Унікальне Закарпаття: чернянська деренка – скарбниця здоров’я

Унікальне Закарпаття: чернянська деренка – скарбниця здоров’я
У селі Черна на кордоні з Румунією кількасот років тому в часи чуми заклали плантацію кизилу – для виготовлення ліків.

 

Вона збереглася й досі, зараз у Черній кизил якраз квітне. Величезне насадження, понад 12 га, добре видно звідусіль: жовті кількасотлітні кущі яскраво виділяються на фоні ще сірого лісу. Тому плантація не тільки дивує своєю історією і фактом збереження крізь віки, а й вражає природною красою.

Кажуть, що заклав її у цих землях відомий середньовічний мислитель Бенедикт Ком’яті в часи тодішньої пандемії – Європою ширилася чума, яка косила цілі міста і села. Ком’яті запропонував садити на противагу епідемії суперфуд – кизил та виробляти із нього ліки (за історичними свідченнями, їх виготовляли у вигляді бальзаму).

Цікаво, що справа Ком’яті живе, бо місцеві й зараз кажуть, що при вірусі чи інфекції перша справа у них – не таблетки й порошки, а відвар із сушеного кизилу. Завдяки великому вмісту вітаміну С, а ще флавоноїдів та мікроелементів, він природним шляхом підсилює імунітет. До речі, цікаво, що у селі, де кожна родина заготовляє 10-20 кг кизилу, немає спалахів коронавірусу – хоча у сусідньому Королеві показники інфікованих зашкалюють, особливо зараз, під час третьої хвилі. Чи рятує людей історична плантація кизилу в часи сучасної пандемії, чи ні – ще треба перевірити. А от доводити, що вона є унікальною в межах України, не потрібно. Необхідно її зберегти і не дати знищити. Детальніше про це – у розвідці кореспондентів Укрінформу. 

КИЗИЛ ЯК ЗАХИСТ ВІД ЧУМИ 

- Колись ці землі були у володінні магнатів із Королівського замку Нялаб, – розповідає місцевий історик, колишній голова села Черна Василь Івашко. – Як правило, власники замку роздавали навколишні землі своїм прихильникам – волохам. Ті розводили худобу (овець, корів, биків), забезпечували господарів землі продуктами та вовною, полювання влаштовували, словом – обслуговували їх. А ще тут приймали різних розумних людей, які потрапляли в немилість десь у Трансильванії чи в інших кутках імперії – це були “несистемні” люди, інтелектуали тих часів, зі своїм баченням світу. Так тут, у Черні, отримав наділи Бенедикт Ком’яті – це був відомий тогочасний мислитель, філософ, духівник, природолюб, найбільше відомий тим, що переклав на угорську Новий Заповіт. Він отримав дозвіл від правителя королівського замку закласти кілька кизилових плантацій.

Василь Івашко

Василь Івашко

Було це у XVII столітті, тоді Європою якраз пройшлася чума, котра косила людей цілими містами і селами. Саме для захисту місцевих людей від інфекції тут і заклали кизилові садки. З ягід та листя рослини виготовляли цілющий бальзам, його продавали і за межі краю.

Плантації заклали в цих землях у чотирьох місцях – тут, у селі Черна, у Тарна Маре (це по-сусідству в Румунії), у Рокосові (Хустщина) та місті Виноградові на Чорній горі. Ці всі локації належали до тогочасного району Угоча, або як казали тоді – комітату. Всюди по цих місцях і сьогодні є залишки кизилових плантацій. Але в Черні вона найбільша – має площу понад 12 га. Плантації кизилу таких розмірів є хіба в Криму, а після Криму, виходить, що наша, Чернянська плантація кизилу, є найбільшою, – каже Василь Івашко. (На звання найбільшого кизилового саду претендує також плантація у с.Нове Токмацького району Запоріжжя, закладена 2013 р. – ред.) 

 

ЗЕМЛЯ ПІД КИЗИЛОМ “КОШТУЄ” МІЛЬЯРДИ ДОЛАРІВ 

Історик каже, що на цій чернянській плантації, як дослідили вже сучасні вчені-біологи, нарахували близько 10 сортів кизилу – вони різняться за величиною ягід, кольором та смаком.

- Є сорти із великими ягодами, є з меншими, є кислі, солодкі, є навіть такі, що трішки гірчать. І от, як кажуть вчені-біологи, за лікувальними властивостями саме оці – що здаються надто кислими та трошки гірчать, і є найбільш помічними для людини! – каже Івашко.

- Це значить, що у них найбільше корисних речовин?

- Так, а ще вони окислюють наш організм – цим і цінні.

З його слів, місцевий кизил стійкий, тут є кущі, яким понад 300 років, вони не піддаються хворобам. Кущі, каже Івашко, вразливі хіба що перед морозами – коли кизил цвіте, то боїться приморозків, а таке трапляється. Утім, родить він щорічно, бувають роки, коли урожай дуже великий – залежно від погодних умов.

