«Ми з однокласником пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися на війні в одному підрозділі...» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
У Михайла, старшого солдата мінометної батареї 2 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади на руці вибите тату ведмедя – воно символізує його позивний. Бійцю 30 років, він із Закарпаття, з курортного села на Свалявщині, і в 128 ОГШБр служить із початку повномасштабної війни.
– Раніше я їздив на заробітки в Чехію, працював у тому числі на автомобільному заводі Skoda, – розповідає Михайло. – Перед російським вторгненням повернувся додому, щоб трохи відпочити й підлікуватися, але як тільки почалася війна, пішов у військкомат. Чому? А щоб вороги не дійшли до мене додому на Закарпаття…Перші пів року Михайло служив у підрозділі реактивної артилерії – працював із системами реактивного залпового вогню «Град», часто виїздив на бойові позиції. А далі перевівся в мінометну батарею 2 гірсько-штурмового батальйону. Щоб краще освоїти нову зброю, пройшов навчання в Німеччині.
– Після повернення з навчання стріляв із різних мінометів – американського М120, українського «Молота», з 82-ки… Ми часто стояли всього за два кілометри від росіян, тому й нам діставалося – від танка, гаубиць, мінометів. Була одна серйозна контузія від близького прильоту, але все гаразд…Кілька місяців тому Михайло перекваліфікувався на водія – доставляє на бойові позиції боєкомплект, провізію, проводить міні-ротації особового складу.
– Їжджу на волонтерському пікапі Mitsubishi L200 або американському HUMVEE. Це дуже різні машини, я частіше використовую L200, бо вона менша, легша й маневреніша. Хаммер дуже великий і гучний, зате має кращу прохідність і вантажопідйомність. Обидві машини – пріоритетна ціль для ворога, я в цьому неодноразово переконувався. Одного разу російський дрон майже наздогнав мене, однак в останній момент я зрізав поворот, а він, приглушений РЕБом, не зміг зманеврувати, тому впав і вибухнув збоку.У мінометній батареї з Михайлом служить його товариш із дитинства, колишній однокласник. Хлопці пішли в ЗСУ незалежно один від одного й зустрілися вже в своєму підрозділі.
– Це було дуже круто – зустріти на війні, за 1200 кілометрів від дому, однокласника. – У нашому підрозділі дуже хороший колектив, ми всі наче велика сім’я, але побачити друга дитинства на самому початку – великий бонус. Із тих пір так і служимо разом…
До теми
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Снайпер "Ярий". Молодший сержант Іван Яров переніс понад 30 операцій, але й далі влучно стріляє
- Чому військові люблять котиків? Олександр Шершун “Мер”
- «Із нашої родини воює шестеро чоловіків…» Історія бійця 128 бригади Руслана
- Звільнився з армії – і через місяць повернувся знов: історія військового зі 101 бригади ТрО Закарпаття
- Прикордонник «РЕМ». Василь Сідун із Дубрівки посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню
- Ветеран із Ужгорода Віктор Суліма: від фронту до крафтового виробництва
- "Я зрозумів, що таке бойові виїзди після того, як нас обстріляв російський танк". Історія бійця 128 бригади Андрія
- «Кожна вагітність для нас — диво»: Ганна Палагусинець про програму лікування непліддя
- "Коли ти отримав зір повторно, ти дивишся на цей замилений світ інакше": інтерв'ю з ветераном війни Михайлом Філоненком
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Моїм рідним було б ганьба, якби я став ухилянтом…» Історія бійця 128 бригади Віталія
До цієї новини немає коментарів