"Містечко гарне, якщо з Києва не наводять шухер-мухер". Як живе закарпатське Берегово – великий репортаж

Кореспондент Радіо НВ Ірина Лопатіна вирушила в центр угорської громади Закарпаття, щоб на власні очі побачити, як живуть етнічні угорці в Україні.

На початку осені і до того непрості відносини між Угорщиною та Україною знову загострилися. Скандал із намірами Будапешта створити у своєму уряді посаду міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області, тільки почав затихати.

Наприкінці серпня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто запевнив міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, що назву посади уповноваженого по Закарпаттю вони змінять. Однак вже у вересні з’явилося відео, зняте прихованою камерою, на якому співробітники консульства Угорщини у Берегові видають українцям угорські паспорти.

До того ж після прийняття присяги українців закликали приховувати друге громадянство від офіційного Києва. Чимало українців проходили подібну процедуру протягом останніх років. Проте назвати, скільки співвітчизників повторювали слова присяги, клялися у вірності Угорщині і отримували інше громадянство поки неможливо.

Офіційна цифра від Будапешта прозвучала тільки єдиний раз: станом на лютий 2015-го майже 94 тисячі закарпатців отримали громадянство Угорщини за спрощеною процедурою. Масова видача угорських паспортів не була новиною, в тому числі й для українських чиновників, однак офіційний Київ не проігнорував це відео.

Прокуратура Закарпатської області за повідомленнями у ЗМІ навіть почала розслідувати видачу угорських паспортів у Берегові як державну зраду. Розпочалися чвари між Україною та Угорщиною, взаємна висилка дипломатів, медійна істерія навколо Закарпаття та гучні заяви політиків щодо сепаратизму в регіоні. Я відправилася до епіцентру нинішнього скандалу - у Берегове.

За останнім переписом 2001-го року, близько 48% населення містечка -  етнічні угорці. До самої Угорщини також рукою подати - з міста до пропускного прикордонного пункту Лужанка близько 8 кілометрів. На офіційній сторінці міської ради в адресі сайту зазначено навіть дві назви міста  - Берегове та Береґсас - через дефіс. І тільки згодом - звичне для порталів органів влади розширення “gov.ua”. З  Мукачева їду маршруткою до 25-тисячного міста близько 20 кілометрів. При в’їзді до Берегівського району - щит з привітаннями у виноградському краю. Відразу на узбіччі - реклама термальних джерел українською мовою.

Саме вином та термальними водами намагаються заманити побільше туристів. У передмісті Берегова частіше бачу вивіски угорською мовою, однак поміж реклами товарів та послуг око чіпляється за передвиборчі щити з обличчями політиків і навіть з гаслами “Не дамо зруйнувати мир на Закарпатті”. На перший погляд, нічого цьому миру і не загрожує.

Серед робочого тижня життя містечка зовсім не відрізняється від буднів інших райцентрів деінде в Україні. В одноманітній буденній метушні посеред однієї з центральних вулиць спершу чую, а згодом бачу вуличного музику - він грає українську народну пісню.

До речі, в Берегові є місцевий час - на годину вперед від звичного для іншої України, - тому перехожі на запитання про час перепитують, чи мене цікавить місцевий, чи за Києвом. Також на вулицях бачу багато ромів: на околицях закарпатського прикордонного містечка розташоване одне з найбільших ромських поселень не тільки регіону, а й України  - приблизно кілька тисяч.

Тут і надалі - фотографії Балаша Могая з фоторепортажу про життя дітей в Берегівському районі Закарпаття. Фото: EPA

Чимало людей між собою спілкуються угорською, а відповідають на запитання ламаною українською чи російською з угорськими словами. З самого ранку домовилися зустрітися з головою Берегівської організації Всеукраїнського об'єднання “Свобода” Василем Вовкуновичем поблизу найстарішої споруди Берегова XII століття - католицького костелу Воздвиження Святого Хреста.

Однак через нагальні справи та зустріч із мером Берегова нашу зустріч відкладаємо на більш пізній час. Я вирішила подивитися костел і потрапила на ранкову службу. При вході одразу бачу табличку з застереженням англійською “No tourists”. Навіть служба у католицькому костьолі відбувалася також угорською.

В місті на початку жовтня можна було зустріти чимало туристів, вони неквапливо гуляли вулицями Берегова. Дехто з пакетами із пляшками з вином сперечався між собою, хто ж саме запровадив “сухий закон” у радянські часи - Михайло Горбачов чи ще Юрій Андропов.

Для тих, хто цікавиться історією Берегова та Закарпаття загалом, стане у пригоді дороговказ до краєзнавчого музею. На звук дзвоника вхідних дверей вийшов його директор з указкою в руках - Іван Шепа. Він підтверджує, що Закарпаття - мультикультурний регіон, де проживає понад 100 націй та національностей, і тільки у самому Берегові їх 72.

За його словами, найбільше відвідувачі музею розпитують про те, що роблять тут угорці, чому на деяких будівлях висять два прапори - український та угорський, а назви магазинів здебільшого також двома мовами. Директор музею Іван Шепа, який називає себе “охоронцем часу”, робить для мене швидкий екскурс історією міста та краю.

— До 1919 року понад тисячу років Берегово приналежить до Угорщини. З 1919 по 1920 рік декілька місяців до Румунії; З 1920 по 1938 рік - до Чехословаччини; з 1938 по 1944 рік знову до Угорщини; з 1944 по 1946 рік до Закарпатської України; з 1946 по 1991 рік - до радянської влади, а тепер до України.

То єсть, моя бабка, не виходячи з її будівлі, попала в сім держав без візи. Значить, ми звідси ніколи і нікуди не уходили, а все навпаки - до нас приходили. То єсть ми не йшли до Угорщини, а Угорщина йшла до нас, так же Радянський союз, і також інші держави йшли до Закарпаття, а не ми до них.

