«Марійка-невірниця»: чеський фільм про закарпатців, які зіграли самі себе (ФОТО, ВІДЕО)

Стоптуючи не одну туристичну стежку, мандруючи полонинами, живучи у колибах із вівчарями й лісорубами, репортер-літератор на основі власних вражень та пошуків писав книжки, що ставали бестселерами. І були перекладені багатьма мовами. Чого вартує лише роман «Микола Шугай, розбійник», що зробив Ольбрахта шалено популярним в Чехословаччині.

Іван Ольбрахт (зліва на фото) в 30-х рр. у Колочаві

Однак, справжньою знахідкою для етнологів та культурних антропологів є ще один твір, над яким на Закарпатті у 1933-му році працювали три чеські письменники: Іван Ольбрахт, Владислав Ванчура та Карел Новий – кінострічка «Марійка-невірниця».

Книга-сценарій «Марійка-невірниця», видана у 1982 році

Уперше фільм про життя в глибинці Підкарпатської Русі показали в чеських кінотеатрах 1934 року. Критики сприйняли 72-хвилинний чорно-білий фільм дуже прохолодно. Режисеру Владиславові Ванчурі приписували зловживання поетикою, сценаристам Іванові Ольбрахту та Карелу Новому дорікали за доволі заплутаний сюжет, але заповнені вщерть кінотеатри Праги, Брно і Братислави свідчили про інше – фільм чудово сприйняла глядацька публіка! А з чого все починалося?

Іван Ольбрахт та Владислав Ванчура під час зйомок фільму «Марійка-невірниця» в Колочаві

Іван Ольбрахт та Владислав Ванчура (зліва) під час зйомок фільму «Марійка-невірниця»

Іван Ольбрахт та Владислав Ванчура (сидять справа) під час зйомок фільму «Марійка-невірниця»

 Кінцева станція – Колочава 

Екзотичнішого краю, ніж край Миколи Шугая, для чехів, здавалося, в ті часи не існувало. Тож основною локацією для зйомок фільму стала Колочава, а акторами – мешканці верховини.

В основі сюжету фільму – сімейна драма родини Бірчаків. Поки бокораш Петро заробляє рубанням лісу в горах, його молода дружина Марійка зраджує йому з парубком Данилом. Повернувшись додому, і дізнавшись про зраду, чоловік начебто вибачає дружині. Поки життя минає у важкій праці, тут не до ревнощів і з’ясування стосунків. Проте скориставшись нагодою, топить свого молодого суперника під час сплаву бокорів (плотів) річкою Тереблею. Марійка-невірниця особливо не побивається. Подружжя будує нову хату і живе далі, наче нічого й не сталося...

Кадр з фільму «Марійка-невірниця»

В одному з інтерв’ю Ольбрахт розповів про амбітну мету фільму: «Завдяки нашій кінодрамі ми хотіли показати як думає, відчуває та живе Підкарпаття. Показати його образ, що значно виходить за межі поверхневої туристичної краси, показати його соціальний та етнічний склад. Тут у постійній боротьбі за хліб, владу, а останнім часом і за мову змагаються три національності: бідні українські горяни, багаті й бідні євреї і представники чеської бюрократії, які хочуть поширити демократію у ці національні, економічні та соціальні плутанини».

Зйомки фільму «Марійка-невірниця» в Колочаві

Окрім всього, фільм – справжній документ доби і знахідка для етнологів. Тут без зайвих прикрас і народні звичаї, і мова, і побут, і одяг, і танці з піснями – в кадрі чиста автентика. Сільське життя, усталене століттями.

Кадр з фільму «Марійка-невірниця»

Декорації: природа, відсутність сентиментів, мовний Вавилон

Такий кінопроєкт і режисерські рішення для Центральної Європи 30-х рр. минулого століття були і справді новаторськими. Документалізм, точність деталей, знімання природи, залучення непрофесійних акторів – за ці прийоми Ванчуру навіть назвали «передвісником неореалізму в кінематографі».

Із акторами взагалі цікава історія. Головні ролі режисер довірив місцевим мешканцям, кастинг яких провів Іван Ольбрахт. В одному епізоді є і сам письменник – в ролі чеського туриста, який автомобілем дістався Колочави.

