На Закарпатті радар, що обороняв СРСР від ракет НАТО, зробили туристичним об’єктом

І хоча до цього секретного радянського радара поки що нема масового туристичного паломництва, але свого поціновувача він завоював досить швидко. Це люди, яким кортить потратити дві години часу, щоби побачити секретний об’єкт і диво техніки 1970-х років, що й досі в робочому стані! А ще познайомитися й потиснути руку людям, які свого часу на чергуванні за цими пультами відповідали за безпеку цілої країни, моніторячи простір від Атлантики до берегів Середземномор’я.

РЛС ВМИКАЮТЬ КІЛЬКА РАЗІВ НА РІК

Насамперед трохи історії. Побудували під Мукачевом РЛС у кінці 1970-х (під час екскурсії ми зустріли червону табличку з написом, що РЛС “Дніпро” здали в експлуатацію 22 квітня 1977 року — акурат до дня народження Леніна, тоді була традиція здавати подібні об’єкти до таких дат). Тоді був розпал холодної війни, і совіти будували подібні станції на багатьох кордонах гігантської країни рад (найближча до закарпатської була в Севастополі) — вони всі були елементами системи протиядерного захисту. Мукачівська, наприклад, моніторила простір від північно-східних вод Атлантики до Середземномор’я, де дислокувалися підводні човни НАТО, а також бази на суходолі, наприклад, у Франції.

Загалом радіус її “огляду” складав 5 з гаком тисяч кілометрів. Побудована РЛС у формі стріли (саме такий вигляд курсора станція й має з космосу, можете переконатися самі на Гуглкарті; хоча стрілою її ніхто ніколи не називав — американці звали “курятником”, а свої – “сараєм”, ну, бо справді схожа за конструкцією на сільськогосподарську будівлю), два її “крила” – це і є надпотужні антени, що відсилали сигнал у простір і ловили та розшифровували те, що відбилося і повернулося на приймач. Цікаво, що стріла ця налаштована і завжди «дивиться» на Рим.

Бойова ракета, випущена з підводного ракетоносця в Середземному морі, досягала Києва за 14 хвилин — станція мала відслідкувати цей пуск, зафіксувати його і повідомити центр. І це все мало бути зроблене в такий термін, щоби в центрі був час зреагувати на запуск ракети й перехопити її. Тобто, на роботу — лічені секунди. Тут був постійний прямий зв’язок із Москвою, станція працювала тоді цілодобово, її відключали за наказом центру кілька разів на рік.

- Зараз усе навпаки: її вмикають всього кілька разів на рік — за наказом із центру, – розповідає Василь Павлович, інженер, працівник мукачівської РЛС5Н86, котрий нині проводить нам екскурсію, а свого часу роки провів на службі за центральним пультом моніторингу цієї станції — і саме на ньому лежала ота відповідальність за ядерний захист величезної країни.

- За винятком цих кількох у році днів решту часу станція просто стоїть, — каже Василь Павлович. Кілька десятків працівників підтримують життя старезної електронно-обчислювальної техніки, забезпечують вчасне охолодження та вентиляцію системи, охороняють від непроханих гостей.

Ці всі люди, які працюють тут на станції — справжні стоїки: охороняють об’єкт, що державі дістався у спадок, але є надто дорогим і амбітним, аби держава зараз могла собі дозволити використовувати його за призначенням.

Зараз це — Західний центр радіотехнічного спостереження, тут моніторять космічний простір; станція, незважаючи на вік і застаріле обладнання, досі добре бачить усе, що літає навколо планети. Говорять, що зараз Державне космічне агентство України готує модернізацію станції, роботи проводитимуть експерти Житомирського воєнного інституту ім.Корольова.

Також мукачівською РЛС “Дніпро” час від часу цікавляться іноземці — приїжджають на екскурсії та навіть замовляють дослідження. Але далі зацікавленості справа поки що не рухається.

У РАДАРА ЯК ТУРИСТИЧНОГО ОБ’ЄКТА – ДУЖЕ ДОБРІ ПЕРСПЕКТИВИ

Максим Адаменко, закарпатський гід, який разом із МКП “Екскурсія” зробив цьогоріч мукачівський радар туристичним об’єктом на Закарпатті, розповідає, що туризм — один із варіантів додаткового заробітку для цієї станції.

- Цей об’єкт поки що зовсім не розкручений у сфері туризму, але має неабиякий потенціал. По-перше, він незвичний і виділяється з переліку того, що пропонують туроператори на Закарпатті — це не розважальна екскурсія, не дегустація. Це колосальний технічний об’єкт, що тримав оборону, а також сторінка історії Закарпаття, про яку мало хто знає, але яка, тим не менш, вражає, – каже гід Адаменко.