Загалом останні новини щодо Закарпаття мешканці Берегова жваво обговорюють в одному з центрів міського життя - на ринку. Однак, якщо дізнаються, що я журналіст, практично всі відмовляються спілкуватися - вони втомилися від великої уваги як українських, так і іноземних ЗМІ.

Наприклад, стаття про Берегове та українсько-угорський конфлікт на його тлі вийшла навіть на шпальтах американського видання The New York Times. Однак місцеві мешканці більше знервовані тим, як показують Берегове зараз, і ображаються на те, що, мовляв, з угорців Закарпаття ліплять образ сепаратистів:

 

Фото: EPA

— Воно настільки все викручено неправильно! В когось, можливо, є ось ці паспорта, но тут перекрутили на політично, що тут відбувається політичні сепаратисти - нічого подібного. Це все економічно, тому що ті люди, ну, вони такі - етнічні угорці. Для чого він їм потрібен? Для того, щоб виїхати і дістати десь роботу за кордоном - всьо. Ніяких лозунгів, нічого тут нема. Ну, можливо, десь вони й є, але це не є масове, це не є якась істерія, це не можна назвати якоюсь волною, іноді випадки бувають.

Я кажу - тут абсолютно нема ніякого підтексту політичного. Тут люди настільки далекі від політичних заворушень і взагалі бояться цих заворушень, розумієте? Тут настільки мирно все живеться, тут настілько все об’єднано і все перемішано, що про якесь таке, щоб воно якась ворожнеча - воно даже і не думається. Даже, як кажуть, і нєту на повєсткє дня.

Я розмовляю з заступником директора Берегівського міського будинку культури Олександром Матеєм. Саме тут 10 жовтня в місті вперше проходять Дні українського кіно. Олександр - наполовину угорець, проте він постійно повторює, що він корінний закарпатець. Він жартує, що в барах місцеві практично не ведуть розмов про політику - таке почуєш у Берегові тільки від туристів. Однак вже не до жартів - Олександр говорить, що містяни ображені на те, як про них розповідають на центральних телеканалах.

— Саме що неправильно - то, що люди говорять, які настільки далекі від поняття, що тут [відбувається]. Хай вони поживуть тут місяць, два, півроку, а потім говорять. Вони тут навіть не бувають, а потім починають щось там толкувати, говорити - і сразу “сепаратисти”. Вони поняття не мають, про що вони говорять, як вони говорять. Які - вибачте - к чорту сепаратисти!? Тут люди настільки далекі від цього, тут нема часу на політику. Якщо люди займалися політикою, то тут всьо розвалилося, тому тут не до політики, тут просто треба працювати, творити, жити і любити.

 

Нашу розмову переривають - Олександр Матей, який є ще й співрежисером Берегівського українського народного театру, вносить в розклад будинку культури угорські концерти та вистави на кінець жовтня.

— Ми святкуємо два Різдва, ми святкуємо дві Пасхи, ми ходимо в гості один до одного, ми співаємо одні пісні, ми виступаємо разом. Наприклад, в нас є Український народний театр, у нас угорці спокійно грають, нормально. Ми допомагаємо Угорському народному театру, ми даже зробили п’єсу колись, коли два театри під неї об’єднали. Я повторюся: тут все переплетено, тут всі слідкують, що у нас робиться.

Тому не можна сказати що вони тільки угорці, а ми тільки українці, в них свої заходи культурно-мистецькі, тут такого не може бути. Тут любий концерт складається з матеріалу українського, закарпатського, угорського, - так не тільки з угорського:  ромського, словацького, з їхніх матеріалів. Вот ось це я хотів сказати.

Фото: EPA

Водночас в Будинок культури заносять коробки, апаратуру, адже ввечері розпочнуться перші Дні українського кіно в Берегові. Прес-секретар Київського міжнародного кінофестивалю Молодість Анастасія Пугач розповідає, що вони привозять українське кіно в малі міста, де немає кінотеатрів. За п’ять днів показали п’ять фільмів, а відкрила фестиваль кінострічка Кіборги:

— Безпосередньо цю ініціативу ми розпочали розробляти влітку, тобто задовго до того, коли Берегове потрапило в усі новинні стрічки, і ніяким чином наша ініціатива з цим не пов’язана, оскільки це було ще влітку, - пояснила вибір міста Анастасія Пугач.

Кіборгів в той день показували о 17-тій:

— Одразу хочу уточнити - за київським, чи місцевий час?

— Київський… Ой, я вибачаюсь, а що, тут інший час?

— Тут місцевий час є.

— Тут є місцевий, і тут є київський.

— Так, тоді за київським.

До нашої розмови підключається начальник управління культури Берегівської міської ради Оксана Радик. За її словами, у Берегові намагаються підтримати розвиток і української, і угорської культур. Наприклад, практично всі заходи проходять двома мовами, чергуються українські та угорські пісні. Вона говорить, що це для того, щоб не порушувати рівновагу.  

— Нема що… Чи хтось відокремлює? Тут чудово угорці розуміють українську, українці - угорську, в розмові переходять з однієї мови на другу, це вполнє нормально, і це більше політика, а ми тут…

Між собою у спілкуванні люди завжди знайдуть спільну мову, проте у Києві занепокоєні рівнем знань української мови серед школярів. Цього літа міністр освіти та науки Лілія Гриневич заявила, що понад 70% випускників шкіл Берегівського району з закладів з угорською мовою навчання не змогли скласти тест з української мови і літератури під час зовнішнього незалежного оцінювання.

У чому складність, я йду виясняти до першої школи з угорською мовою викладання на моєму шляху - до Берегівської загальноосвітньої школи №4. На порозі мене зустрічає один із працівників школи. Дізнавшись, що я журналіст, він веде мене до керівництва. Проходячи повз клас із табличкою “Кабінет української мови”, чую, як учні гучно повторюють кілька раз слово “працьовитий”.

Фото: EPA

Однак поговорити про викладання української мови в школі не вдалося - мені відмовили через відсутність дозволу місцевого управління освіти. Днями прийшов лист із Міністерства щодо численних скарг батьків із Закарпаття на те, що журналісти після інтерв’ю виривають слова їхніх дітей з контексту, тому через надмірну увагу ЗМІ кореспондентів в школу допускатимуть лише після дозволу управління освіти.

