Прикордонник Вадим Гджега: "Раніше думав, що знаю межу витривалості. Тепер розумію – вона значно далі"

До повномасштабного вторгнення Вадим Гджега працював анестезіологом у сучасній клініці в Словаччині. Білий халат, новітнє обладнання, чіткий професійний шлях, життя, яке планувалося наперед. Межа витривалості тоді здавалася буденною: втома після чергування чи складний пацієнт.

24 лютого 2022 року все змінилося. Вадим одразу повернувся в Україну, щоб стати на захист країни – іншого шляху не уявляв. Спочатку пішов у 128-му окрему гірськоштурмову Закарпатську бригаду, але там йому відмовили через брак досвіду та молодий вік – на той час Вадиму було 24. Далі хлопцю відмовили ще у кількох військових частинах. Зрештою він добровольцем доєднався до Мукачівського прикордонного загону. Медичний фах свідомо приховав: хотів бути не в тилу, а там, де найважче, де його досвід допомагатиме рятувати побратимів.

Псевдо Хірург Вадиму дісталося у «червоній зоні». Географія боїв захисника розпочалася з північно-східного напрямку.

Лиман, Борова, Харківщина, Сватове, Луганщина – розвідка в тилу ворога, заведення штурмових груп, евакуація поранених під вогнем. Коли евакуювати не вдавалося, а побратим стікав кров’ю, Вадим «голими» руками витягував осколки, зупиняв кровотечу – давав шанс на життя без інструментів і наркозу. Кожен врятований та той, кого врятувати не вдалося ставали для Хірурга новою межею, яку доводилося долати знову і знову.

Він рятував інших, а війна поступово позбавляла його ілюзій про існування меж витривалості.

А потім війна прийшла за ним самим. Під час одного з бойових завдань ворожий скид влучив прямо у нього та його напарника. Відтоді у тілі прикордонника залишалося 22 осколки. Лікарі не ризикнули їх витягти.

Вадим майже не відчуває правої ноги. Біль та наслідки кількох контузій стали постійними супутниками, а шрами та кульгавість – видимими ознаками бойового досвіду. Сьогодні він продовжує служити в Мукачівському загоні.

«Я змінився. Раніше думав, що знаю межу витривалості. Тепер розумію –вона значно далі. Я ще глибше усвідомив крихкість життя. Уламки в тілі це не лише щоденне нагадування про війну, але й про те, що я живий. Так, я інший. Але не зламаний. У мене тепер ще більше планів на майбутнє, більше впевненості, що мені вдасться втілити у життя усе задумане».

Прикордонник мріє про власний бізнес, до розвитку якого планує залучати тих, з ким боронив країну від ворога.

Вадим – один з нас.

Війна змінює зсередини, ці зміни не завжди видно зовні, але вони глибокі.

Ми не зламалися, ми адаптувалися. Ми досі є собою. Але ми вже інші.

Вадим носить у собі уламки війни і силу, яка народилася з них.

Разом з ним – мільйони «інших нас». Саме ці зміни формують Україну сьогодні.

Історія опублікована в межах інформаційної кампанії МВС «Інші ми», що присвячена глибокій внутрішній трансформації кожного за роки війни. Через особисті історії ми розповідаємо про спільний досвід і силу, що безповоротно змінили українське суспільство.

 

02 березня 2026р.