Повернутися додому іншою людиною: чим вразив Китай закарпатця Богдана Магдича

Фотограф Богдан Магдич на 10 днів відправився до Китаю.

Що найбільше його вразило та чому цю країну варто відвідати усім спраглим до пригод, – розпитував Varosh.

– Як виникла ідея поїхати до Китаю?

– Ідею відправитися в Китай я обдумував досить довго. Якщо коротко, але в деталях: там майже рік живуть і працюють мої друзі, поїхати до яких ми з подругою хотіли вже давно. Одного разу просто вирішили помоніторити ситуацію і придбали квитки, після чого у травні цього року полетіли за новими пригодами.

– Як там розумілися з людьми?

– Першим містом подорожі став Гонконг. І оскільки Гонконг – це колишня британська колонія, з англійською мовою там проблем не виникало. Англійською вільно володіє практично кожен, кожен може легко підказати куди йти і як проїхати. А в аеропорті люди навіть без вашого прохання можуть поцікавитися, чи потрібна вам допомога.

Втім, подібна “англомовна” історія закінчилася одразу після того, як ми поїхали в канонічний Китай. Там мовою не володіє, здається, ніхто, а якщо й знайдеться людина, то знає вона зовсім трохи: певні базові англійські словосполучення на кшталт “як купити”, “скільки” тощо. Загалом же – Google-перекладач і мова жестів вам в допомогу.

– Що вас найбільше вразило у поїздці?

– Неймовірні враження переповнюють, як тільки літак починає заходити на посадку в аеропорт Гонконгу. З ілюмінатора тебе зустрічає панорама на найбільший морський міст в світі – Гонконг-Чжухай-Макао. Далі, вже виходячи з аеропорту в місто, занурюєшся в мікс із вузьких і височенних хмарочосів, великої кількості зелені, парків, моря, гір, натовпу, сотень електрокарів та традиційних червоних гонконгських таксі.

Відверто кажучи, мене вразили люди. Раніше я ніколи не зустрічав бабусь та дідусів – ну або просто компаній дорослих людей, – які б щовечора збиралися в парках та скверах, щоб потанцювати чи поспівати сучасні та народні пісні. У нас подібного точно не зустрінеш. Гуляючи вдень чи ввечері вулицями Китаю, складається враження, що китайці ладні робити все для того, аби тільки не сидіти вдома. А тепер давайте подумаємо про нас, українців: та зазвичай ми готові провести вдома за переглядом серіалів чи різних відео на YouTube хоч всі вихідні! Вважаю, що нам є чому повчитися у китайців.

Крім того, китайська кухня. Це – відповідь на питання, чому так багато мандрівників їдуть до Азії. Китайські заклади та сімейні ресторанчики – щось абсолютно особливе та колоритне. Для нас, європейців, спочатку було трохи дико та незвично купувати вуличну їжу і відвідувати заклади, де могла б бути брудна підлога, заплямовані вивіски тощо. Проте в кожному із таких кафе нереально смачно – і це найголовніше. Одним словом, ми без вагань заходили в будь-які заклади, насолоджуючись своїми замовленнями.

– Чи можна цю поїздку за емоційною складовою порівняти з якимись іншими?

– У моєму скромному переліку подорожей ця поїздка – найемоційніша. Звісно, неймовірний захват я отримав минулого року після знайомства з океаном в Португалії, однак Китай відрізняється від Європи. Ти ніколи не знаєш, що чекатиме на тебе завтра, – на тому розі чи за тією стіною. Наприклад, в європейських країнах все досить стандартно: старе місто, нове місто, музеї, затишні кафе і так далі. Китай же – абсолютно унікальна держава. І якщо наразі для вас КНР – це набір стереотипів, як було в моєму випадку, розвіюйте ці думки і гайда за новими пригодами! З Азії, як переконався я особисто, ти повертаєшся зовсім іншою людиною.