Вийшовши зі школи, набираю свободівця Василя Вовкуновича, аби вже домовитися про конкретне місце зустрічі. В слухавці замість звичних гудків чую: “Слава Україні!” - і бадьорий голос Вовкуновича. Він стверджує, що він чи не єдиний в Берегові серед містян, який відкрито готовий говорити про вплив Угорщини на українське місто. 60-річний власник меблевого бізнесу повертався з зустрічі з мером Берегова Золтаном Бабяком.

Ми швидко йдемо до найближчого кафе. На шляху до нього Вовкунович розповідає, що він із мером -  ідейні антагоністи, однак це не заважає їхньому спілкуванню. Вже за столиком Вовкунович скаржиться: на його думку, в місті і в Закарпатті протягом останніх 10 років відбувається експансія Угорщини. Наприклад, через фінансову допомогу освітянам чи підприємцям.

— Наприклад, тобі можуть дати в сільському господарстві невеликий трактор в лізинг, але розуміють, вони можуть ввечері подзвонити, і якщо ти відповіш "Так, прошу" чи "Іген тешек", і якщо ти відповів по-угорські, це значить вже не зовсім… І люди відчувають, що вони під певним тиском. Дальше, як набереться критичне число людей, то не знаєм, як буде.

Василь Вовкунович розповідає, що за угорськими паспортами місцеві мешканці вишукувалися в чергу, починаючи з 2007-2008 років. Через хабарі можна було й не шукати предків на Закарпатті - за свої послуги посередники просили кілька тисяч доларів. Зараз отримати угорський паспорт таким чином вже важче.  

— У нас десь в місті 70% угорців мають ці паспорти, для того щоб мати там роботу, тому що угорці виїжджають у Ірландію, Скандинавію, Велику Британію. І цю нішу стали заповняти українці, які теж одержують паспорти, якщо знають мову, або іншими шляхами. Зараз вже важче, але одержують, процентів 30% українців також мають тут паспорти угорські.

Націоналіст зазначає, що не проти того, щоб звичайні люди мали два паспорти, однак для держслужбовців це потрібно заборонити. Під час спілкування до нас підійшла молода офіціантка, щоб прийняти замовлення. Дівчині було непросто говорити українською, і їй допоміг Василь. Це зауважив і свободівець, скаржачись на те, що важко знайти у місті персонал з вільною українською мовою.

Фото: EPA

Однак з мовних питань ми повернулися знову до міждержавних відносин, а саме епізоду торішнього маршу у Берегові: 12 листопада 2017-го року учасники ходи з нагоди річниці створення Карпатської Січі вудкою зняли з будівлі міської ради Берегова прапор Угорщини, який там висів поряд з прапорами України, Євросоюзу та міста. Тоді Будапешт зажадав офіційних роз’яснень від Києва. Вовкунович не погоджується, що це була провокація, і говорить, що це учасники маршу зробили під дією емоцій:   

— Ми пройшлися, але дальше воно так емоційно [продовжилося], тому що приїхали ветерани, з якими ми разом воювали. І дуже багато хлопців було тих, які вперше бачили неукраїнські прапори. Так вийшло, що зняли (але з почестями зняли) з міської ради, скрутили і віддали його міліціонеру - ніякої наруги не було, сказали, що так не має бути. Якщо ти тут живеш, то має бути зверху регламентовано закон про прапор, закон про подвійне громадянство, мають бути правила гри, і ми готові виконувати ті розпорядження. А коли немає, то воно й получається - такі різнотолки.

Вже після подій під час маршу він говорить, що відносини з багатьма місцевими мешканцями в нього стали прохолоднішими, однак він на це не зважає. Свободівець Вовкунович впевнений - на побутовому рівні все владнається, однак його непокоять розмови щодо так званої Великої Угорщини:

— Їм своє робить, а нам своє. Я думаю, воно буде все добре. Але хочеш миру - готуйся до війни. 

Тема з угорськими паспортами в Україні виникла не сьогодні. Після своєї перемоги на парламентських виборах в Угорщині, правляча партія Фідес у 2010-му змінила закон про громадянство - цим документом було запущено спрощену процедуру його набуття для закордонних угорців. Зміни вступили в силу з початку 2011-го. Для того, щоб отримати угорське громадянство, потрібно бути несудимим, а також володіти на базовому рівні угорською мовою, проте основним критерієм претендента на громадянство є його походження.

Необхідно надати документи, що ваші предки народилися на колишній території Угорщині. Для України це територія Закарпаття в період до 1920-го та в проміжку між 1938-1945 роками. Подібну політику щодо об’єднання етнічних угорців Угорщина провадить в усіх сусідніх державах, зокрема, в Румунії (де знаходиться найбільша угорська громада чисельністю майже півтора мільйони людей), Сербії, Україні.

В Словаччині також дуже багато етнічних угорців - практично кожен десятий мешканець країни, - однак Словаччина ще у 2010-му побачила загрозу національній безпеці в такій тотальній угорській паспортизації, тому в країні заборонили подвійне громадянство. За порушення - штраф розміром понад 3 тисячі євро. До того ж громадянин Словаччини з набуттям громадянства іншої держави втрачає словацьке.

Фото: EPA

За ці роки понад мільйон людей отримали угорські паспорти в рамках державної програми щодо закордонних угорців, яку впроваджує діюча влада у Будапешті. Торік 36-річний фермер із Сербії став мільйонним таким громадянином. В Будапешті його особисто вітав президент Угорщини Янош Адер та прем’єр-міністр Віктор Орбан.

Після вересневого паспортного скандалу в Берегові міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто навіть пригрозив, що його країна може гальмувати інтеграцію України до Євросоюзу: “Якщо українська сторона вишле угорського консула, то це не залишиться без пропорційної відповіді з боку угорської сторони. Але є надія, що цього можна уникнути. Подвійне громадянство поширене в Європі, і якщо Україна хоче рухатися в бік ЄС, то не може ставити під сумнів таку інституцію”.

Незважаючи на погрози Будапешта, Київ визнав консула Угорщини з Берегова персоною нон грата та наказав йому протягом трьох днів покинути країну. Міністр закордонних справ України  Павло Клімкін заявляв, що дипломат порушив Віденську конвенцію про консульські зносини: “Він порушив українське законодавство, звичайно, він порушив міжнародне законодавство, але він одночасно закликав ще й приховувати факти видачі громадянства. Ну яким чином ми можемо це толерувати? Він ще й закликав до маніпуляцій з документами - там показуйте український паспорт, там показуйте угорський паспорт. Це питання принципу”.

З відповіддю Угорщина не забарилася - Будапешт також вислав одного українського дипломата.

Наразі консульство у Берегові продовжує звичайну роботу - біля дипломатичної будівлі я бачила постійний потік людей, які заходили та виходили з території установи. Однак вересневі події там не коментують та відправляють до Міністерства закордонних справ Угорщини у Будапешті. Навіть записати на диктофон усну відмову від коментаря працівник консульства мені заборонив.

Говорити про тему паспортів серед мешканців Берегова не бажає і місцева влада. Спочатку в переписці з прес-секретарем міського голови Берегова Золтана Бабяка я отримала відмову щодо інтерв’ю на цю тему, однак все одно я потрапила на місце, тому вирішила ще раз особисто зайти до приймальної мера. Якщо б не чотири прапори, які майоріли з будівлі, одразу розпізнати в невеличкій споруді приміщення міської ради складно. Над входом у будівлю вивішені прапори міста, України, Угорщини та Євросоюзу, - при цьому національний прапор закріплений вище за інші. Спочатку Золтана Бабяка не було на місці.

Після того, як він повернувся, мер, схрестивши руки, мовчки вислуховує моє прохання про інтерв’ю, пильно вдивляючись в моє обличчя. Згадую, що на питання журналіста The New York Times, чи є він патріотом України, він відповів, що є патріотом Берегова, тому прошу його поговорити тільки про місто. Золтан Бабяк коротко зауважує, що в мене для цього є 10 хвилин.  

Він запевняє, що ніколи між етнічними угорцями та корінними українцями не було напруги на цих територіях. За його словами, мешканців Берегова набагато більше бентежить проблема відсутності об’їзної дороги навколо міста та каналізації у будинках, аніж політика:

 

Фото: EPA

— Ми мирно жили й будемо далі жити! Лишіть нас з великою політикою - Будапешт з Києвом домовляться, я більш ніж впевнений. А те, що на сьогодні є радикально настроєні люди на абсолютній відстані від Берегова, які кажуть, як нам треба жити в Берегові - це не креатив, це не будує нормальних відносин. Треба запитати всіх тих, хто працює та живе у Берегові, яким чином їхні права не дотримуються чи дотримуються.

І ще одне, наостаннє, хочу сказати: повірте мені, коли ми розмовляємо про угорців або про українців, тяжко і неможливо відповісти на питання, чи українцям ліпше живеться у Берегові, чи угорцям ліпше живеться. Тому лишить нас, будь ласка, з великою політикою, най всі роблять свою роботу - всі народні депутати, всі представники Кабінету міністрів най роблять свою роботу - для того, щоб комфортніше було жити й у Берегові, й у Закарпатті, і в Україні загалом.

 

Не можу оминути і питання можливого розміщення окремого батальйону 128-ої гірсько-піхотної бригади. Ще з радянських часів до початку 2000-х один з полків цієї бригади розташовувався у Берегові, але його розформували. Майно військової частини перейшло до інших власників, а частина об’єктів підпадала під програму приватизації в Берегові.

Однак нещодавно Міністерство оборони звернулося до місцевої влади з пропозицією відновити  розміщення військових на території колишньої військової частини по вулиці Богдана Хмельницького. Згідно з Перспективним планом розгортання Збройних Сил України до 2020 року, в Берегові повинен бути окремий гірсько-піхотний батальйон чисельністю до 600 людей.

Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто висловив невдоволення цими планами українського Міноборони, на що в Києві відповіли, що розміщення батальйонів українських військових на території суверенної держави - це особиста справа України. Місцева влада все ж таки врахувала всі вимоги щодо поліпшення обороноспроможності країни, говорить мер міста Бабяк. Тому навесні цього року міська рада підтримала рішення про повернення в державну власність колишніх військових містечок.

— Є відповідне рішення міської ради. Крапка, - сказав мер.

Зазначу, що орієнтований кошторис на відновлення військового містечка складає приблизно 100 млн грн, однак поки що питання повернення військового батальйону остаточно не вирішено.  

— Були представники Національної гвардії в нашому місті місяць тому і проводили огляд території. Також їх зацікавив один об’єкт, який є у власності Міноборони - це бувша територія ЛТП [лікувально-трудовий профілакторій, - Ред.], який без згоди міської ради міг би працювати, отримувати земельну ділянку і далі працювати. Тому питання ще не закрите, кінцевого рішення ми ще не маємо.

Якщо Генштаб відмовиться від воїнської частини, ми далі будемо продовжувати програму приватизації і будемо використовувати для нужд нашої громади. Якщо ЛТП підійде для нових об’єктів, тоді землю від місцевої влади не потрібно буде [можливо, мається на увазі приватизовувати], тому що вона в їхній власності. Поки що ми чекаємо сигналу, яким чином це буде вирішено - або Міністерством оборони, або по лінії Національної гвардії будуть ці заходи виконані.

Фото: EPA

Вирішую особисто подивитися, що залишилося від колишньої військової частини. Вона розташована практично в кінці вулиці Богдана Хмельницького - на тій же, що і мерія. Напівзруйновані казарми, їдальня, клуб для військових виглядають зовсім по-іншому, аніж будівлі в центрі міста. Будівлі колишньої військової частини - без вікон, дверей, дахів, з купами будівельного сміття зовні, грудами цегли та зруйнованими сходами в середині. Іноді їх важко навіть розгледіти серед дерев та кущів, які деінде ростуть прямо у приміщеннях.

