Закарпатські художники на карантині: онлайн-галереї, одиночні пленери та самотність у майстерні

89-річний академік Володимир Микита поділився: «На карантині май більше малюву, як у молодости. Тоди був иншим зайнятий». Він навіть створив картину на тему коронавірусу, але покаже потім, на виставці. «Я не став песимістичнішим, – зізнається. – Щодня йду в майстерню. У місто й до цього просто так не ходив, тепер тоже. Періодично беру машину, коли треба щось привезти». Митець вважає: обмежувальних заходів потрібно дотримуватися, бо «точної інформації про те, що це за вірус і яка причина його появи, нема. Що робити? Жити треба. А я лем тоди живу, коли малюю. Але відчуваю, що попереду дуже важкі часи».

Викладач Закарпатської академії мистецтв Роман Пилип каже: «В умовах карантину всім нам нелегко. Спочатку був легкий шок, стрес. Але так тривало, допоки ти не усвідомлюєш усе це. Робота, самоорганізація дуже допомагає. Насправді є й позитив: нові виклики, зміна мислення, вихід зі звичних рамок. Тепер особливо зростає роль онлайн-життя, є потреба в опануванні різноманітних програм. З’являється більше часу й розуміння того, як ти хочеш ним розпорядитися. Кожен митець сам собі менеджер, ми регулярно виставляємо роботи в соцмережах. Мені захотілось створити власну онлайн-галерею, назвав її «Обсерваторія серця». Задум виник ще в студентські роки, проте інші пріоритети відсовували його на другий план. Нині ж, коли у віртуальному просторі все можливо, подумав: а чому б ні?! Тож зробив це в один клік:). Звідки назва? Ми звикли спрямовувати свій погляд на речі грандіозні, дивитися далеко, мислити стратегічно. Проте рідко заглядаємо у свій внутрішній світ. Тому «Обсерваторія серця» озвучує ідею самопізнання. Звідси й концепція – це, передусім, своєрідна освітня платформа. Зазвичай ми проводимо багато часу в інтернеті. Оскільки мені важко змінити свою присутність там, то принаймні спробую змінити її якість – хочу сам наповнювати віртуальний простір вартісним матеріалом». Викладач не забуває й про студентів. Під час карантину виконав серію натюрмортів, фотографуючи кожен етап роботи. «Створюю таким чином навчальний матеріал, – пояснює. – Підготував також виставку з понад 100 традиційних та авторських писанок із своєї колекції, яку планую викласти у фейсбуці. Маю ще багато цікавих ідей, якими хочу ділитись у соцмережах, бо це й своєрідне спілкування з митцями».

Внучка славного Антона Кашшая Ольга Кашшай зазначає: «Творити для мене – це життя, повітря, сенс… Працюю в звичному режимі, але дещо глибше занурилась у роздуми та філософію. В такий непростий час хочеться внести позитив у життя, хороші емоції, яскраві фарби. Гадаю, що це і є однією з функцій мистецтва. У складні періоди історії воно не давало людству втратити надію. Хіба сьогодні можна обійтися без нього? Ні! Бо всі ми читаємо книжки, дивимося кіно, любимо споглядати художні витвори. Тому мистецтво існує незалежно від політики, важких буднів чи карантину. Хоча через нього відмінилася моя персональна виставка, до якої я дуже готувалася, а також міжнародний пленер. Шкода, але маю надію, що ми скоро вийдемо з цієї ситуації, і я зможу вживу поділитися з глядачем своєю творчістю».

Абстракціоніст, графік із обласного центру Влад Габда каже: «Сумніваюся, що хтось тепер може натхненно працювати. Особливо, коли малюєш психологічний живопис, адже тут потрібна стовідсоткова концентрація. А хіба зараз реально сконцентруватися?! Повсюди інформація… Намагаюся слухати радіо тільки вранці, новини з різних країн. Труджуся набагато менше, ніж до карантину, більше думаю. Нинішній час – це період переосмислення».

