Трактори МТЗ чи "Білоруси" на городи за хату не поженеш!

Ці світлини зроблені у селі Дусино, що на Свалявщині. Однак аналогічні знімки про весняно-польові роботи можна нині начинити у будь-якому іншому закарпатському селі, де на полях гаряче, а в душах людей нуртує трудовий азарт і завзяття.

Як тільки настає весна, закарпатці масово беруться за роботи на полях і в садах, на нивки виходять як із кіньми, так і з міні-технікою, мотиками, сапками, лопатами (аршовами). Слід сказати, що МТЗ чи "Білоруси" на городи за хату не поженеш – вони годяться для великих орних площ. На клаптиках-клинах біля оселі чи на дачі годяться або коні, або мотоблоки, якими обзавелася чи не кожна друга сім‘я. Заробивши трохи грошей, потроху вже "механізовується" і люд у найдальших закарпатських поселеннях.

Прикро констатувати, але останнім часом складається парадоксальна ситуація, коли меншає роботи для сільських орачів із кіньми, зате більшає турбот для тих, хто має мотоблоки та маленькі тракторці. Зрештою, це закономірно, бо прогрес дійшов і до цієї сфери нашого буття. Звісно, клопотів із технікою аніскільки не менше, аніж із тягловою живою силою. Колись за сільськими орачами стояли в черзі, аби підготувати ділянку до садіння бульби чи іншої городини. Нині нерідко обходяться без них. Кожен оре сам собі. Кіньми орють та боронують там, де немає сучасної машинерії.

Цих істин добре усвідомили троє мешканців свалявського Дусина з вулиці Зоряна: Іван Іванович Дзямко, Віктор Йосипович Попович і Юрій Матвійович Годя, яких на фото зафіксовано ранкової години ще до оранки, під час прокладання борозни та уже після цих польових робіт. О цій гарячій порі веснування усі троє готові допомагати сельчанам. Працелюби, землероби, інакше їх не назвеш. А ще – неабиякі землелюби та трудяги! Вельми старанні, дбають, аби в того чи іншого ґазди про них залишилися гарні спогади. Бо тоді запросять і в наступні роки, покличуть виконати інші роботи: підвести сіно, дров тощо. А це – заробіток, жива копійка для сім‘ї.

– А який досвід мають, – захоплено мовить їх сусід Михайло Емілович Годя. – До п‘ятдесятки їм іще далеко, однак ці дужі чоловіки не одну зорали сільську нивку. Бо коло коней, плуга, біля воза та саней із самого дитинства. Своє життя без цих свійських тварин навіть не уявляють. Вдячні їм дусинці за якісну роботу. У сільському ремеслі вони опанували всі нюанси й тонкощі. На землі та коло плуга, за чепігами – такі собі професори. Із конем покласти борозну можуть навіть наосліп – це найвищий пілотаж під час весняної оранки. А ще запросто вміють коня підкувати, нагострити плуга, поточити леміша, які за сезон, бува, геться зношуються.

насправді, клопотів біля коней – не злічити. Тримати в порядку одну тільки кінсько-тяглову амуніцію – скільки треба снаги та завзяття. А фінансів? Гнідих і вороних слід нагодувати, напоїти їх, відтак запрягти у плуга й вміло за вуздечку тримати. А далі – боронування, без чого нива не заврожаїть. Тож "на все та про все" цілий день піде, доки 0,25 гектарній площі дати раду. Коні хочуть відпочити, пощипати зеленої травиці чи поїсти сіна. Та й орач, його помагач не залізні – спина, руки, ноги теж після праці мріють про передих.

Натомість мотоблоки настільки нині сучасні, що селянин за кермом – як колись землянин у космосі. Вміють робити все – від орання землі до боронування та садіння. Головне – це заправити пальним, розібратися з пультом – і у путь-дорогу. Закарпатське село нині на оранці – всюди чути гудіння тракторців, мотоблоків, то тут, то там видно, як запряжені коні працюють, тягнучи за собою плуга. Таке проявляють завзяття, що нерідко також аж пріють. Між іншим, оранка – найдревніший спосіб обробітку землі, у архів, кажучи образно, ця справа ніколи не відійде, бо тільки оброблена нива дасть урожай. А їжа та харчі загалом також будуть актуальними до тих пір, доки існуватиме людство.

Як добре, що надворі випогоджується, тож більшість людей вийшла на городи. Дусинці зі своїми орачами у тому числі. Їхні світлини за роботою медія залюбки запропонував мешканець цього передгірського села Михайло Годя.

Михайло ПАПІШ, Свалявщина