Простір, де до доброго читача дійде добра книжка: В Ужгороді біля бібліотеки знову відкрили пункт буккросингу

У багатьох вдома є переповнені книжкові полиці чи вже навіть стоси літератури, до якої ніяк не доходять руки. Інколи прочитані книги не приносять задоволення, але ідей, куди їх пристосувати, нема чи навпаки – настільки подобаються, що хочеться поділитися цим творінням із усім світом. Для цього вигадали буккросинг (bookcrossing) – безкоштовний обмін книгами чи, як це називають самі буккросери, «звільнення» книжок.
Історія цього цікавого процесу почалася ще у 2001 році, коли американець Рон Горнбекер затіяв експеримент – він залишив у холі готелю кілька десятків книг із пояснювальними записками до подальших дій. Всього за кілька місяців вдалося створити цілу спільноту книголюбів, яка налічувала сотні користувачів. Сьогодні ж у світі мільйони буккросерів, особливо популярним цей напрям став у США та Західній Європі, зокрема і в Україні.

Є декілька різновидів буккросингу:
- класичний – коли треба зареєструватися на спеціальному сайті, де ведеться облік і кожній книзі присвоюють код. Потім цю книгу необхідно залишити у громадському місці, а людина, яка її знайде, повинна виконати всі інструкції, залишені у книзі, і також зареєструватися на сайті. Таким чином можна відслідковувати маршрут книги;
- пересилання книг поштою, інколи між різними країнами чи навіть континентами. Тут також є декілька варіантів: букрей – книга не повертається до буккросера, який її "відпустив", та букринг – вона повинна повернутися до власника;
- безпечні місця – шафи, полиці, будки, де можна просто залишати свої книги і брати наявні.
Саме таке «безпечне місце» знову запрацювало біля ЗОУНБ. Бібліотекарка Неля Остапів розповіла про попередні спроби запровадити буккросинг у бібліотеці: «Біля бібліотеки пункт буккросингу встановили 2015 року, до 70-річчя. Тоді ідея була реалізована повністю, працювала. Але не всі готові ділитися, окрім брати, особливо коли «нове і безкоштовне». Нульових спроб було більше трьох – заповнити книгами, які можна вільно забирати, ніде не записуватися, не платити грошей, не повертати. Але склалося так, що деякі мешканці, котрі торгують книгами на базарах чи певних точках міста, просто в один момент нахабно «згрібають» книги , а ми не в змозі щоразу заповнювати пункт книгами».

Нині ж експеримент здається вдалим, оскільки пункт успішно функціонує. Вагомим моментом є її наповнення якісною літературою:
«Важливо – яку саме книжку ми пропонуємо. Постійно контролюємо, щоб у пункті не стояли видання, що пропагують якісь антидержавницькі чи ще гірше – антигуманістичні цінності, щоб не було видань порнографічного характеру, бо доступ вільний (особливо для дітей), ставимо підручники, словники, за можливості – зошити для вивчення іноземних мов, які дарують бібліотеці читачі… Є люди, які приносять, здебільшого, власні колекції книг 70-80-х років, серед яких більша частина – література з маркерами комуністичної ідеології, але часом трапляються й гарні видання світової класики чи українських письменників – майже все російською (з років видання зрозуміло, чому). Головне – попит є. Важко досі придумати, як забезпечити добросовісного читача комфортними умовами функціонування цього буккросингового пункту», – ділиться переживаннями пані Неля.
На питання про мету відкриття буккросингового пункту бібліотекарка відповідає дуже просто:
«Бібліотеки завжди мають одну мету – просвітництво. Наш обов’язок – забезпечити інформацією користувача будь-яким доступним для нас методом, показати, що доступ до книжки може бути різним – якщо не можеш купити, не хочеш позичити у бібліотеки книжку, то ми запропонуємо тобі її просто на вулиці… Робота триває, поки хтось докладає зусиль. Розчарувань щодо чиєїсь недоброчесності вже давно немає. Є бажання створити простір, де до доброго читача все ж дійде добра книжка, і нехай це буде ще сотня спроб, ми готові над цим працювати!»
Тож діставайте з полиць власні книги, хай не припадають пилюкою, краще віднесіть їх у пункт буккросингу будку до ЗОУНБ ім.Ф. Потушняка, за адресою: Пр. Свободи, 12. Адже вони можуть подарувати ще комусь купу натхнення, вражень чи просто затишні осінні вечори. А ви, можливо, знайдете там щось, що припаде вам до душі. У будь-якому разі «звільнивши» старі книги, з’явиться можливість впустити нові.
Олашин Марина,
студентка 2 курсу магістратури факультету журналістики
Львівського національного університету ім. І. Франка
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- В обласному центрі стартував основний етап міського конкурсу «Ужгород очима школярів»
- Втрачений Ужгород: загадка найстарішої замкової фрески (Фото)
- Більше 500 унікальних екземплярів і століття історії: де побачити колекцію фотоапаратів в Ужгороді
- «Традиційні головні убори та зачіски Закарпаття кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.»: книжка за донат
- Олександр Михалко: характер, сильніший за страх
- Рятувальники навчають дітей Ужгорода важливих правил життя
- Втрачений Ужгород: життєві картини, побачені з мосту
- Тут знають всіх учнів по іменах: як живе ужгородська школа №13
- Михайло Гаврилець: «Проктологія – це не про страх. Це про якість життя»
- Кнопки термінового виклику поліції: як працюють, в яких населених пунктах є на Закарпатті
- Щаслива статистика: в Ужгороді у лютому народилися 170 малюків
- Понад 82 тисячі випадків від початку сезону: яка ситуація з грипом та ГРВІ на Закарпатті
- Втрачений Ужгород: правила корчм і кав’ярень XIX століття
- Про що писали газети 100 років тому (лютий)
- Багатогранний Роман Мурник: любов до металу та скульптур
- У Закарпатській області всі станції переливання крові працюють в особливому режимі
- Чеський журнал «СAS» написав про закарпатських чехів та словаків
- "Герої серед нас": вечір пам'яті військовослужбовця Сергія Кузнєва провели в науковій бібліотеці УжНУ
- Меморіальна дошка владики Мілана Шашіка в Ужгородському скансені
- Музеї творчості художника Володимира Микити: як доньки митця популяризують його спадщину

До цієї новини немає коментарів