Закарпатська поетеса вірші пише в Ізраїлі, а читає їх у Берегові

Після певної відсутності "додому" знову завітала улюблена берегівчанами поетеса Любов Олександрівна Перцюк, лауреат медалі "Про Урбе" ("За місто", 2007 р.), літературної премії ім. Л. Вишеславського (2004 р.), обласного конкурсу художнього слова ім. І. Ірлявського, делегат Міжнародної конференції єврейських жінок (1994 р.).

Можна назвати ще чимало титулів цієї талановитої поетеси, з якою насправді багато хто, найближчі друзі в тому числі, не бачилися кілька років поспіль. Але за цей час побільшало її книжок, рядки та вірші з яких вона залюбки цитувала-читала своїм шанувальникам. Присутні почули чудові нові вірші, які не могли не схвилювати. Її твори співзвучні з тими складними та суперечливими подіями, які зараз тривають у країні, світі загалом.

А навідалися учасники творчої зустрічі до Берегівської школи мистецтв ім. Золтана Кодая. Сюди на лірично-поетичне рандеву завітала колишня наша землячка, авторка чудових збірок віршів "Я люблю этот город", "Україно моя, Україно" (і не тільки цих ліричних томиків) Любов Перцюк. Не забудьмо 22 червня її привітати, адже вона народилася першого переможного року – тисяча дев‘ятсот сорок шостого.

Хоча вона є уродженкою славетної та літературно-мистецької Полтавщини, однак багатонаціональне Берегове стало для неї рідним і вона його полюбила назавжди. І серцем, і душею – із 60-х років минулого століття! Як і Україну, якій ця жінка присвятила одну зі своїх книжечок. Свого часу із вузівським дипломом (Львівський політехнічний інститут) разом із чоловіком пані Люба працювала на одному із заводів міста, відтак перейшла у будівельну фірму. Але про поезію не забувала, слово для неї було на першому місці повсякчас.

Усі знають, що за перо бралася у хвилини творчого натхнення, коли, як кажуть, муза прилітала. Не забула про нього і зараз, хоча давненько уже не є мешканкою Берегсасу, якому приурочила чимало душевних і щирих, добрих і теплих, сердечних і ніжних, а нерідко навіть філософських віршів. У більшості з них – життєві реалії, конкретні міські овиди (вірш "Арочний міст") тощо. Понад десять років тому вона у своїх творах закликала рятувати цю унікальну історико-архітектурну споруду. А у "Шевченковім слові" й взагалі такі думки, що аж дух захоплює від її емоційності та світлих почуттів – полтавчанку видно здаля.

Якщо вже про зустріч, то і на цей раз вона зібрала аудиторію із вельми поважних людей, послухати її лірику (як нову, так і стару) завітало хоча й не тисяча осіб, але прийшли істинні друзі поезії. Ініціативу про творчу зустріч із поетесою, яка нині мешкає у Ізраїлі, залюбки підтримали у міському управлінні культури (нач. Окасана Радик), а її заступник Ольга Матей і взагалі згадала, як Любу Олександрівну залучали до участі в українському драматичному театрі. Підтримку понад тридцятирічної давності отримала від невмирущої Ярослави Бандурович, істинної патріотки незалежної України, яка мала "нюх" на дарування, у культурницькій сфері у тому числі.

Не зважаючи на те, що живе у зарубіжжі, пише й на тамтешніх теренах. Про це розказала на початку творчого побачення із прихильниками своєї творчості. Приємно було почути, як вона викладає свої думки про Україну, Закарпаття, Берегово. А відтак зі сцени полилися її милі та зичливі слова про друзів, місто, у якому живе чимало її колег і знайомих. У творчості домінує також природа: Боржава, Тиса, Карпати, село Квасове та інші.

Приміром, самодіяльний митець і співак І. Чегіль, вітаючи пані Любу із черговим приїздом на берегівську землю, розповів, як разом працювали на одному із заводів, як спільно організовували вечори відпочинку тощо. Творча пані Люба завжди була у епіцентрі цікавих, змістовних і веселих заходів. По-іншому не могло й бути, адже вона – життєрадісна та завжди у русі, її ніхто не бачив похмурою. Тож її вірші про любов, яку просить "вчащати до кожного", про радість і добро, про чесні та відкриті серця талановитих людей.

А цілу низку поетичних рядків вона присвятила такій легендарній постаті, як художниця-скульптор Ганна Горват. Не забуває про євреїв, на землі яких мешкає після від‘їзду з Берегова. Голокост, синагога – це також окрема сторінка у її творчості. Отже, читаючи та слухаючи гостю з неблизького Ізраїлю, вкотре переконуєшся, що як і раніше, вона вміє підгледіти й сфокусувати у віршоване ціле те, що не під силу іншим. А ще розуміє і словом сповіщає, де талант, а де сірість. Кожен її вірш – це конкретна картина, невеличкий окремо взятий острівець із життя нашого міста й краю.

Уже після цієї поетичної зустрічі колишня директор гімназії К. Маргітич сказала, що її твори, нехай навіть і  невеличкі віршики, але вони випромінюють щирість, правдивість, кожен рядок є добросердечним, актуальним, чесним, дарує читачеві, слухачеві гарний настрій, оптимізм і любов. Отже, пані Любу читають прискіпливо, уважно, з олівцем, яка кажуть, у руках. Нехай ще довго-довго пише наша добра ти щира, сумлінна й уміла поетеса.

Схоже, мешканка Ізраїлю готується до від’їзду, тож звучало багато напутніх побажань – щирих, відвертих, до того ж ще й із вуст різних людей. Навіть її віршами – прямо в об‘єктиві. Але найголовніше було таке: не забувайте, дорогенька, Берегово, воно у світі найкрасивіше, наймиліше людській душі. Як жіночій, так і творчій – знаєте це не з чужих слів. У Берегові – три доньки поетеси та ціла гвардія (нівроку!) – онуків. Аж восьмеро!

Протягом усього живого спілкування на сцені грала скрипка (для скрипаля пані Люба теж написала вірш), що також додавала певного шарму, азарту, креативу цій ліричній зустрічі друзів із поетичним присмаком. Спасибі всім, хто долучився до проведення такої резонансної культурницької події у нашому містечку.

Михайло ПАПІШ, м.Берегово