Біля колишнього плацу бачу чоловіка похилого віку. Його звуть Ігор. Він каже, що сам із Чернівецької області й живе тут лише 9 років, проте доволі впевнено розповідає, що було в тій чи іншій зруйнованій будівлі. Чоловік каже, що йому все одне, чи відновлять військову частину у Берегові:

— Ну, я це чув, шо хтять. Ось тут був цілий завал: глина, щебень, всяка єрунда, - а вони вже начали зачищати. А це вже давно слухи ходять, що буде воїнська часть поближче до границі.

Ігор зітхає і говорить, що Берегове прославилося на всю Україну через скандал з угорськими паспортами. Щодо себе відповідає, що немає угорського паспорта, але нібито такі документи є у родичів його жінки.

— Для чого беруть паспорти? Щоб легше заробляти там гроші, отак і всі кажуть. А тепер і наші думки змінилися, у влади, що треба видавати, але не наказувати, як ізмєна. А видавати треба - вон скільки паспортів у Польщі. А скільки паспортів у тих, хто при владі там! По три паспорта - і нічого. Людина хоче заробити для сім’ї, але тут не заробиш. По-перше, тут роботи нема такої, а як є, то плотять 4 тисячі. А вони там місяць-два-три - зароблять стільки, скільки за рік тут не зароблять. 

Дід Ігор перенаправляє мене на іншого чоловіка, який поблизу вигулював собаку. Старий каже, що Олександр - місцевий і більше знає. Чоловік не проти розміщення тут військових, вважає, що це краще, аніж ці руїни навколо. Олександр говорить, що в цих покинутих будівлях злочинів не трапляється:

— Не, у нас містечко само по собі гарне, спокійне, якщо не починають з Києва, бляха-муха, наводить свій шухер-мухер, людей нос к носу сталкивать. Пока за это Берегово не вспомнили, оно никому и не надо было. Тут, в Берегово, живет столько национальностей, как во всей Украине столько нет. Всегда было все нормально, пока политики не начали сюда мешаться, то вообще не было ни про что такое даже разговоров, жили тут мы, все нормально.

Я думаю, что это специально все накручено, кому-то не интересно, чтоб здесь спокойно было. Людям надо жить и зарабатывать, а не заниматься вот этой фигней. Жизнь у нас одна, человек не хочет жить от зарплаты к зарплате и не знать, как себя прокормить и лекарства купить. Хотят все работать и хорошо зарабатывать. Что, в Верховной Раде сидят те, кто паспортов не имеет? Пускай с себя начнут тогда, если они такие умные.

Фото: EPA

Знайти тих, хто навіть анонімно погодився розказати про те, як і коли вони отримали угорське громадянство та паспорт, мені не вдалося. Через велику увагу медіа до цього питання чимало людей бояться можливого покарання та остерігаються маніпуляцій.

На такі відмови вплинуло і оприлюднення на сайті Миротворець списку з 300 прізвищ чиновників та депутатів рад різних рівнів Закарпаття, які нібито мають угорське громадянство. До речі, існує плутанина щодо документів, які видає Угорщина. Так, з початку 2000-х років Будапешт видає так званий "зелений паспорт" - насправді це посвідчення закордонного угорця, яке не є паспортом. Є ще інший варіант такого документа - посвідчення родича закордонного угорця.

Отримати посвідчення закордонного угорця може кожен громадянин України, який вважає себе угорцем та володіє угорською мовою. За словами політичного експерта Дмитра Тужанського, він забезпечить його власнику вільний вхід у музей і безкоштовний проїзд громадським транспортом кілька разів протягом року в Угорщині, але це не паспорт - він не ідентифікує особу та не дозволяє перетинати кордони.  

— Ви можете мати угорське громадянство, але не оформляти собі паспорт - ні внутрішній угорський у вигляді ID-картки, що почали зараз виробляти в Україні; ні зовнішній; ні закордонний - оцей Utlevel, червоний такий. Ви можете його не мати, ви можете отримати такий сертифікат про громадянство і не робити паспорти взагалі. А ось вже на основі цієї папочки, якщо хочете, то ви можете оформити ці паспорти.

Саме закордонний паспорт Угорщини є найбільш бажанішим документом серед українців. Основна його перевага - можливість перебувати в багатьох країнах світу без відкриття віз. Угорщина є членом Євросоюзу, тому власник цього документа може без обмежень у часі перебувати у ЄС, а також спокійно влаштуватися там на роботу.

До речі, в рейтингу найвпливовіших паспортів світу угорський Utlevel посідає 4-е місце. Додам, що вплив документу визначається за кількістю країн, куди його власник може потрапити без візи. З угорським закордонним паспортом візу потрібно оформлювати тільки у 36 країн світу.

Інна, яка погодилася на розмову за умови зміни її імені та голосу, каже, що в неї угорського закордонного паспорту немає. Зареєстрована вона також в Україні, угорської адреси вона немає. Цей так званий “зелений” паспорт (а насправді посвідчення закордонного угорця) вона отримала ще у 2002-му.

Інна за походженням етнічна угорка, такі документи є у її дітей, однак вплив саме цього посвідчення на отримання грошової допомоги від уряду Угорщини, здається, вона перебільшує. Не зважаючи на це, допомога Будапешту для жінки виявляється суттєвою:

Фото: EPA

— Ці паспорти дають нам пільги, що дає нам Угорщина, - як на роботі, так і в садиках, так і в школі - на закупку зошитів і книжок, по садиках так само, допомога на харчування. То всьо йде через каси, через банк, а не просто нам в руки. Ми допомогу дістаємо через банк, це йде групово, там сказано - того місяця йде на школяра. Я працювала в амбулаторії, то була допомога медикам, медсестрам окрема сума, лікарям - більша.

