Осінній антидепресант: світ летить шкереберть, чи справа в осінньому песимістичному ладі?

Бо якось так невесело навколо, сумні думки напосідають з усіх боків, аж хочеться опустити руки і здатися. Найкраще було б заснути і прокинутися через пів року. Ну або жити в якомусь нормальнішому кліматі. Наш клімат о цій порі годиться хіба для слимаків. Тих, яких хочеться розчавити ногою. Мені здається, що в листопаді хтось з-поміж хмар теж дивиться на нас із огидою і хоче наступити, але бридиться і шкодує свої чисті черевики. А ще й це переведення годинників – як удар під дих. Волога й холодна осінь повільно заповзала під нашу ковдру, а минулої неділі бац! – і накрила з головою. Бо тепер незчуєшся, а вже темно, і цей студений вечір здається безкінечним. Треба ще трохи часу, поки ми звикнемо до цієї тимчасової зміни на гірше. Але ж ми, українці, перманентно живемо в цій тимчасовій зміні на гірше. Ось бачите, знову тієї самої. Це таки сезонне…
Щойно починається ця сльотава фаза осені, на горизонті скупчуються лиховісні новини, у людей здають нерви і гальма, а повсюдне роздратування можна порівняти хіба із загальним виснаженням. Недарма саме в ці тижні щороку фіксують сплески психічних розладів і тілесних болячок. Новембер – завжди тяжкий місяць, а тепер, помножений на передчуття безмежного зимового локдауну, він особливо тривожний. І поки комусь прописують курс вітамінів чи направляють до психотерапевта, я хочу порадити кращий засіб. Його не треба довго шукати, бо він у нас, дослівно, під ногами. Щоб скинути цю тривожну напругу, достатньо просто взяти паузу від новин і заземлитися. Вийти з інтернету, вимкнути ґаджети і повернутися до землі.
Нам, міським жителям, людям розумової праці, які безперервно сліпають у свої монітори, у такі миті здається, що пора відпочити. І навіть на думку не спадає, що коли під впливом постійних стресів хочеться відпочити – насправді найвищий час попрацювати. Я б навіть сказав – натрудитися. Змінити свою звичну роботу, вимкнути голову і згадати, звідки й для чого в нас ростуть руки. Благо, що осінь дарує безліч, як сказав би психотерапевт, антистресових активностей саме тоді, коли вони найбільш необхідні. Варто лише знайти клаптик землі, до якої можна прикластися. Підготувати землю до снігу, опорядити сад до сну. Прибрати сліди смерті задля нового приходу життя. Бігме, немає нічого заспокійливішого за монотонну працю на свіжому повітрі. Що може бути кращим за ретельне, педантичне підтинання зачахлих квіткових стебел і обрізання кущів? Правильно, кращим за це може бути тільки згрібання листя на велику купу, таке собі терапевтичне грабкання.
Почати варто зранку, коли повітря ще свіже, а дихання парує. Працювати треба без перерв, аби занили руки і заболіло в попереку. Щоб на власній шкурі нарешті допетрати різницю між словами «спітнів» і «впрів». А тоді розігнутися, голосно видихнути і, крекчучи, переможно оглянути фронт робіт. Впорядкована власними руками земля витягує всі дурні думки і милує око. А коли наробився добряче – поїсти простої їжі. Чорного хліба з салом і цибулею, яку встромляєш просто в сільничку. Щоб пригадати: найкращою приправою до страви є голод. Не встигнете й зі столу прибрати, як вас похилить у сон. Здоровий, міцний, спокійний і заслужений сон. Сон людини, яка міцно стоїть на землі. Бо якщо Земля – це постійний депресант, то земля – найкращий антидепресант.
Андрій Любка, Збруч
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом

До цієї новини немає коментарів