«Під інтенсивним ворожим вогнем ми витягнули чотирьох поранених піхотинців із бойової позиції й доставили в безпечне місце…» Історія трьох бійців 128-ї бригади

Кілька днів тому група піхотинців із трьох бійців мотопіхотного батальйону 128 ОГШБр отримала бойове завдання – висунутися на задану точку на передньому краї, окопатися й закріпитися. Як тільки хлопці дійшли до точки, їх накрили інтенсивним вогнем зі ствольної артилерії та мінометів, а далі налетіли FPV-дрони. Один із піхотинців, на жаль, загинув, двоє інших отримали поранення, але зуміли відійти метрів на 200 й сховатися в посадці в старому бліндажі. Через кілька годин на допомогу їм із сусідньої позиції вирушили ще двоє піхотинців, котрі мали допомогти пораненим відійти на безпечну відстань для евакуації. Однак як тільки друга група дійшла до бліндажа, локацію накрили артилерією, мінометами й дронами. Обидва бійці також отримали поранення, один із них важке (вибух серйозно пошкодив його ногу).

Було очевидно, що четверо поранених не зможуть самостійно вибратися з посадки, їх необхідно вивезти на транспорті. Це завдання доручили евакуаційній групі з трьох чоловік на американському колісному бронетранспортері MaxxPro. Екіпаж був готовий до виїзду за лічені хвилини після отримання наказу, однак довелося чекати сприятливого моменту, коли небо буде більш-менш чисте від ворожих розвідувальних БПЛА. Такий момент настав тільки над ранок. Після 4-ї години, ще до сходу сонця, MaxxPro виїхав на попередню точку на околиці фронтового села (яке саме знаходиться в зоні досяжності ворожих FPV-дронів), уточнив ситуацію по «небу» й рушив до поранених бійців. Відстань звідти – близько 20 кілометрів, більша частина – ґрунтова колія вздовж полів і посадок. Оскільки дорога місцями дуже нерівна, а бронетранспортер MaxxPro хоч і надійний, але важкий, високий і дає сильний крен, екіпаж сподівався доїхати за 20 – 25 хвилин. Хлопцям вдалося вкластися в цей час, однак уже при під’їзді броньовану машину виявила ворожа авіарозвідка. Потужна американська техніка завжди є «жирною» ціллю для росіян, тому по ній відкрили інтенсивний вогонь.

– Перший прихід по нас прийшовся десь за 400 метрів до поранених хлопців, – каже Дмитро, член екіпажу MaxxPro. – Я почув, як над машиною просвистіла 120-та міна. Ми не звернули на неї увагу, а розвернулися й стали під’їжджати задом до посадки, щоб опустили апарель (похила металева площина зі східцями для десанту). Робили все так, щоб ворожий дрон не міг залетіти всередину машини. У цей час по нас прилетіла перша FPV-шка, вона вибухнула справа й пошкодила заднє колесо. Однак машина сконструйована таким чином, що це майже не вплинуло на неї. Як тільки апарель опустилася, хлопці подали нам важкопораненого, котрого ми з напарником Віталіком затягнули всередину (водій Володимир весь час залишався за кермом), а далі й самі забралися в салон. Механізм почав піднімати важку апарель, і щойно вона закрилася, ми рвонули звідти, наскільки важка машина з пошкодженим колесом могла рвонути. Усе зайняло десь хвилину без зайвих слів і вказівок – кожен знав, що робити і діяв на автоматі.

У важкопораненого бійця була сильно пошматована ступня (в перші хвилини після поранення він сам зумів накласти турнікет), ще одному піхотинцю серйозно пошкодило долоню, а один із осколків залетів у шию. Інші двоє хлопців отримали легші поранення і контузії.

Щойно бронетранспортер від’їхав від посадки, як на нього налетіли ворожі FPV-дрони. Паралельно локацію продовжував крити 120-й міномет.