Кадр з фільму «Марійка-невірниця». Справа – «турист» Іван Ольбрахт

Не всі актори-аматори вміли писати й читати, тому тексти ролей вчили на слух. Склалася ситуація, коли верховинці з євреями не володіли чеською, чеські службовці не знали добре ні говірки місцевих жителів, ні їдишу, але в результаті, як то знає бути на Закарпатті, всі розуміли один одного. А використання автентичної мови у стрічці теж стало особливою новацією. До музичного супроводу сцени проводів лісорубів додали й закарпатські коломийки.

Однак не обійшлося і без замішань. Затяжні дощі, забобонність місцевих та «п’ять свят» на тиждень могли у будь-який момент покласти край зйомці. Тут чеські митці вперше дізналися про дні, коли не можна брати сокиру до рук чи працювати на городі.

Кадр з фільму «Марійка-невірниця»

Місцеві лісоруби під час зйомки фільму в Колочаві

Найпростіше було з лісорубами. Для двадцяти семи колочавців роботу в лісі замінила гра у фільмі. Радував й удвічі вищий заробіток, порівняно із запропонованим лісовим управлінням. Хоча й доводилось слухати в церкві нарікання священника за пропущену службу: «За 20 крон ще ніхто не відкупився від пекла, а гроші, зароблені в неділю, підуть на лікарів…». А Ванчура чув під своїми вікнами крики колочавських жінок: «Не заважайте нам жити по-християнськи!».

Юдеї теж протестували. Доходило до інтриг, сварок і криків у синагозі! Йшлося про те, що з євреїв у фільмі будуть сміятися… А головне, що Господь суворо заборонив євреям зніматися в кіно. На самісінький юдейський Новий рік творчу групу перестрівали євреї з вигуками: «Не будете грати! Буде дощ!». Та погода в цей раз була на боці митців.

Євреї під час зйомки фільму в Колочаві

У фільмі навіть знявся кінь Миколи Шугая. Незважаючи на те, що вже був дуже старий і навіть сліпий на одне око, Ольбрахту було важливо пригадати у такий спосіб свого літературного героя.

Анця Шкелебей з Верхнього Бистрого – природна краса і вроджений талант

Анця Шкелебей посміхається зі сторінок чеського журналу «Hvezda»

Зі спогадів Ольбрахта дізнаємося, що підібрати на роль чоловіків вийшло доволі легко, але щоб знайти дівчину на роль Марійки, головної героїні фільму, довелось звати на кастинг чи не пів Міжгірщини. Запросили горянок із Колочави, Синевира, Соймів, Волового (тепер Міжгір’я). Та жодна не підходила. Виручив Микола Скира, що зіграв роль Данила – переконав режисера, що у Верхньому Бистрому, де «Просвіта» мала свій самодіяльний театр, він бачив «вилиту» Марійку. Так на екрані цієї історії з’являється Ганна (Анця) Шкелебей з Верхнього Бистрого. Тендітна, бліде обличчя, великі карі очі, довге густе волосся, погляд і простота, які полонили кожного. У найвідоміших чеських кінозірок усе було штучне, а тут – сама природність.

Іван Ольбрахт із Анцею Шкелебей

«Нашу майбутню Марійку я знайшов високо в горах, у хатині, де не було нічого вартого уваги, окрім її молодших братів та сестер», – писав Іван Ольбрахт. Батьків і саму дівчину довго не вмовляли: багатодітна сім’я раділа будь-якому заробітку, а про роботу тоді й не мріялось. Анця не ходила до школи, тому тексти слів вчила на слух. Як згадував письменник, пізніше у Празі навчилася не лише грамоти, а й користуватися столовими приборами і робити манікюр.

Anca Škelebejová на світлинах у чеських журналах

А ось, як вже відома акторка Анця розповідала про свою роль журналістці Руді Гілік з журналу «Зірка» («Hvezda»), коли та відвідала її весілля у Верхньому Бистрому в 1935 році:  

– Ви пам’ятаєте про зйомки?

– Так! Коли шукали головну героїню для фільму «Марійка-невірниця», про мене дізнався письменник Ольбрахт. Одного дня машина зупинилася на дорозі, до хати зайшли пани і пообіцяли мені гроші, багато грошей, якщо я зіграю у фільмі. Вони придивились до мого лиця, попросили засміятися, говорити й повернутися. Я це майже автоматично виконала, відчуваючи лише деяку розгубленість і страх.

Кадр з фільму «Марійка-невірниця»

Але повернувшись після зйомок додому, Анця боялася осуду. В селі розпустили плітки, наче дівчина замість гри у фільмі працювала в борделі у Кошицях. Іван Ольбрахт допоміг виправити ситуацію: весь Бистрий завісили плакатами із зображенням та газетними вирізками про нову зірку чеського кінематографа – Анцю Шкелебей.