Радар привертає увагу людей, котрі цікавляться технікою, тобто коло відвідувачів потенційно дуже широке: від школярів, студентів — до людей старшого віку, які колись працювали в дотичних сферах. Саме такі люди — в когорті перших відвідувачів, які потрапили на РЛС як туристи цього літа, каже Максим.

- Минулої екскурсії у нас був молодий чоловік, айтішник, іншим разом він приїхав з мамою, – говорить він.

Гід зазначає, що зараз через карантин відвідувачі РЛС — переважно місцеві, закарпатці.

- Згодом долучатимемо туристів з інших регіонів, тому в мукачівського радару є дуже добрі перспективи як у туристичного об’єкта, – наголошує Максим.

ТЕХНІЧНА ПОДОРОЖ У ЧАСІ

Я відвідую радар на екскурсії разом із дітьми – школярами молодших класів. Мені об’єкт цікавий як журналісту — фотографую, занотовую до записника деталі, почуті під час екскурсії (це часом викликає питання у працівників: “А що це ви там постійно пишете?”). Для дітей радар – приклад технічного монстра з минулого (син весь час знімає на телефон шафи з софтом минулого століття, дивується, що десяток таких шаф і пульт управління — це складова одного величезного комп’ютера), тому виходить така собі подорож у часі.

Зрозуміти усі ці технічні принади допомагають розповіді нашого екскурсовода — пан Ігор Чернов, МКП “Екскурсія”, свого часу служив на цій РЛС і знає, як вона працює зсередини. А головно, що вміє пояснити це для “чайників”. Скажімо, принцип роботи антени — на прикладі м’ячиків із фарбою (“уявіть, що сигнал — це м’ячик із червоною фарбою, ви його кидаєте в простір з великою силою, він натикається на якийсь об’єкт і розривається, а завдання станції — розпізнати мікроскопічні бризки фарби з м’ячика, які повернулися назад та зрозуміти, на який об’єкт вони наштовхнулися в просторі”). Або силу сигналу — на прикладі прасок (“Для того, аби охопити запланований радіус, станція має надсилати надпотужний сигнал — уявіть от праску, яка віддає тепло, а нам потрібна сила тисячі прасок”).

Ну, а вже сам масштаб споруди — й антени, і центри управління, моніторинг та прийом сигналів вражає усіх! Нам показують тільки частину радара — в “сарай”, чи то пак “курятник”, доступу немає — тільки працівникам, але навіть ця частинка гігантської споруди, що схована під старим шифером, просто вражає.

Утім, підказує Ігор Чернов, вражати повинно ще й те, що уся ця махіна — робоча. Тобто, за 30 років її не розікрали (як більшість об’єктів великого спадку), не здали на металобрухт. Ба більше, працівники докладають зусиль, аби РЛС і надалі залишалася робочою і не постраждала від мародерів.

- Свого часу, як я ще тут служив, ми навіть їздили на перемовини до ромського барона в місцевий табір, – пригадує Ігор Чернов. – Розповідали баронові й просили передати підопічним, що походи на радар за кабелем дуже небезпечні, адже тут високе випромінювання і це впливає на здоров’я, а головно — на потенцію. Звісно, то все вигадки, ніякого шкідливого випромінювання станція не дає, і ми, коли працювали, навіть костюми захисні металеві не надягали, але це був для ромів найкращий аргумент, інакше завадити проникненню на територію було важко. Адже якщо зараз виріжуть частину кабелю, хто ж зможе виправити шкоду, якщо збирав цю РЛС колись цілий інститут!

ЗАМІСТЬ ПОСТСКРИПТУМУ

Ні я, ні діти, разом із якими відвідуємо радар, не застали епохи, з якою пов’язана ця масштабна споруда, — маю на увазі холодну війну Союзу й Америки. Зате наших розповідей удома чекають мої батьки, а вони росли саме в той час, коли з екранів радянський народ лякали американськими ракетами і час від часу показували картинку “ядерного гриба”. Тому за вечірнім столом наша екскурсія і враження викликають масу спогадів — і відповідне бажання у батьків так само якось потрапити на цей об’єкт, із яким у пам’яті багатьох пов’язана ціла епоха.

Згадую фразу Ігоря Чернова біля воріт РЛС.

- Такі об’єкти варті не тільки того, аби бути розкрученими, знаними й відвідуваними! Вони варті більшого, адже формують у вас відчуття причетності до створення чогось масштабного — яке хоча й дісталося та зберігається нині як незрозумілий спадок, але від того не є менш прекрасним. Це витвір людського генія, диво техніки, яке говорить про те, що ми — сильні, що ми — круті! А зараз українцям це важливо усвідомлювати, як ніколи.

Тетяна Когутич, Ужгород-Мукачево

Фото Максима Адаменка

ukrinform.ua

Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі