене несподівано для багатьох питання має аж ніяк не містечковий масштаб. У Києві вже відбулося кілька "русинських" круглих столів та прес-конференцій. Можливість визнання русинів на офіційному рівні та наслідки цього жваво обговорюють у сусідніх із Закарпаттям регіонах, а найзапекліші дискусії ведуться на інтернет-форумах.
Чотири свині, гаряче винце, пронизливий холод, гучна угорська мова... В такій атмосфері днями проходив фестиваль різників у селі Геча Берегівського району Закарпатської області.
Закарпаття — це навариста густа солянка, де перемішалося багато національностей, але при цьому кожна зберегла свій самобутній "смак". У результаті "страва" вийшла неперевершеною як із погляду естетичної привабливості, так і в плані "пахощів" та "їстівності". В її основі — незрівнянна природа та найчистіша екологія. З-поміж основних "інгредієнтів" — дивовижна міжетнічна мозаїка культур, традицій гостинності, кухонь тощо. А "спеції" — атмосфера містики і передчуття чогось незвичайного. І передчуття це ніколи не обманює.
Між віршем "Вручаніе" ("Я русин был, есмъ и буду…"), оприлюдненим 1850 року греко-католицьким священиком Олександром Духновичем (1803-1865), і помислами Закарпатської обласної ради 2007 року, причарованої главою секретаріату президента України Віктором Балогою (народився 1963 року), лежить півторастолітня прірва.
Після року простою внаслідок фактичного банкрутства Мужіївський золоторудник (Берегівський район Закарпатської області) має шанс на друге життя. Здається, знайшовся інвестор, готовий вкласти великі гроші у проект, на який покладалося чимало сподівань, але який зрештою приніс набагато більше розчарувань.
Завершилася загально обласна акція "Сім чудес Закарпаття". Нас підтримали: депутатська комісія з питань туризму Закарпатської обласної ради, кафедра туризму УжН, туристично-інформа-ційний центр Закарпаття, рекламне агентство "Шарк", газета "РІО".
Три десятки винних погребів та дегустаційних залів Закарпаття запрошують дегустувати вина. Пропонують 7–10 сортів.
За горами – Ужгород. Те, що гори можуть найсуттєвіше ділити світ на частини, стає зрозуміло вже відразу за Карпатами – як тільки починається Закарпаття. Коли ж потрапляєш до Ужгорода, відпадають останні сумніви у тому, що ти – в іншій країні. У іншій природній зоні, у іншому кліматі, у іншій мові, у інших цивілізації і культурі. У незнаній і незрозумілій зовсім іншій Україні.
Наш край надзвичайно багатий легендами, міфами та оригінальною історією. Гори Карпати навіть на перший погляд навіюють всілякі дивовижні образи. Замки та палаци, храми та монастирі, археологічні знахідки ховають від нас чимало таємниць минулої доби. Вони захоплюють нас, переносячи в різні історичні епохи, пронизують духом героїчних та легендарних часів. Взагалі історія Закарпаття ставить більше питань ніж відповідей. Події минулого настільки розмиті та багатозначні, що виникає великий простір для бурхливої уяви. Звідси випливають різноманітні версії щодо тієї чи іншої події. Писемні джерела та археологія висвітлюють одні сторони минулого, народна пам’ять -- інші. Історично склалося так, що не один народ творив наші легенди та міфи. А як ми знаємо, кожен народ сприймає реальність по своєму, як і кожен історик трактує по різному події та факти. В цьому і особливість таємничого переплетіння, що оповило Карпати невидимим вузлом міфів та легенд багатьох поколінь різних народів. Більше про деякі таємниці нашого краю та їх історичну реальність розповідає завідувач кафедрою туризму, доцент УжНУ Федір Шандор.
Закарпаття — край неповторної краси. Невеликі містечка потопають у зелені, гори піднімаються смереками у височінь, цілюща вода закарпатських джерел відома далеко за межами області. Однак, поклавши руку на серце, чи кожен зізнається в тому, що знає свій край? Переважна більшість закарпатців їздить по області по родинних справах, не звертаючи при цьому з давно визначеного маршруту. Або ж вряди-годи відправляється в райони у відрядження. Для відпочинку обирає Крим чи закордон.