Cлово про закарпатську династію художників Кашшаїв

Не живописець за освітою, він зумів довести, що: «Серед пейзажистів України з’явився яскравий художник і видатна творча особистість, що проявляє підвищену цікавість до композиційних законів монументального пейзажу, потяг до образних узагальнень епічної масштабності», – писав Іван Небесник, науковець і дослідник мистецтва. Окрім вродженого хисту до малювання, велику роль у становленні цієї особистості відіграли унікальні наставники, мабуть, найбільше – Йосип Бокшай. Вбачається непрямий вплив Адальберта Ерделі.

Коли випадає гарна нагода вкотре побачити картини Антона Кашшая, вражень і думок зринає чимало. Ось декотрі з них: якби не знав творчого шляху художника, був би переконаний, що за фахом він – монументаліст. Його картини сповнені величністю зображеного, масштабністю, тонким ліризмом, музичністю, психологізмом, у них багато повітря.

Дуже точно, красиво і проникливо закарбувала Слово про Митця Людмила Біксей: «У руслі Закарпатської школи образотворення А. М. Кашшай проходить величезну особисту дорогу від твору до твору: від реалістичності до поетичного синтезу, від дуже приватного ліричного етюду до транснаціонального архетипу психологічного краєвиду, що виходить за межі епопеї особистості. У мудрості розуміння каузуальності світобудови знаходить сприйняття філософії просторової геометрії. Дорога в мистецтві для автора була дуже непростою, попри зовнішню ілюзорну легкість та віртуозну майстерність напрацювань…».

Ольга Кашшай – яскрава представниця нової генерації живописців Закарпаття. Художником стала не одразу, а вже опісля здобуття першої вищої освіти. Гени спрацювали, не інакше. опановувала секрети малярства, вдивляючись і вивчаючи картини діда. Здобула й мистецьку вищу освіту, закінчила Закарпатський художній інститут. Коли вперше слухав монолог панни Ольги, почув і таке: «Кожне полотно – то згусток емоцій, ніколи не малюю в поганому настрої. Мені близький напрям постімпресіонізму…». Її живопис містить також: інтуїтивізм, життєствердну емотивність, поетику, переживання душі.

Європейськість – це не тільки географічна приналежність до Європи на мапі, а певна єдність, подібність у світоглядних засадах, естетиці. Європейськість не примушує відмовлятися від своєї етно-культурної ідентичності, оригінальності.

Україну, буває, відносять до країн Східної Европи. Дивина… Відомо ж, щогеографічний центр Європи в Закарпатті! Мілан Кундера так сформулював свій ідеал Європи: «Максимум різноманіття на мінімумі простору». Невеликий обшир Землі займає Карпатський край, але місцеві митці демонструють взірці творів чи не в усіх існуючих – жанрах, стилях, напрямках! Живопис Антона Кашшая і Ольги Кашшай є свідченням того, що кожен художник є представником свого Часу… А творчість, як таку, можна, а то й потрібно сприймати як скарб даний Тобі. «Найвища творчість – це сотворення самого себе», – вважав ОШО.

Сила Центральної Европи почасти «корінилася в її музиці, котра від Гайдна до Шенберга, від Ліста до Бартока, з’єднувала в собі протягом двох століть усі основні тенденції музики», – М. Кундера. Який чинник може найсильніше єднати музику, поезію, живопис? Пристрасть! Без неї навряд чи колись було створено великий і заворожуючий твір… Немало картин А. Кашшая асоціюються саме з тими взірцями класичної музики Европи, інші роботи – з карпатським народним мелосом. Чому? Це не підлягає поясненню, просто є таке суголосся (розглядаєш роботи, і вчувається мелодія…) малярства і музики.

Картини з-під пензля Ольги Кашшай теж відлунюють різною мелодикою. Це суб’єктивне твердження, але, міські пейзажі невидимо поєднані з серенадами, у краєвидах домінують ритми соул або джазові композиції. Натюрморти розглядаю, доноситься голос Вакарчука Святослава, сентиментальна балада хвилює душу.

Малярство видатного живописця, як і його даровитої онуки позначене сакральністю (sacrum). Етимологія цього слова пов’язана не тільки з святістю… Сакральне синонім небуденного, не банального, без ознак «сірості». Сакральність – то перемога святкового, радісного, над занепадницьким, депресивним. Осягається цей стан і посередництвом переходу якоїсь «межі», задля пізнання свого потенціалу, його оновлення і підживлення. Долаються «межі», тоді уявляється щось позамежне….

 

«Життєвий світ» (Lebenswelt) українства будується, як і у філософії німецького екзистенціаліста М. Гайдеггера, за архетипом Дому, Поля, Храму. На перший план виходить образ Матері, яка в українській ментальності асоціюється з природою, життям, землею, Батьківщиною», – твердить В. Личковах у праці, присвяченій етно-культурі Сіверщини.

А). Дім, то не просто житло де мешкає родина, а місце укоріненості роду (антеїзм), домівка духу етносу;

Б). Поле (або Гори) – сакральне місце народження і смерті, праці і побуту, це щасливе перебування людини в рідному для неї світі. Майже дві третини Карпатського краю – то гори, Для наших земляків гори, як для чернігівця – поле…;

В). Храм – місце де зберігаються духові цінності…

Митцем рухає природне бажання ТВОРИТИ. Поштовхом до нього (до творення) є перемикання активності з центру логіки (ліва півкуля мозку) до ареалу емоцій і творчості (права півкуля). СОНЦЕ НЕ ПІДВЛАДНЕ ЛЮДИНІ, АЛЕ ВАЖЛИВО ВОЛОДІТИ УМІННЯМ ВХОДИТИ В ЙОГО СВІТЛО…

Живопис, живо – писати…, а як щодо поезії, адже існує поетичний живопис?

«Де – жива поезія? Де вона живе?

Там. де човен без весла вздовж річки пливе,

Де пливе із ним ріка, повна сонних риб

Де над ними зорепад сіється на глиб».

Надія Степула.

А зараз, спробуймо детальніше розглянути кілька картин Антона Кашшая. «Старі хати» (1971-й рік виконання), – то Космос Карпат… У долині хатки, копички сіна, рясно квітують яблуні, але домінують напівсферичні форми гір, вони жовтаво-зеленаві, фіолетово-сині. сіруваті; і згори – окраєць неба з пишними хмарками. Шмат неба як синій дах, варто частіше погляд спрямовувати вгору… Поетка і мисткиня Валентина Давиденко у вірші повідала: «Пасмо гір до небес…».

Інша робота, «Квітуче село» (рік виконання – 1977). Дует копичок, трава помітно набирає силу зеленого кольору, подекуди ще салатового забарвлення, трійко гостроверхих хижок, блакить горішня, і … білим вогнем пломеніють квітучі дерева. Сонце, його не видко. та завдяки йому уся місцина залита теплими променями весни.

Інтуїція (лат.) – означає пильно, уважно дивитись. Хоча, це і здогадка, проникливість, яка не обов’язково грунтується на попередньому досвіді. Це і містичне осягнення чогось, таїнство… Жорж Сіменон повідав: «Інтуїцію я ставлю вище книжкових і університетських знань».

«Емоційність – великий дар Божий, бо вона лежить в основі кожного мистецтва, кожної творчости, але в наших невмілих руках цей Божий дар перетворився в Божу кару. Від нас залежить повернути їй первісне, творче, а не руйнівне значення», – теза від професора Євгена Онацького.

Неодноразово доводилося милуватися натюрмортами мисткині, їх багато, тому не розглядатимемо якийсь конкретний твір. Вони займають чільне місце в її творчості. На картинах…, наприклад, квіти у вазі, навіть вони не статичні, бо в другій частині картини – кольорові пориви вітру напластовані. Рвучко покладаються різноколірні смуги на полотно, вони засвідчують рух, динамічний ритм життя, що вирує десь зовсім поруч.

Неповторний Валерій Ілля запитував: «Чи багато в нашій сучасній поезії творів в основі яких ПЕРЕЖИВАННЯ?». Наважуся відповісти, не багато, але вони є, вони (переживання) «живуть» у справжніх віршах, а також у малярських роботах самобутніх живописців Закарпаття…

Автор – Андрій Будкевич-Буткевич, історик мистецтва

 

22 жовтня 2018р.