Назву, [скільки] медсестрі - 100 тисяч форентів, то 10 тисяч гривень, з яких я діставала на руки 8 тисяч. Я 20 років з чимось працюю, я від нашої держави два рази премію дістала, а це кожного року йде для всіх, хто має ці паспорти. Що, Польща, ви думаєте, нічого не дає? Це причепилися зараз лише до угорців. А румунам нічого не дають? Чому причепилися лише до угорців?

Наприкінці свого перебування у Берегові все ж таки йду на відкриття Днів українського кіно у місцевому будинку культури. Проходять останні приготування - прибиральниця квапиться та швидко миє сходи на вулиці перед входом до будівлі. Перед початком показу Кіборгів на прес-конференції у фойє закладу присутній й один з акторів, який зіграв роль захисника Донецького аеропорту з позивним Гід - Роман Ясиновський.

Один з журналістів все ж таки ставить питання, яким чином кінопокази можуть вплинути на напружені українсько-угорські відносини. На це організатори ще раз повторюють, що Берегове вони обрали до паспортного скандалу, коли місто ще не потрапило у новини через скандал із угорськими документами. Оплески містян викликала одна з фраз актора Ясиновського: “Давайте говорити про те, що нас зближує, а не роз’єднує, тоді ми зможемо прийти до консенсусу”.

Серед глядачів здебільшого школярі, яких організовано привели до Будинку культури вчителі. До речі, щоб прийшла більша кількість глядачів, афіши про Дні українського кіно надрукували українською та угорською. Селфі, сміх та виправлення технічних неполадок зі звуком - і нарешті Берегове на великому екрані дивиться найкращий український фільм минулого року.

Наступного дня я вже в Ужгороді - з самого ранку спілкуюся з заступником голови Товариства угорської культури Закарпаття Йосипом Борто:

— Люди, по-перше, ображені, тому що тут ніхто себе не вважає сепаратистом, ворогом України, українського народу, української нації, української держави. Наш народ законослухняний. Коли ми щось вимагаємо від центральної влади, то тільки вимагаємо дотримання української Конституції та міжнародних зобов’язань, які Україна брала на себе, нічого ми більше не вимагаємо. По-друге, наш народ дуже миролюбивий - і не тільки угорці, а весь народ Закарпаття.

Нас в Києві не розуміють просто. Понад тисячу років тут жили люди різних національностей мирно-дружно, і ми живемо так і зараз, не дивлячись на будь-які провокаційній акції, на будь-які спроби запалити тут ворожнечість і будь-які етнічні конфлікти. [Цього] не вдається, бо ми того не хочемо, не тільки ми - угорці - не хочемо, а не хоче ніхто на Закарпатті!

Фото: EPA

Він згадує про акції, які він називає провокаційними, наприклад, різні ходи, де іноді лунали заклики “мадярів на ножі”. Також він не оминає увагою випадок зняття угорського прапору торік у Берегові, однак найбільш провокаційними діями він називає підпал, а згодом спробу підриву Товариства угорської культури в Ужгороді у лютому цього року. До речі, на самій будівлі Товариства на Православній набережній досі залишилися сліди від лютневих нападів. Вікна вже замінені, але кіптява на світлому фасаді будинку залишається там і досі.  

— Це пощастило просто, що ніхто не постраждав. Але там дуже серйозні були матеріальні пошкодження. Такі спроби, звичайно, залякують людину, і таких багато.

Ще на початку березня правоохоронні органи затримали п’ять осіб, причетних до нападу на офіс Спілки угорців в Ужгороді. Одного з них - у Черкасах, двох - у Кропивницькому; а ще двох громадян Польщі, причетних до підпалу центру 4 лютого, затримали у Польщі. Обидва поляка є членами праворадикального неофашистського угрупування Фаланга, яке також називають проросійським.

Та не тільки подібні брутальні випадки розхитують ситуацію на Закарпатті та сіють тривогу серед мешканців регіону. Так, минулої суботи, 13 жовтня, в Ужгороді міністр закордонних справ України Павло Клімкін засудив публікацію на сайті Миротворець списку українських держслужбовців та депутатів місцевих рад, які нібито отримали угорське громадянство. Його турбує те, що угорців, які отримали друге громадянство, порівнюють із тими, хто бореться проти України.

Він зазначив, що потрібно чітко розрізняти, що це не одне й те саме: “Є, звичайно, і міфологія тут, серед представників угорської громади, щодо начебто антиугорських настроїв на українських каналах. Я пояснив, що це за визначенням не так, а є увага - увага до того, що, по-перше, українські закони на території України мають дотримуватися, і, відповідно, подвійне громадянство не передбачене українськими законами. Другий момент, який створив хвилю емоцій в Україні - це приховування факту подвійного громадянства і, звичайно, заклик до маніпуляцій з документами. Тому мій заклик: давайте розпочнемо дискусію, як цього позбутися, дороги назад в нас немає”. 

В Ужгороді Павлу Клімкіну також довелося заспокоювати закарпатців, що ніхто не збирається нікуди депортувати людей із подвійним громадянством. Зазначу, що на сайті Верховної Ради з'явилася петиція з закликом вислати всіх українців, які мають громадянство України та Угорщини.

Міністр закордонних справ заявив, що петиція із закликом депортувати всіх з подвійним громадянством “ллє воду на кремлівський млин”. Ця петиція стала і темою розмови Павла Клімкіна та його угорського колеги Петера Сійярто під час Ради ЄС на рівні міністрів закордонних справ 15 жовтня.

Він запевнив представника угорського уряду, що ця петиція  суперечить українському законодавству, проте вже під час підсумкової прес-конференції Петер Сійярто назвав цю петицію серед “чотирьох проблемних питань”, які не дозволяють стабілізувати двосторонні відносини з Україною. Будапешт вважає проблемами у взаємовідносинах країн чинну редакцію закону про освіту, законопроект про мови державних меншин та оприлюднення списку з 300 прізвищами закарпатців на сайті Миротворець.

