Втрачений Ужгород: як в місті шукали могилу угорського вождя Алмоша

Річ у тім, що в давніх угорців був цікавий язичницький звичай: аби отримати від свого батька могутність і силу, син мусив його вбити. Із цього звичая пішла легенда про те, що Алмош, передавши своєму синові Арпаду головування над племенами, мусив добровільно піти на жертву й дозволити синові вбити себе. А якщо ця передача влади справді відбувалася у фортеці Гунг, то десь тут мала би знаходитися і могила легендарного воєводи Алмоша.

Так міг виглядати вождь угорських племен Алмош (зображення з сайту «Вікіпедія»)

Це припущення ще сто років тому взяв на озброєння священик і професор Ужгородської гімназії Міклош Антал (в інших джерелах – Mikuláš Antal, Николай Антал), котрий почав шукати в місті та околицях могилу Алмоша. Книжка «Ungvár és Ung vármegye» за 1940 рік розповідає, що саме Міклош Антал у 1926 році у ході розкопок у Горянах натрапив на залишки кам’яних стін, які, як він припускав, могли бути тією самою фортецею Гунг. В газетах за 1926 рік знайшлося підтвердження, вони теж повідомляли, що у травні на місці старого монастиря в Горянах розпочнуться археологічні розкопки, під час яких професору Анталу допомагатимуть військові місцевого гарнізону.

Тоді, у 1920-х, Міклош Антал не знайшов ані могили Алмоша, ані підтверджень того, що фортеця Гунг знаходилася у Горянах. Слід сказати, що цей священик не займався професійно археологією, але у гімназії викладав історію, французьку, німецьку мови та латину, був активним членом кількох товариств, одним із засновників Ужгородського атлетичного клубу (UAC), почесним головою культурного товариства «Мозаік», членом єпископської консисторії, головою місцевого осередку «Alliance Francaise» тощо. До ідеї пошуків могили Алмоша Міклош Антал повернувся на початку 1940-х років, коли Ужгород знову став частиною Королівства Угорщина. Але проводити розкопки він планував уже в Горянах.

Руїни городища у Горянах, сучасне фото

У 1942 році газета «Nemzeti Újság» опублікувала репортаж свого журналіста, котрий приїхав до тодішнього Унґвара і разом з професором Анталом вирушив оглянути Ґерень (Горяни). Міклош Антал розповів журналісту про розкопки у середині 1920-х років, зауважуючи, що знайшов тоді руїни бенедиктинського монастиря, який зруйнували під час татаро-монгольської навали і на місці якого Другети збудували свій палац. На місці розкопок він звернув увагу журналіста на гору у формі крокодила і розповів, що під нею лежить село Циганівці, де, можливо, і знаходиться могила Алмоша. Мовляв, 40-50 років тому під час сильної грози в селі з коренем вирвало старе дерево, під яким селяни знайшли древнє поховання. Зброя поруч із останками вказувала на те, що в Циганівцях колись поховали воїна з угорського племені. Знайдені артефакти забрав граф Вілмош Плотені, у палаці якого вони і зберігалися. Міклош Антал, досліджуючи цю тему, виявив, що в Циганівцях є цікавий курган, так званий тумулус, який може бути місцем поховання інших воїнів армії Алмоша. У статті йдеться про те, що професор гімназії давно мріє розпочати там розкопки, однак не має для цього дозволу і грошей.

Ми не знаємо, чи спробував таки розкопати курган у Циганівцях Міклош Антал, але в пресі за 1943 рік з’явилася вже інша новина – що він знайшов могилу Алмоша біля унґварського замку. Сенсаційну новину опублікували в газеті «Új Magyarság», присвятивши цій темі цілу сторінку. Як писав журналіст, Міклош Антал, плануючи розкопки, знайшов на схилах Замкової гори кілька місць із горбками – саме там і почав розкопки. В одному з курганів він справді натрапив на давнє поховання, типове для часу вождя Алмоша. Начебто, побачивши знахідку, Міклош Антал в перші хвилин не міг прийти до тями і повірити своїй удачі. Людські рештки, знайдені ним, за давнім язичницьким ритуалом лежали головою на схід. У могилі також знайшли багато бронзових та залізних предметів, що свідчило про високий статус померлого. Далі в статті йшлося про те, що всі ці предмети зараз ретельно вивчають науковці, які й мають довести або спростувати припущення, що на схилі Замкової гори знайшли могилу вождя Алмоша.

Та навіть не маючи цих висновків, влада міста запустила цілу кампанію, переконуючи усіх, що Унґвар має отримати право називатися містом Арпада. З проханням визнати це право мер міста Ласло Меґої звернувся і до міністра освіти та релігії Балінта Хомана (Hóman Bálint), у відповідь отримавши запевнення, що ця думка заслуговує розгляду. Але на тому все і припинилося.

Ми звернулися до доцента кафедри археології, етнології та культурології УжНУ Ігоря Прохненка із проханням прояснити, чи знаходили все-таки у 1943-му в Ужгороді могилу Алмоша і чи писали щось про це у фаховій літературі? Як виявилося, жодних відомостей про цю знахідку в угорських чи європейських фахових археологічних джерелах тих і пізніших років немає. Більше того – ця стаття викликала в Ігоря Прохненка відчуття, що написали її задля пропаганди, оскільки в ній немає жодного точного факту ні про розташування кургану, ні про предмети, знайдені у ньому. Нема ні фотографій, ні описів, ні повідомлень в науковій літературі – нічого, що могло би довести факт розкопок на якомусь із схилів Замкової гори. Крім того, науковець зауважив, що у 1960-х роках в Земпліні теж знаходили нібито могилу Алмоша. Тоді археологи розкопали багате поховання зі зброєю, золотом і багатьма іншими цінним артефактами, і теж поспішили заявити, що воно належить легендарному вождю угорських племен. Після ретельних досліджень цю теорію спростували, зокрема й тому, що рештки належали молодій людині, тоді як Алмош мав на час своєї смерті бути людиною старшого віку. Тож легенда продовжує жити, Алмоша продовжують шукати, а ми сподіваємося, що колись історія зі знайденим на схилі Замкової гори похованням проясниться, і ми дізнаємося, чи здійснив таки професор гімназії Міклош Антал мрію всього життя.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»