Осінній антидепресант: світ летить шкереберть, чи справа в осінньому песимістичному ладі?

Бо якось так невесело навколо, сумні думки напосідають з усіх боків, аж хочеться опустити руки і здатися. Найкраще було б заснути і прокинутися через пів року. Ну або жити в якомусь нормальнішому кліматі. Наш клімат о цій порі годиться хіба для слимаків. Тих, яких хочеться розчавити ногою. Мені здається, що в листопаді хтось з-поміж хмар теж дивиться на нас із огидою і хоче наступити, але бридиться і шкодує свої чисті черевики. А ще й це переведення годинників – як удар під дих. Волога й холодна осінь повільно заповзала під нашу ковдру, а минулої неділі бац! – і накрила з головою. Бо тепер незчуєшся, а вже темно, і цей студений вечір здається безкінечним. Треба ще трохи часу, поки ми звикнемо до цієї тимчасової зміни на гірше. Але ж ми, українці, перманентно живемо в цій тимчасовій зміні на гірше. Ось бачите, знову тієї самої. Це таки сезонне…

Щойно починається ця сльотава фаза осені, на горизонті скупчуються лиховісні новини, у людей здають нерви і гальма, а повсюдне роздратування можна порівняти хіба із загальним виснаженням. Недарма саме в ці тижні щороку фіксують сплески психічних розладів і тілесних болячок. Новембер – завжди тяжкий місяць, а тепер, помножений на передчуття безмежного зимового локдауну, він особливо тривожний. І поки комусь прописують курс вітамінів чи направляють до психотерапевта, я хочу порадити кращий засіб. Його не треба довго шукати, бо він у нас, дослівно, під ногами. Щоб скинути цю тривожну напругу, достатньо просто взяти паузу від новин і заземлитися. Вийти з інтернету, вимкнути ґаджети і повернутися до землі.

Нам, міським жителям, людям розумової праці, які безперервно сліпають у свої монітори, у такі миті здається, що пора відпочити. І навіть на думку не спадає, що коли під впливом постійних стресів хочеться відпочити – насправді найвищий час попрацювати. Я б навіть сказав – натрудитися. Змінити свою звичну роботу, вимкнути голову і згадати, звідки й для чого в нас ростуть руки. Благо, що осінь дарує безліч, як сказав би психотерапевт, антистресових активностей саме тоді, коли вони найбільш необхідні. Варто лише знайти клаптик землі, до якої можна прикластися. Підготувати землю до снігу, опорядити сад до сну. Прибрати сліди смерті задля нового приходу життя. Бігме, немає нічого заспокійливішого за монотонну працю на свіжому повітрі. Що може бути кращим за ретельне, педантичне підтинання зачахлих квіткових стебел і обрізання кущів? Правильно, кращим за це може бути тільки згрібання листя на велику купу, таке собі терапевтичне грабкання.

Почати варто зранку, коли повітря ще свіже, а дихання парує. Працювати треба без перерв, аби занили руки і заболіло в попереку. Щоб на власній шкурі нарешті допетрати різницю між словами «спітнів» і «впрів». А тоді розігнутися, голосно видихнути і, крекчучи, переможно оглянути фронт робіт. Впорядкована власними руками земля витягує всі дурні думки і милує око. А коли наробився добряче – поїсти простої їжі. Чорного хліба з салом і цибулею, яку встромляєш просто в сільничку. Щоб пригадати: найкращою приправою до страви є голод. Не встигнете й зі столу прибрати, як вас похилить у сон. Здоровий, міцний, спокійний і заслужений сон. Сон людини, яка міцно стоїть на землі. Бо якщо Земля – це постійний депресант, то земля – найкращий антидепресант.

Андрій Любка, Збруч