Фото: EPA

— Саме Сійярто нав’язує тезу про антиугорську кампанію, він же рік про це говорить після ухвалення закону про освіту. З іншого боку, вони всерйоз сприймають оці всі провокації - хтось зареєстрував петицію на 50 голосів про депортацію угорців, вони з цього роблять міждержавну проблему. Люди відчувають себе крайніми, як в українській приказці “пани чубляться, а в цих щось там болить”, - ось це приблизно так і є. І Київ, і Будапешт говорять, що “для нас інтереси, і угорська нацменшина - це визначальний пріоритет, і ми діємо тільки в їх інтересах”.

Насправді, ця угорська нацменшина і Закарпаття як регіон стали заручниками цих політичних дебатів, непорозумінь і Києва, і Будапешта в цій геополітичній грі. Бо українське питання вже на рівні НАТО, на рівні відносин Будапешта з Вашингтоном і Москвою, Вашингтона і Москви, власне, - говорить політичний експерт Дмитро Тужанський.

За його словами, криза українсько-угорських відносин давня та глибока, однак експерт поки не бачить великого зацікавлення обох сторін у пошуках швидкого компромісу. На заваді цьому можуть стати і вибори президента та парламенту в Україні:

— Я не бачу великого інтересу у Будапешта, щоб вони хотіли це питання швидко вирішити, і, як на мене, [вони] зробили ставку на розтягування “задоволення” - більше отримати політичних дивідендів від України від цього загострення, саме в міжнародному полі, а не для внутрішньої політики.

Багато хто думає, що Будапешт конфліктує з Києвом, щоб свій рейтинг внутрішній підняти. Українське питання в Угорщині взагалі мало хто розуміє, і мало кого воно цікавить. Це міжнародна гра Віктора Орбана. В той же час, з Києва було видно, що не до Угорщини було. І це також, в принципі, закономірно - загострення з Угорщиною, яким би воно не було медійно яскравим, але це не питання №1 на порядку денному в Україні. Тому воно затягнулося.

Оптимістичний сценарій, - що обидві сторони нарешті почнуть якийсь предметний діалог, мається на увазі не обов’язково публічний, і не обов’язково це може бути зустріч Орбана і Порошенка, достатньо рівня Клімкін-Сійярто, але перевести цю суперечку з медійного та політичного на дипломатичний рівень.

“Справа в тому, щоб порозумітися з Угорщиною, як ми будемо спільно працювати на Закарпатті. Я сьогодні сказав Петеру: такого не буде, що Угорщина буде робити щось на території Закарпаття сама, без нашого відома, не інформуючи нас і працюючи далі; або ми будемо там працювати разом, погоджуючи наші кроки і погоджуючи, що ми там робимо, або ви там не будете працювати. Я думаю, що і для Угорщини важливо краще працювати разом з нами там. Поступово, я сподіваюсь, це розуміння прийде”, - заявив міністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Поки йде велика політична гра, на регіональну рівні також намагаються реагувати на останні події. Наприклад, голови райдержадміністрацій на Закарпатті повинні продивитися опублікований Миротворцем список на предмет того, чи немає там державних службовців, адже тільки вони можуть відповісти за подвійне громадянство. Закон про державну службу вказує, що держслужбовець повинен бути звільнений протягом трьох діб з моменту виявлення факту про набуття чи отримання громадянства іншої країни. Депутати рад не підпадають під ці санкції.

Фото: EPA

Заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Ярослав Галас розповів, що перевірка триває, і доказів, що ці дані правдиві, поки немає. Проблема також і в тому, що у них відсутні інструменти для перевірки того, чи достовірна ця інформація. Чиновник може “засвітити” паспорт іншої держави тільки при перетині кордону. Прямого доступу до цих даних у Закарпатської облдержадміністрації немає.

— Поки що ми не знайшли там жодної людини, яка є держслужбовцем, там лише є Ласло Лендел, який був держслужбовцем, очолював управління освіти Берегівської РДА, і це була перша людина, яка була звільнена.

Василя Лендєла звільнили ще у 2016-му, але він досі оскаржує це рішення у судах. За словами Ярослава Галаса, питання подвійного громадянства стосується не тільки Закарпаття, тому влада повинна визначитися зі шляхом України щодо цього питання:

 

— Воно з 2011-го року триває, всі це чудово знали, текст присяги давно був оприлюднений в засобах масової інформації. За цей час хіба не можна було розв’язати цю проблему? Поставити питання руба і вирішити його або в один бік, або в інший. Але цього немає, і поки ця невизначеність існує, то ця невизначеність буде стосуватися і України, і Угорщини, коли Україна говорить, що це є порушення, а Угорщина говорить, що вона нічого не порушує, тому що в законі не передбачено, що робити з цими громадянами, які по факту мають і українське, і угорське громадянство. Але ми можемо передбачити, що ця невизначеність не буде вирішена, тому що велика маса народних депутатів мають подвійне громадянство інших країн. Тому прогнози в нас не дуже оптимістичні з цього приводу.

Ярослав Галас називає повною маячнею припущення, що Угорщина може ввести танки чи обмежений контингент на Закарпаття. Такі домисли він називає синдромом Донбасу, при якому автоматично хочуть перенести ту ситуацію та сценарії на Закарпаття. Наявність угорського громадянства у людини не свідчить, що вона є потенційним зрадником чи шпигуном іншої країни.

— В нас з 95 загиблих в зоні АТО з Закарпаття - одинадцять етнічних угорців або таких змішаних угорсько-українських сімей. Принаймні троє з загиблих мали угорське громадянство. В нас є маса контрактників в діючій армії, в 128-й бригаді з цих районів - з Берегівського, Виноградівського - мають угорське громадянство, просто це не афішується. Вони на ділі доводять свій патріотизм. Тому абсолютно це неправильно - переносити схеми, які були там задіяні Росією, на крайні західні області, - каже Ярослав Галас. 

Зараз на порядку денному в українсько-угорських відносинах і відносинах Києва з угорською нацменшиною питання територіальної автономії абсолютно не стоїть, його ніхто не піднімає, каже політичний експерт Дмитро Тужанський.

