Закарпатський рятувальник Дмитро Ковтан - про вибір професії, паніку на пожежі та хибні виклики
Спочатку Дмитро хотів рятувати природу – і навіть вивчився на еколога в Івано-Франківську. Коли з цією кар’єрою не склалося, ввів у дію план Б – вирішив рятувати людей. Тож влаштувався на службу в ДСНС і паралельно почав студіювати пожежну справу у Львові. Каже, що обрати нову професію йому допомогли друзі:
І допомагати Дмитро насправді любить. Не тільки на роботі, а й у повсякденному житті.«Багато знайомих говорили, що в зв’язку з тим, що я так люблю допомагати людям, мені треба йти в таку професію».
Хлопець розповідає: «У мене банально така ситуація часто буває, що людина стоїть на “аварійці” на дорозі. Я обов’язково зупинюсь і подивлюся, що там є з тією машиною, щоб чимось людині допомогти. Бо якщо ми будемо один одному допомагати, я думаю, що жити стане всім набагато легше».
Оскільки Дмитро опановував професію пожежного-рятувальника з нуля, багато в чому йому допомагали старші колеги з 15-ї державної пожежно-рятувальної частини Ужгорода. І найкраща їхня порада, за словами хлопця, була проста: «Не панікуй». «Під час пожежі треба вимкнути емоції і тверезо оцінювати ситуацію, яка склалася, і продумувати шляхи для вирішення цієї ситуації», – пояснює Дмитро. Швидке орієнтування в ситуації – запорука успіху кожного пожежника. Адже будь-якої миті щось може піти не за планом. Втрутитися в роботу здатна погода чи інші сторонні фактори.
«Ми виїжджали на загорання трави в кінці вулиці Загорської. Приїхали – горить начебто небагато, десь гектар. Потім як вітер почав це роздувати – горить вже десь 15 гектарів. То одне, коли воно слабенько горить – ти прийшов, прибив і все. А коли полум,я починає на тебе іти і тобі від нього втікати треба – то трохи стрьомніше виглядає. Десь півдня ми там пропрацювали. Прибили потім уже до кінця. Нам пощастило, що ми на IVECO поїхали і могли подати воду нормально», – згадує Дмитро.
Пожежі в екосистемах – це, звісно, погано. Проте коли від вогню страждає людське майно, то рятувальнику треба стикатися ще й з людськими емоціями. Далеко не позитивними. Мало хто буде стримуватися й логічно оцінювати ситуацію:
«Коли у мікрорайоні Шахта горів Мерседес 124-ий, сам власник – дідусь – сказав, що ми швидко приїхали. А потім хлопець, якого там приблизно не було, каже: “Чому ви так повільно їхали?” Кажу: “Слухай, чоловіче, як нас викликали, так ми і приїхали”. А з,ясувалось, що вони одразу не викликали, подзвонили вже тоді, коли побачили, що самі загасити не можуть. Таке часто буває. Спочатку пробують своїми силами, а поки вони своїми силами пробують, то так розгорається, що вже й ми не особливо щось врятуємо».
Та найгірше, коли під загрозою життя людини. Буває, що й фактичної пожежі немає, а хтось може постраждати. Дмитро наводить приклад хибного виклику на вулиці Загорській в Ужгороді, коли бабуся смажила котлети на кухні, пішла дивитися телевізор і задрімала під серіал:
«Їжа вигоріла вся повністю. Ми заходимо, а квартира вся в диму, нічого не видно. Бабуся на нас: “А ви що сюди прийшли?” Ми вікна повідкривали, бабусю на балкон. Вона на балкон вийшла і питає: “А то в мене дим?” Зайшла знову всередину, ми її знову на балкон. Вже всі вікна там повідкривали. Звучить смішно, але це не так. Ще декілька хвилин, і старенька могла би й вчадіти, та сусіди викликали нас».
Зараз Дмитро морально готується до зимового сезону та його викликів. Адже в холодну пору року традиційно більшає пожеж у житловому секторі. Можливо, йому навіть випаде можливість врятувати чиюсь оселю від вогню. Або й життя людини. Або й кицьку. Тож далі буде...
У ДСНС України у Закарпатській областіЧитайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- Рятувальник Олександр Брайловський про те, як не зламатися там, де світ валиться під ногами
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Фільм закарпатця Дмитра Грешка “Дівіа” змагатиметься за Кришталевий глобус
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- Сьогодні на Закарпатті стартує Український тиждень імунізації
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
- Закарпаття спільно з Румунією та Угорщиною організує освітні заходи для школярів та вчителів
- “Вуйко Еко”: як ветерани Вуйко, Грузин і Директор на Закарпатті крафтовий бізнес започаткували
До цієї новини немає коментарів