Кадр з фільму «Марійка-невірниця»

На питання Руди Гілік чи не залишилось в неї чогось від ролі «невірниці», дівчина відповіла, що життя і кіно – дві великі різниці, а не те, що подумали у селі. Зніматись у фільмах верховинку більше не запрошували. Це була її єдина роль.

У вищезгаданому інтерв’ю на питання «…чи не шкодує вона, що зіграла Марійку-невірницю?», Анця каже:

– Завдяки зйомці у фільмі я здобула дві цінності. Хоч мене звати насправді Анця, але з тих пір усі мене називають Марійкою. Оскільки моя сестра також Марійка, то часто трапляються кумедні випадки, коли хтось гукає мене, а натомість перед ним з’являється маленька дівчинка.

– А інша цінність?

– А хіба ви не бачите? Я знайшла свого чоловіка!

Ганна Шкелебей і художник Слабошпицький познайомились на зйомках фільму. Це знайомство переросло в шлюб, а згодом пара переїхала до міста Сніна, що в Словаччині.

Повертаючись з весілля Слабошпицьких, Руда Гілік пише: «я від’їжджаю з серця Верховини, де цивілізація знову забрала одну квітку – мабуть, найкрасивішу».

Ганна Шкелебей на вулицях Сніни у старшому віці

Камера! Мотор! Стоп! Знято!

Нині мало хто здогадується, але зйомки в Колочаві зроблені «німою» камерою. «Ми не маємо в розпорядженні досконалої пересувної апаратури, – пояснював чеській пресі режисер Владислав Ванчура. – Ми змушені везти головних акторів до Праги, щоб записати діалоги. Вириваючи їх зі звичного оточення, дуже ризикуємо, адже ці люди надто вразливі».

Тож завершивши зйомки у Колочаві, група продовжила роботу в студії «Баррандов». У павільйонах паралельно з «Марійкою» тривали зйомки французького бойовика. Іноземні кіноактори спочатку дивилися на верховинців, як на справжніх дикунів з гір. Але згодом були зачаровані їхньою безпосередністю. Баба Дьордяйка, котра виконала роль свекрухи Марійки, щодня всіх пригорщала лісовими горіхами, які привезла з верховини. Тоді французи дивувалися: грою, яку показали ці селяни, можуть пишатися визнані актори.

Про зйомки фільму писали і в українській газеті

Доля до творців і акторів фільму була по-різному милостивою. Дехто з колочавців, які знялися у стрічці, поповнили січові лави Карпатської України. Комендантом Січі в Колочаві був Микола Шимоня – один із лісорубів фільму, який у сталінські часи перебував у таборі для політичних в’язнів. Микола Скира, який грав роль Марійчиного коханця Данила, гонораром за участь у фільмі розрахувався за навчання в Ужгородській учительській семінарії. Пізніше вчителював у сусідньому з Колочавою селі Синевир, добровільно вступив до Карпатської Січі. Після поразки був в’язнем угорського концтабору. Не пережив Другої світової війни режисер «Марійки-невірниці» Владислав Ванчура – загинув у німецькому таборі. Іван Ольбрахт у чеській столиці дожив до поважного віку, проте обставини його смерті теж вважають загадковими.

Фото для історії зі зйомок фільму «Марійка-невірниця» у 1933-му році

На Закарпатті, тодішній Підкарпатській Русі, кінострічку крутили в Ужгороді, Мукачеві, Хусті та Колочаві. Втім міжнародне визнання фільм отримав лише через 76 років. У Болоньї на фестивалі архівних та реставрованих стрічок «l Cinema Ritrovato» в категорії «Найкращий знову відкритий фільм» першість отримала кінокартина «Marijka nevernice». Однак жоден із її творців до того часу не дожив.

Михайло Маркович, спеціально для Uzhgorod.net.ua

У публікації використано дані зі статті Наталії Кляшторної "Як у 30-х роках ХХ століття знімали кіно у Верховині" та деякі фото з книги Станіслава Аржевітіна «Шугаї»

А тепер, коли ви все знаєте про створення фільму Марійка-невірниця, можна його подивитися:

Дивіться також:

Михайло Маркович розповів про дослідження Закарпаття і старовинні фотографії (ВІДЕО)

 

28 листопада 2020р.