Фото: EPA

На відміну від Румунії: нижня палата румунського парламенту навесні відкинула законодавчу пропозицію щодо автономії так званого Секейського краю - території, населеної етнічними угорцями в східній Трансильванії. Права понад одного мільйона етнічних угорців в Румунії - в тому числі близько 700 тисяч секеїв - десятиліттями перебувають в центрі політичної ворожнечі між Будапештом та Бухарестом.

— Станом на зараз підстав говорити про проведення якихось референдумів кимось за безпосередньої участі Будапешта немає, власне, як і повторення цього донбаського сценарію на Закарпатті. Російські ЗМІ цим ефективно маніпулюють, бо бачення Будапешта щодо закордонних угорців, їхнього майбутнього, воно якраз і базується на ідеї автономії, причому різної автономії - від культурної автономії, яку, наприклад, зараз угорці Закарпаття мають, до територіальної автономії.

Немає наразі ризику повторення донбаського сценарію або якоїсь анексії, якогось референдуму. Угорці - це питання 10% Закарпаття. Але є перший пласт - це маніпуляції, на яких грає Росія. Другий момент, коли обидві сторони не обговорюють це питання, то звичайно з’являються ось ці домисли, що “там зберуть, щось проголосують”… Через кризу відносин залишаються ризики, але це не ризики Донбасу та Криму наразі.

В анексію Закарпаття Угорщиною також не вірить заступник голови Товариства угорської культури Закарпаття Йосип Борто. За його словами, Угорщина є членом Європейського Союзу та членом НАТО, а також намагається вибудувати добросусідські стосунки з Україною.

— По-третє, в Криму близько 80% є росіянами або російськомовними українцями. На сході України теж більшість населення російськомовні. В Закарпатті - 10-12% угорців, 80% українці. То шо анексувати там, де 10% угорців? А нацменшиною буде 80% населення? Це просто нелогічно. Тут етнічний склад дуже змінився, ми тут національна меншина, і за ту національну меншину ніхто не буде анексувати навіть тими софт-павер [м’якою силою, - Ред.] методами.

Йосип Борто також не погоджується з тезою, що угорці не бажають вивчати українську мову. Тих, хто ще змалечку планує виїхати за кордон - таких дійсно не примусиш це зробити, однак чимало батьків зацікавлені, щоб їхні діти були затребувані і на українському ринку праці, тому розуміють необхідність вивчення державної мови. За словами Борто, проблема з вивченням української мови етнічними угорцями не нова.

Ще на початку 2000-х в регіоні була розроблена методика викладання для них української. Основна проблема полягає в тому, що дітям складно опанувати українську мову, тому що угорська належить зовсім до іншої сім’ї мов, тому навчати таких дітей потрібно інакше. Рух в цьому напряму з боку Міністерства освіти та науки почався тільки зараз, стверджує Борто:

Фото: EPA

— Не можна викладати такими методами, як рідну мову, тому що це далеко не рідна мова для угорської дитини, яка в оточенні угорців живе і дуже рідко чує українську. [Потрібно] викладати методом другої мови, не рідної (не називаємо українську мову іноземною, але “не рідної”). Наша пропозиція така: збережімо право на навчання на рідній мові, одночасно створимо умови покращення якості оволодіння державною мовою.

В нас є чіткі пропозиції, і я думаю, що це буде давати ефект, бо дійсно, нас не задовольняє, що дуже багато дітей не можуть здати ЗНО з української мови. Но не треба говорити, що тільки наші не можуть здати. На жаль, в нас відсоток, можливо, більший, але я так знаю, що на Закарпатті і в українських школах 30 % дітей не здають ЗНО - українські діти, для яких ця мова є рідною.

Вже практично перед від’їздом потрапляю до одного з барів в центрі Ужгорода. Над барною стійкою - велике оголошення, що розмовляють тут українською, угорською, італійською, румунською, словацькою, русинською і навіть російською мовами. Господар закладу Юрій відмовляється спілкуватися на диктофон, однак пригадує, що недавно приїздили іноземні журналісти, які також намагалися знайти сепаратизм в регіоні. Їм це не вдалося.

Саме в цьому кафе зустрічаюся з лідером націоналістичної організації Карпатська Січ Тарасом Деяком. Сьогодні вони влаштовують в кафе літературно-музичний вечір. Деяк впевнений, що так званої “прихованої мадяризації” в регіоні немає. Під час нашої розмови в приміщенні лунають українські пісні.

— В нас дійсно йде нормальне спілкування з національними меншинами Угорщини, багато національних меншин на Закарпатті воювали за Україну. Ми разом з ними, пліч-о-пліч, знаємо, хто наш спільний ворог, і не треба тут роздмухувати, що Мадярщина нападе на нас, як в 1939-му році. Це вже історія. Багато мене побратимів з Львівщині, Франківщини, Києва питають: “Тарасе, що у вас там відбувається? У вас там мадяризація, на вас мадяри нападуть!”. Навіть великі націоналісти говорять, що “ось, ви продалися!”.

Я їм кажу: “Ви приїдьте на Закарпаття, ви пожийте на Закарпатті, підіть в то саме Берегово, поговоріть з людьми”. Люди є патріотами нашого краю, Закарпаття - так само, як і ми. Ми тут хочемо так само їсти український борщ і угорський бограч. Нам потрібно ще й розуміти, що в сучасному, XXI сторіччі ніхто не воює за територію. В нас є один Совок, який у нас анексував Крим і забирає Донбас, а зараз - в сучасному світі - європейці воюють за інтелект.

Власник кафе Юрій, в якого також є угорські корні, емоційно розповідає мені, що в нього у закладі українські діти нещодавно проводили захід для етнічних угорців, тому не може зрозуміти, чому зараз нагнітають ситуацію навколо Закарпаття та етнічних угорців. Поспішаю на потяг до Києва, тому встигаю послухати лише кілька пісень. І всі вони - українською.

Ірина Лопатіна НВ

 

26 жовтня 2018р. -->