Середньовічний Ужгород часів графів Другетів
Історія роду Другетів на теренах Угорщини налічує більше чотирьох століть. За весь цей час рід дав Угорській державі декількох палатинів та державних суддів, цілий ряд знаменитих воєначальників, дипломатів, ішпанів комітатів та одного єпископа. Загалом у період від початку XIV по кінець XVII ст. не було більш-менш визначної події в історії Угорського королівства, в якій Другети не брали б участі. Для прикладу загадаємо битви при Розгоні, Нікополі, Могачі; військові акції проти Литви, Австрії та Валахії; гуситські війни, італійські походи короля Людовика, тридцятилітню війну ХVII ст., станове повстання Бочкаї, заколот Дебреї, придушення повстання Д.Дожі та багато інших.
Другети прийшли до Угорщини на поч. ХIV ст. з Італії в супроводі претендента на угорську корону Карла Роберта Анжуйського (1308 -1342), який був правнуком одного з останніх Арпадовичів. Другети отримали від короля володіння Ужгорода, яке поділили на два помістя: горянське, яким володів ФІЛІП Другет, та дравецьке – володів ЯНОШ Другет. При них місто знову перетворилося у воєнне укріплення. Філіп Другет будує новий замок на місці попереднього, знищеного під час монголо-татарської навали (на Замковій горі), причому будівельним матеріалом йому служить камінь з горянського замку, а на місці горянського замку закладається вілла. Десь після 1320p. в Ужгороді був побудований також міст через р.Уж. Навколо замку селяться і нові поселенці. Це – ремісники, селяни, дворові, замкові слуги. Ужгород за сприяння Другетів перетворюється у центр торгівлі. У 1327 р. Філіп Другет помер, його майно успадкував брат Янош Другет. Останній став радником короля, а в 1330 р. – жупаном комітатів Унг, 3емплин. Цю посаду Другети займали як спадкову протягом століть, до кінця XVII ст. Другети отримали також у спадкове володіння Гуменську та Ужгородську домінії, їм належало біля 300 словацьких, угорських та русинських поселень.
У 1380 р. Ужгород отримав від угорського короля право на проведення щотижневого ярмарку, котрий припадав на четвер і став традиційним, бо проводився у місті аж до радянських часів. Другети будують перед замком католицьку церкву, а в 1384p. – павлікіанський монастир, який, найімовірніше, що стояв на південно-західному схилі Замкової гори, десь в кінці вулиці Соляної (нині Волошина). До речі, письмові відомості про те, що Другети наділили виноградниками павлікіанців на Виноградній (1384) і Горянській (1482) горах. Це й не дивно, бо виноградарство відоме в Ужгороді з ХIV ст., а торгівлю вином суворо регламентували спочатку Другети, як власники міста, а потім – казна та міська управа. У 1430 р. Ужгород одержує привілеї від короля й офіційно пишеться “Привілейоване місто Ужгород “. Проте і в XV ст. Ужгород – невеличке містечко Північної Угорщини. Крім воєнного гарнізону фортеці, в ньому проживало кілька десятків дворян, ремісників, торговців та понад 30 кріпосних сімей. Відомо, що населення Ужгорода приймало участь у селянській війні 1514 р. під проводом Дердя Дожі, за що уряд оголосив місто “бунтарським”, а після придушення повстання Ужгород був сплюндрований. Після поразки угорського війська (1526 р.) у битві з турками-османами під Могачем, в боротьбі за королівський трон Другети виступали на стороні Габсбургів. І все ж, незважаючи на всі перепади і складності історичного розвитку, роль Ужгорода як економічного і воєнного центру протягом XV – XVI ст. знову зросла. Цьому сприяла, перш за все, діяльність Другетів, які активно зайнялись його благоустроєм і перебудовою.
Другети докорінно перебудували Ужгородський замок. Декілька років під керівництвом італійських і французьких спеціалістів-фортифікаторів на території замку йшли великі роботи: зводились могутні кам’яні стіни з бастіонами, поглиблювались і розширювались з трьох сторін рови, копалися колодязі, йшла докорінна перебудова внутрішніх приміщень. Звичайно, іноземні майстри лише керували роботами, безпосередніми ж виконавцями виступали місцеві жителі – селяни-кріпаки, ремісники тощо. Від тих часів по сьогодні над головним фасадом центрального корпусу збереглася викарбувана дата “1598”, а над нею вирізьблені на камені чотири дрозди – герб Другетів. Про те, що інші частини замку продовжували перебудовуватись і далі, свідчить висічений на зовнішньому боці північної кріпосної стіни рік “1653”. За Другетів змінюється роль Ужгорода як торговельного центру. В місто все в більших розмірах проникають книги із України і Росії, особливо перші слов’янські друковані книги, частина літературних раритетів ХV-ХVI ст. сьогодні зберігається в. обласному музеї та університетській бібліотеці.
Зростання ролі торгівлі у розвитку міста засвідчує і поява печатки. На печатці зображений і герб міста: щит з двома виноградним лозами і двома гронами винограду, що вказувало на головне заняття його мешканців. Зростало, розбудовувалось і упорядковувалось потроху і саме місто. У 1631 р. Ужгород нараховував 238 землеволодінь, складався із 10 вулиць, і всі вони були на правому березі Ужа, всього тоді у місті проживало 1200 чоловік. Велику увагу Другети приділяли освітній політиці у місті. Так, володар Ужгорода Янош X Другет 31 липня 1640 р. видав фунданційну грамоту про перенесення єзуїтської колегії з Гуменного (Східна Словаччина) у наше місто, за власні кошти придбав для будівництва колегії землі, утримував єзуїтів. За все це Янош Другет просив, щоб отці-езуїти молилися за нього і його нащадків. На поч. ХVII ст. в районі сучасного Корзо Другети заснували найдавнішу лікарню міста, т.зв. Xenodochium. Другети були засновниками першої у місті гімназії, навчальний корпус якої було споруджені у 1641-1646 pp. на вул. Капітульній.
Анна Другет (Янна Якушич) разом із своїм братом, єпископом Єгерським сприяли скликанню 63 православних священиків і підписанню Ужгородської унії (1646p.), яка була здійснена в Ужгородському замку і утворенню тим самим греко-католицької церкви. Сьогодні мало хто згадує той факт, що якби у XVII ст. стараннями Другетів не було укладено церковну унію, можливо, не було б у нашій історії таких видатних діячів культури, просвіти й релігії, як Петро Лодій (1764-1829), Юрій Венелін (Гуца) (1802-І837), Олександр Духнович (1803-1865), Василь Довгович (1783-1849), Іоан Дулішкович (1815-1883), Іван Сільвай (1858-1904), Августин Волошин (1874-1945).
Під кінець XVII ст. Закарпаття, в т.ч. і Ужгород був ареною жорстокої антигабсбурської боротьби, яку очолив граф Імре Текелі – один із керівників боротьби за незалежність Угорщини від австрійського панування. До рук повсталих попав і володар Ужгородського замку – Жигмонд Другет. 14 квітня 1648р. він був страчений як союзник Габсбургів. У 1691 р. помер останній член сімейства Другетів за чоловічою лінією, і Ужгород перейшов у володіння до впливового угорського магната Міклоша Берчені, дружиною якого була Крістіна Другет. Він же став незабаром і жупаном Ужгородської жупи. Під його керівництвом Ужгород почав порівняно швидко відбудовуватись, місто почало оживати.
Підручник “Мій Ужгород”
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
-->
До теми
- «Війна – це важка й страшна робота, але тут кожен проявляє свою сутність, бачить, ким він є насправді…» Історії з фронту від 128-ї бригади
- Відомий закарпатець, народний артист України Іван Попович сьогодні відзначає 75-ліття
- «На бойових позиціях головне – не панікувати. Чим холоднокровніше поводишся, тим більше шансів уціліти…»
- «Після контузії мене хотіли госпіталізувати на тиждень, але я відпросився: «У мене поважна причина – одруження!»
- Галина Кенез: «Всі ми хочемо жити у вільній незалежній Україні. А для того, щоби в ній жити, за неї треба боротися»
- Нацгвардійці на Закарпатті відпрацювали пошук і затримку диверсантів
- «На бойовій позиції під постійними обстрілами ми думали про одне – як виконати завдання і вціліти…»
- "Я не була на могилах рідних жодного разу". Історія бойової медикині 128-ї бригади, у якої Росія вбила всю сім'ю
- «Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна…»
- «Страх є страх. Й зрозуміло – йде війна. Але ж якщо всі боятися будуть, то що?»
- «Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би воювати за неї…». Історії з фронту від захисників зі 128-ї бригади
- «Впродовж однієї години ми знищили зі «Стугни» ворожий танк і БМП-3»: історії з фронту від 128-ї бригади
- «Найближче з ворогом я стикався на витягнуту руку…» Історія Валерія, бійця 128-ї бригади
- "Ми обов’язково переможемо – у нас є дух свободи". Історія су-шефа, який став штурмовиком, а зараз служить у ТЦК на Закарпатті
- «Звичайно, тут важко – і психологічно, і фізично. Але я розумію, що треба виконувати свою роботу…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія "Челентано"
- Молодший сержант Юлій «Історик» захищав Україну у 2014-2015 роках, без вагань став на захист і в лютому 2022-го
- 21-річний воїн 128-ї бригади Роман з Ужгорода: "Коли після війни повернуся в цивільне суспільство, хочу про все забути. Хоча не забуду…"
- Олександр «Юрист»: «У мене хороших друзів більше нема… Фото є, а друзів нема». Історія військового з ТЦК
- Закарпатський нацгвардієць - про оборону Харкова у перші дні війни, бої з вагнерівцями під Бахмутом і знешкодження російських диверсантів
- «Я воюю за своїх рідних…». Історія Йордани - військової 128-ї бригади
До цієї новини немає коментарів