Степана Черничка призначили ректором ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ

Професор-філолог обіймав посаду виконуючого обов’язки ректора з червня 2020 року. Його кандидатуру оцінювали за конкурсом відповідно до законів української вищої освіти та статуту інституту. Степан Черничко зазначив, що для подання заяви на посаду ректора існує двомісячний термін, протягом якого кожен бажаючий мав можливість висунути свою кандидатуру. Після цього опікунська рада Благодійного фонду «За Закарпатський угорський інститут» перевірила, чи відповідають надіслані заявки відповідним вимогам. На засіданні опікунської ради, яка відбулася 22 жовтня 2020 року, було встановлено, що на посаду ректора надійшла єдина дійсна заявка. 27 жовтня вчена рада ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ шляхом таємного голосування прийняла рішення про призначення нового ректора.
Степан Черничко також сказав, що закладу скоро виповниться 25 років. «За ці роки відбувся надзвичайний розвиток інституту. Тож нашим першочерговим завданням є підтримка та поглиблення тих результатів, яких ми досягли дотепер. Це, у свою чергу, означає інфраструктурний розвиток і головним чином професійне будівництво, що, згідно зі статутом інституту, є завданням ректора. Крім того, факультети вишу повинні відповідати вимогам, установленим Міністерством освіти України», – зауважив пан Черничко.
За словами ректора, слід розширити кількість факультетів та спеціальностей за вибором, а існуючі спеціальності переакредитувати після закінчення попереднього терміну.
Степан Черничко окремо наголосив: «Сьогодні вчена рада коледжу прийняла резолюцію, згідно з якою ми входимо в так звану міжнародну акредитацію. Це означає, що заклад хоче оцінити себе відповідно до стандартів вимог, яким відповідають європейські виші. Якщо нам це вдасться, ми зможемо зі спокійним серцем сказати, що наш інститут – це не лише український особливий навчальний заклад, створений для угорської меншини, але й той, який посідає гідне місце в європейському рейтингу вишів».
На завершення Степан Черничко сказав, що хотів би бачити ЗУІ ім. Ференца Ракоці ІІ освітнім закладом, де весь персонал та всі студенти почуваються як дома. «А також установою, де ми разом можемо боротися та працювати задля досягнення спільних цілей. Я впевнений, що гуртом, допомагаючи одне одному, ми будемо рухатися вперед», – підсумував ректор.
Джерело: kmf.uz.ua
До теми
- «У перші дні війни ворог мав величезну перевагу, в багато десятків разів…» Історія бійця 128 бригади Кирила
- “Я без своїх дівчат життя не уявляю”: як сім’ї на Закарпатті стають усиновлювачами під час війни
- Грант у 500 000 грн для дружини ветерана: історія успіху підприємиці з Ужгорода
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
До цієї новини немає коментарів