– Ми нарахували мінімум чотири близькі гучні вибухи, але думаємо, насправді їх було набагато більше, – каже Віталій, член евакуаційного екіпажу. – Бронетранспортер має надійну броню, тому влучання FPV-дрона звучить, наче вибух петарди. Раніше я часто їздив на іншій техніці, у тому числі на американських HUMVEE («Хаммерах») та гусеничних бронетранспортерах М113. То можу сказати, що MaxxPro набагато надійніший і витриваліший. Однозначно нам допоміг і РЕБ (прилади радіоелектронної боротьби), завдяки якому деякі дрони падали й вибухали за два метри від машини. Але якби не її броня і витривалість, ми б звідти не виїхали…

Ворожі FPV-дрони переслідували й намагалися знищити бронетранспортер кілька кілометрів, останній із них догнав MaxxPro аж за десять кілометрів від точки евакуації. Його удар був найбільш болісним – дрон врізався в передню частину машини, вибух пошматував переднє ліве колесо, зніс фару й пошкодив раму з антидроновим захистом. Однак навіть після такого удару MaxxPro продовжив рух і вирвався із зони ураження російських БПЛА.

– Через пошкоджене колесо кермо било об руку, його дуже важко було вивернути й вирівняти машину, – каже Володимир, водій. – Але головне, що бронетранспортер – побитий осколками, з двома пошкодженими колесами – рухався!

Через нерівну дорогу, ями й маневрування машину кидало з боку в бік, і важкопоранений боєць кричав від болю, він кілька разів втрачав свідомість. Однак водій не міг зменшити швидкість, необхідно було чимшвидше вирватися із зони досяжності дронів. Дорога до локації, де машину чекала «швидка» з бойовими медиками, тривала годину, утім, для всіх хлопців, що їхали всередині бронетранспортера під ворожим вогнем, час тягнувся дуже повільно… Нарешті MaxxPro доїхав до потрібної точки й передав «трьохсотих» бойовим медкам, котрі доставили їх у стабілізаційний пункт 128 ОГШБр. Зараз усі четверо поранених перебувають у лікарнях. Важкопораненому бійцю, на жаль, довелося ампутувати ступню, але його життю нічого не загрожує. З іншими хлопцями все гаразд.

Сильно пошкоджений, але вцілілий MaxxPro відправили на ремонт, після якого він продовжить виконувати бойові завдання…

Кілька слів про евакуаційний екіпаж:

Дмитро (позивний Шаман), старший солдат, 28 років, із Хмельниччини, одружений. Тривалий час служив контрактником у ЗСУ й на початку лютого 2022-го звільнився, щоб відпочити. Однак у перший же день повномасштабної війни сам провернувся в ЗСУ. Постійно виконує складні бойові завдання, має багато контузій. «Після повернення ми детально проаналізували виїзд і дійшли висновку, що все робили правильно, – каже Дмитро. – У тій ситуації неможливо було уникнути ворожого вогню, але ми виконали бойове завдання…»

Володимир (позивний Мельник), солдат, 39 років, із Хмельниччини, батько двох дітей, учасник АТО. До повномасштабної війни працював комбайнером. Має поранення й кілька контузій. «До цього ми їздили на «Хаммері», але зламалася коробка, то віддали на ремонт. MaxxPro отримали за кілька днів до цього, то був перший бойовий виїзд на ньому. Машина чудово себе показала в ділі – прийняла вогонь на себе, а людей врятувала…»

Віталій, старший солдат, 45 років, із Волині, батько трьох дітей. До повномасштабної війни працював трактористом, має поранення й кілька контузій. «Перед одним із бойових завдань командир каже: «Виконаєш – отримаєш «Золотий Хрест». А я йому – для чого мені Золотий Хрест? Дайте краще у відпустку, щоб рідних побачив, – сміється Віталій»…

Усі троє бійців – прості українські хлопці, котрі, як тільки виникає необхідність, сідають у машину й без жодних сумнівів їдуть на бойове завдання. Чотирьох поранених піхотинців вдалося врятувати завдяки саме їх відвазі.