«Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
У Михайла, старшого солдата мінометної батареї 2 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на руці вибите тату ведмедя – воно символізує його позивний. Бійцю 30 років, він із Закарпаття, з курортного села на Свалявщині, і в 128 ОГШБр служить із початку повномасштабної війни.
– Раніше я їздив на заробітки в Чехію, працював у тому числі на автомобільному заводі Skoda, – розповідає Михайло. – Перед російським вторгненням повернувся додому, щоб трохи відпочити й підлікуватися, але як тільки почалася війна, пішов у військкомат. Чому? А щоб вороги не дійшли до мене додому на Закарпаття…Перші пів року Михайло служив у підрозділі реактивної артилерії – працював із системами реактивного залпового вогню «Град», часто виїздив на бойові позиції. А далі перевівся в мінометну батарею 2 гірсько-штурмового батальйону. Щоб краще освоїти нову зброю, пройшов навчання в Німеччині.
– Після повернення з навчання стріляв із різних мінометів – американського М120, українського «Молота», з 82-ки… Ми часто стояли всього за два кілометри від росіян, тому й нам діставалося – від танка, гаубиць, мінометів. Була одна серйозна контузія від близького прильоту, але все гаразд…Кілька місяців тому Михайло перекваліфікувався на водія – доставляє на бойові позиції боєкомплект, провізію, проводить міні-ротації особового складу.
– Їжджу на волонтерському пікапі Mitsubishi L200 або американському HUMVEE. Це дуже різні машини, я частіше використовую L200, бо вона менша, легша й маневреніша. Хаммер дуже великий і гучний, зате має кращу прохідність і вантажопідйомність. Обидві машини – пріоритетна ціль для ворога, я в цьому неодноразово переконувався. Одного разу російський дрон майже наздогнав мене, однак в останній момент я зрізав поворот, а він, приглушений РЕБом, не зміг зманеврувати, тому впав і вибухнув збоку.У мінометній батареї з Михайлом служить його товариш із дитинства, колишній однокласник. Хлопці пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися вже в своєму підрозділі.
– Це було дуже круто – зустріти на війні, за 1200 кілометрів від дому, однокласника. – У нашому підрозділі дуже хороший колектив, ми всі наче велика сім’я, але побачити друга дитинства на самому початку – великий бонус. Із тих пір так і служимо разом…
До теми
- Герої без зброї: водій-рятувальник Василь Довганич про мотивацію, яка не в нагородах, а в допомозі людям
- Проєкт "Карпатські ведмеді": як футбол сприяє психологічній реабілітації та соціалізації ветеранів і військовослужбовців
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- «Мені 24 роки, і в мене троє дітей, молодшому сину всього 2 місяці. Але я не думаю звільнятися…» Історія бійця 128-ї бригади Андрія
- "Суспільство досі далеке від війни": історія Василя Іванського, ветерана з Ужгорода, який втратив ногу, але не силу духу
- «Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Штурмовик із Руських Комарівців. Сержант Тарас Гурніш посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- «Коли почалася повномасштабка, мені було 55. Але я пояснив своїм рідним, що на порозі рідної хати не зможу їх захистити, і пішов у ЗСУ…» Історія бійця 128-ї бригади Миколи
- «Ворожий дрон вдарив у задню частину САУ, але вибухівка відлетіла вбік і не здетонувала – ось, що значить бойова удача!..» Історія бійця 128 бригади «Маестро»
- Військова Наталія Зотова: "Коли ТЦК перевищує повноваження це треба розслідувати. Але, якщо жінки перекинули машину ТЦК, на це треба теж реагувати відповідно"
- "Мені на позиції не потрібен такий, що не боїться. І боягуз не потрібен". Щоденник піхотинця, родичі якого служать в армії РФ
- Христина Керита: «Життя у мене видалося складним, але я не нарікаю»
- «Після того, як ми «прокосили» ворожу посадку «Шилкою», наші штурмовики зайшли туди майже без опору…» Історія бійця 128-ї бригади
- Із вівторка почав курсувати щотижневий безкоштовний евакуаційний рейс потяга № 45 за маршрутом "Суми – Ужгород"
- Наталя Зотова, репортерка, волонтерка, чиновниця, військова: "Два місяці на стабілізаційному пункті - найпотужніше, що сталося зі мною в житті"
- Звільнений з полону Максим Буткевич: “Я бачив, що таке «рускій мір» зсередини… Це справжній Мордор у плані цінностей і свободи”
- АТО, “Азов”, 11,5 місяців полону і повернення на службу. Історія бойової медикині, ужгородки Галини Зайцевої
- Реставрував найстаріший орган України: як закарпатець Шандор Шрайнер понад 15 років обслуговує музичні інструменти
- «Смак Ужгорода»: кулінарні картки з рецептами страв, які зможе приготувати кожен
До цієї новини немає коментарів