Ужгородський модерніст Олександр Громовий розповідає, що навідується у майстерню майже щодня: «Там ти сам. Раніше хтось зателефонував, ти вибіг на каву чи щось купити. А зараз куди?! Подіставав старі роботи, допрацьовую їх чи взагалі переробляю. Бо треба спочатку дати раду тому, що є, поки думка не зникла, а вже потім братися за нове». Він більше акцентує увагу на абстрактному живописі, адже такий змушує глядача включати мізки. А коли стомлюється від нього, то малює щось вільне, реалістичне. «Нині в голові багато думок. Згадуєш тих, кого нема з нами. Буває сумно, але заспокоюєш себе, що людство й до нас переживало не одну епідемію», – веде далі. З колегами по пензлю спілкується по телефону: «Скидуємо один одному роботи з Габдою, Сашею Малешом. Обговорюємо. Звісно, це зовсім інше, ніж коли приходиш у майстерню і бачиш вживу, занурюєшся в ту атмосферу». Наостанок налаштував на позитив: «Що б і як не було, а життя триває».

Молода мисткиня Ангеліна Гафинець, теж із обласного центру, поділилася: «Карантин не дуже вплинув на мій режим, оскільки я труджуся вдома в майстерні, як і до ізоляції. Нині розробляю макет каталогу до персональної виставки, запланованої в Музеї історії Києва. Працюю над серією абстракцій, інтер’єрів та натюрмортів. Полотна розміром до 2-х метрів, тому ніколи нудьгувати. Зараз гуляю тільки на своєму балконі, а по закінченню обмежень влаштую собі відпустку та навідаю родичів».

Іван Небесник-молодший, викладач ЗАМ, зізнається, що спершу його життя в карантині тривало за інерцією і він встигав більше. Нині ж завершив деякі справи, котрі тягнулися понад півроку, здав до друку книжку. «Мої студенти працювали хвилями, та в перший тиждень робота просто застигла. Пізніше, трохи занудьгувавши, почали проявляти ініціативу», – каже. «Час наче в рази стискається впродовж звичайного робочого дня, проте «на свободі», коли заходиш у майстерню, твориться продуктивно. Стало зрозуміло, що навіть мікростреси стимулюють до більшої концентрації на мистецькому процесі, – розповідає. – Зараз ти сам повинен регулювати свій день, звички з попереднього життя вже не працюють, як раніше, а ефективний інструментарій ще не оформився. Особисто мене від бездіяльності рятує малюнок як вправа, а соц­мережі дають можливість дещо навіть протестувати. На початку карантину десь прочитав пораду від психолога, яка запам’яталася найбільше: «Виробіть певну рутину для кожного дня, це рятуватиме від відчуття марності проведеного часу в ізоляції». Здається, це й стало головним викликом. До речі, на емоційному рівні все, що відбувається, я сприймаю як великий соціальний експеримент. Хтозна, як виходитимемо з карантину, проте цей час дійсно не схожий на все, що доводилося пережити». А ось цей шарж-автопортрет Іван намалював для нашої газети за 15 хвилин.

Завкафедри образотворчого мистецтва ЗАМу мукачівець Аттіла Коприва кілька днів тому повернувся з Пилипця на Міжгірщині – влаштував собі одиночний пленер. «Кожна людина по-різному переживає цей період. Хтось, занурившись в інтернет, цілими днями аналізує наслідки несподіваної пандемії, боячись за власне здоров’я, а хтось пробує щиро допомогти, чим може, хворим. Одні хвилюються за свій бізнес та виплату кредитів, інші сприймають це як кару за гріхи, перебуваючи в постійних молитвах. Хтось думає, як у цих умовах заробити ще один мільйон, а для когось нарешті настала пора просто пригальмувати шалений ритм і зосередитися на цінностях, котрі завжди поруч, – ділиться митець. – Особисто я частину свого часу проводжу в педагогічній роботі, яка перейшла в режим онлайну. Також як живописець більше уваги, ніж раніше, можу приділяти творчим пошукам і експериментам. Я переважно працюю на пленері, тому, чесно зізнаюся, кілька разів виїжджав на природу, але на власному добре ізольованому авто. Побував у Лікіцарах, Оноку, Німецькій Кучаві, Ділку, Пилипці. Кожна локація мене вразила характерними цікавинками, але найважливіше для мене – спілкування. Є люди, які носять у собі, немов у скарбничці, оту закодовану автентику, дух нашої культури, наших гір. У підсумку вдалося відтворити кілька етюдів. Я дуже радий цій можливості. Всім бажаю здоров’я, терпіння, миру, добра».

Розпитувала Оксана Штефаньо

novzak.uz.ua

Фото картин надали герої матеріалу

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі