Олександр Сопільняк: "Ліпив, як тільки почав ходити. Жив і спав з тим..."
Дуже багато в нинішній час треба зробити, щоб заробити свою трудову копійку. Відомий керамік В’ячеслав Віньковський однозначно говорить, що Саша вартий загальної уваги, як людина митецької ниви. Знав же його ще з навчальних літ, коли він учився, а відтак і закінчив відділ кераміки Закарпатського художнього інституту. Бо ж мав до керамічної сфери неподоланний потяг і природні здібності. Вони загалом закладені в генах від тата — оригінального і чистого скульптора Василя Сопільняка, — а ще мами — живописця та графіка Тетяни Сопільняк.
Олександр — член Національної спілки художників України, постійний учасник обласних та всеукраїнських виставок. Його творчі узагальнення, виражені в керамічних творах, часто схожих на виліплені живописні картини, вражають. На останній виставці в картинній галереї «Ужгород» Сашко Сопільняк позначився роботами «Кіт», «Плин часу», «Маестро» (в останній показаний дивний смисловий образ водночас і птиці, і риби, на якій луска… у вигляді пензликів). Останнє можна трактувати в багатьох смислах, що і є в основі узагальненням уселенської вищості, звідки і бере старт велике мистецтво, а не шаблони вищого ремісництва — псевдо-дизайнерські поповнення «мавзолеїв» зомбованих міщан такими ж ремісницькими колекційними доважками від сфери постійної людської суєти, конформізму з наявними псевдо-ситуаціями. Тому в О.Сопільняка і є робота «Ой, леле!»
В ній хтось із багатьох побачив небо.
Робота з такою назвою заставляє задуматися мудрих, а ліпших із дурних стати мудрішими. Бо ж відносні всі земні перемоги, де кожна поразка, на противагу громадській думці, якраз і великою перемогою може виявитись у вселенському масштабі. Про це міркуєш, оглядаючи такого собі суб’єкта верхи на якомусь казковому конику («Вперед, до перемоги!»). Натяк полягає, що перемога знаходиться в самому собі. Пізнай себе — і пізнаєш світ. Всі аномалії світу — то наші аномалії. А ми призвичаїлися кивати на іншого, забуваючи ключ від своєї душі та тіла деінде («Ключ у сусіда»). І нічого загалом не пізнаючи, намагаємося тим не менше повчати свого ближнього (робота «З своєї дзвіниці»).. А боротьба ж ні до чого не веде, крім вічної потреби злиття протилежних начал, як у роботі Олександра під назвою «Борці», що стала, після виставки родинного тріо, приємною і якісною творчою трансформацією східних начал інь і ян. І поезія, і молитва в цих роботах. Так недарма мовив живописець Іван Маснюк.
Відома мисткиня Емма Левадська, давно знайома зі творчістю Олександра Сопільняка, зазначає:
— Хай він і молода та скромна людина, але помітно прогресує. Навчає творчим началам двох своїх діточок, знаходиться постійно в експерименті. Слідує за новітніми сучасними тенденціями в творчості.
Це в нього, можна сказати, зі сповитку.
Сказав же в майстерні про свої витоки:
— Ліпив, як тільки почав ходити. Жив і спав з тим.
1985 року народження з міста Монастирище на Черкащині. Але душею повсякчас із рідним Закарпаттям. Тому в коледжі вчився на дереві, а в інституті пішов на заповітне — кераміку. В кераміці знайшов поєднання знання технології з творчістю. Для живописця ж дві відправні точки — мольберт і відповідне освітлення. В кераміці ще треба прагматично подбати, де взяти потрібні матеріали. «Мої творчі роботи схожі на живопис, але, зрозуміло, відмінні», — каже в майстерні. Звісно, його панно є чимось якісно новим і цікавим на крайових теренах. Як живописець, але в кераміці, він ліпить свої картини, помітні в творчому просторі. Хоча про керамічну свою стезю постійно наголошує: «Якщо керамік почне ліпити свою картину реально, то це буде скульптор. А я не скульптор…. Більше роблю свої твори у вигляді панно, бо це справді оригінально. Хоч більшість має схильність до об’ємної пластики. До речі, не використовую взагалі етнос. Живу, вкладаючись у певні свої хвилі Все в мене на підсвідомому рівні. Головна сила, що це своє!»
Мабуть, він цього і досягає — головного людського і творчого вміння — БУТИ СОБОЮ. Роботи ж художника мають бути сучасними, а не шпалерами для обійсть.
Цікава пляма, якась художня інтрига для обивателя має право на життя, але має бути і щось вище за це. В людини від роботи мають виникнути естетичні та духовні думки.
—Художник має бути сам по собі, — говорить О.Сопільняк. — Він продукує, бо не може інакше. А справжній мистецтвознавець на уб’є творця.
Маленька муфельна піч.
Ще тато працював на ній. У цій обстановці він і жив. Олександр.
У вмінні найперше бути людиною.
Тому й закономірне його претендування на обласну премію наших видатних класиків — Йосифа Бокшая і Адальберта Ерделі.
Василь ЗУБАЧ.
До теми
- Музеї творчості художника Володимира Микити: як доньки митця популяризують його спадщину
- Десерт без цукру: як в Ужгороді в «Cake studio» створюють нову культуру солодкого
- Соціальне таксі на Закарпатті: як працює послуга в Ужгороді та Мукачеві
- У чеському часописі пишуть про Ужгород та життя чехів на Закарпатті
- Приватний садочок в Ужгороді: як обрати найкраще середовище для дитини
- Закарпатська обласна філармонія: будівля з історією колишньої синагоги в центрі Ужгорода
- В Ужгороді у День святого Валентина одружиться 7 пар
- Ректор УжНУ Володимир Смоланка: «Процес об’єднання – це шлях до посилення університету»
- «Традиційні головні убори та зачіски Закарпаття кінця ХІХ – першої половини ХХ століття»: книжка
- Музей, що зберігає дух митця: в Ужгороді відзначають 45-річчя музею Манайла
- Що означає цифра на фасаді колишньої мерії Ужгорода?
- Любов, що рятує в полоні: історія подружжя Андрія Раітіна та Олени Терещенко з Маріуполя в Ужгороді
- Запрацював Ужгородський районний осередок ГО "Захист держави"
- У січні в Ужгороді народилися 91 дівчинка та 103 хлопчики, серед яких — одна двійня
- Понад 4 тисячі випадків захворювання на грип та ГРВІ виявили минулого тижня на Закарпатті
- Щороку на облік у Закарпатському протипухлинному центрі уперше стають близько 3 000 нових пацієнтів
- Освітній фронт Закарпаття: ректорка Наталя Шетеля про зміни, виклики та перемоги Академії
- Валентин Штефаньо створив торт “Іглава” – солодкий символ вдячності та дружби
- Втрачений Ужгород: будинок піаністки Емілії Кофман
- Від локального серіалу до великих екранів: як створюється повнометражна «Наша файта»

До цієї новини немає коментарів