"Я хочу, щоб Віка нарешті скуштувала хлібчик та цукерку", – Наталія Зубко

Ми сидимо на дивані в однокімнатній квартирі і маленька Вікторія показує мені свої книжки. Швидко гортає сторінки і час від часу зупиняється на улюблених картинках. «Ой, хто це?», – питаю. «Зайчик», – жваво відповідає дівчинка і тицяє пальчиком у зображення. «А що він робить? Їсть моркву?», – кажу і прикушую язика. У прямому сенсі. Стискаюся у комок і подумки сварю сама себе: «Оце ж додумалася, що спитати, розумниця!». 

Ось уже два роки, тобто від самого народження, маленька ужгородка бореться за право бути як всі. Уже під час вагітності батьки знали, що в них народиться особлива дитина. «Коли мене питають, чи знала я, що Вікуся буде нездоровою, я твердо відповідаю, що так. І коли вони роблять великі очі, додаю: «Ви вважаєте, що я на 30 тижні мала позбутися дитини? В мене і тепер від такої думки мурашки шкірою пробігають...», – каже Наталія та обіймає донечку. Розповідає історію із незрозумілим для багатьох словосполученням «атрезія стравоходу». Простими словами, це його відсутність. Їжа не може потрапити з горла у шлунок. Тому Наталка 5 разів на день годує Вікторію через трубочку на животику, використовуючи спеціальний шприц. 

Жінка наповнила шприц кашею, а Вікторія уже вмостилася на диван. Поки дівчинка «їсть», мама розповідає про кілька складних операцій, які не дали результату. Про пошуки, відчай і знову надію. Про добрих людей. Про італійських лікарів, які обіцяють за півроку наростити стравохід і подарувати дитині можливість їсти самотужки. І про гроші. Про 44 тисячі євро, які треба заплатити за операцію та лікування. І знову про добрих людей. Адже саме завдяки небайдужим вдається потроху, день за днем, збільшувати суму на рахунку. І з кожною копійкою віра, що все вдасться, міцнішає. Щовечора Наталія викладає звіт у спеціальній групі. Зібрати залишилося ще дуже багато, а час, у даному випадку, грає проти родини Зубко. Бо дитина росте і те, що можна зробити зараз, через певний період буде зробити або важко, або вже й неможливо. 

Вікторія проситься на вулицю, і ми збираємося. Ця тендітна дівчинка із сильним іменем не знає про ваше існування. Як покищо не усвідомлює своєї особливості. Але про неї уже знаєте ви. І якщо вирішите допомогти, то вона буде дуже вдячна. За людяність, доброту і за смак хліба. Звичайного білого хліба. 

P.S. Кошти можна перерахувати на картку мами Зубко Наталії Юріївни:  4149 4378 5661 5776

 (ПриватБанк) або залишити у благодійній скринці на дитячій локації від ГО «Щасливі діти» під час святкування Дня міста (24 та 25 вересня) в Ужгороді на площі Фенцика (біля філармонії).

Ольга Павлова, ГО «Щасливі діти»

 

23 вересня 2016р.