- А які він любить умови?

- Кизил любить багато сонця і кам'янистий ґрунт. У нас в Черні він росте якраз на схилі, де розташоване одне із найбільших на Закарпатті родовищ андезито-базальтів, тут ґрунту сантиметрів 10 усього! В родовищі, як дослідили геологи, покладів каменю – на 76 мільярдів доларів. Свого часу хотіли розробляти кар'єр, але місцеві не дозволили: воліли зберегти природу.

Зате в посадках кизилу чернянці хазяйнують на повну! Збирають ягоди, заготовляють (сушать), продають на ринку – із цього багато сімей виживають.

- У сезон на плантації збирають до 50-60 кг кизилу за день, це у серпні. Але ця кизилова лихоманка останніх років призводить до того, що люди не дають йому як годиться достигнути – зривають фактично зеленими ягоди, потім тримають, аби підійшли, пом’якнули – і так продають. Та й рвуть, скільки хто подужає, – каже Василь Івашко.

ДЕРЕВО, ЯКЕ ЗМІЦНЮЄ РОДИНУ

- Дивлюся, що у вас кизилові дерева ростуть майже біля кожного будинку: зараз це особливо добре видно, бо кизил квітне, а всі інші плодові дерева у садках стоять поки в пуп'янках.

- Ну, хто розумний – у того вдома точно росте, – каже Василь Івашко. – У мене на тому тижні чоловік з Тячева купив 30 дерев, хоче закласти плантацію, і молодець! Я дуже тішуся, коли розуміють користь кизилу і садять удома. Я навчився щепити кизил, то маю невеликий розсадник із різними сортами. Кизил розмножують кількома способами – пророщують із кісточки, живцюють, щеплять та відкопують від кореня. От у вас вдома росте? – питає мене Івашко.

- Та ростуть три малі деревця, один раз вродили ще тільки, але плоди були такі кислющі, що ми їли і кривилися, як середа на п'ятницю, – ділюся своїм агродосвідом щодо кизилу.

- Бо ви неправильно ягоди заготовляєте. Їх треба зірвати (а ще краще дочекатися, поки самі спадають з дерева чи куща і позбирати – саме тоді, вважається, вони мають найбільше корисних речовин) і покласти на кілька днів полежати, тоді вони стануть м'якші й не будуть такими кислими. Тепер знатимете! – каже чернянський експерт з кизилу. – А іще, – додає він, – розкажу вам одну цікавинку: угорці кажуть, що в саду чи на подвір'ї обов'язково має рости деревце кизилу. Вони вважають, що це дерево зміцнює сім’ю, тому саджають його як символ міцної родини. 

- Ну, а скільки в середньостатистичній чернянській родині заготовляють для своїх потреб кизилу?

- Близько 10-20 кг, цього цілком достатньо. Це урожай з одного семи- чи десятилітнього дерева.

ЧЕРВОНА ЯГОДА З БОЖОЇ АПТЕКИ

Цікавлюся, чи тільки задля смаколиків чернянці заготовлюють кизил, чи також із метою лікування – як свого часу й радив Бенедикт Ком’яті.

- Раніше люди користувалися Божою аптекою – лікувалися тим, що мали. Я також пам'ятаю, що при будь-якій інфекційній хворобі першими ліками був відвар із сушеного кизилу. Бабка варила нам завжди ці ягоди і настоювала, і мамка теж. Нам тепер простіше, бо ми можемо ягоди закласти в морозильну камеру і потім використовувати їх, як свіжі, у них всі помічні мікроелементи збережені, – каже Василь Івашко.

Цікавлюся, чи відвар із кизилу готують за таким же способом, як і з шипшини.

- Так, треба довести до кипіння ягоди та настояти кілька годин, і так вживати. Іще у нас біля плантації з деренкою (місцева назва, від української – дерен – авт.) кілька пасічників тримають вулики. Коли рослина цвіте , бджоли збирають пилок, то ось цей пилок – унікальної якості імуномодулятор! Також у Черні настоюють квіти кизилу – настоянка також дуже підіймає імунітет! Та й просто дітям рекомендують давати сушені ягоди, їх можна гризти, вони мають приємний кисло-солодкий смак. Це покращує апетит і збагачує вітамінами (особливо кизил багатий на вітамін С) та мікроелементами. Ну, а якщо дитина проковтне кісточку – то не страшно, а навіть корисно. Тому що кісточка кизилу розчиняється в нашому кишківнику – єдина з кісточкових має таку властивість, до речі! І в результаті цього процесу там утворюються такі ферменти, котрі дуже корисні для організму. 

Про це детальніше згодом розповідають жінки, які пригощають нас у селі компотом із кизилу (в Черні нема такої хати, де б не було такої консервації в погребі).

- У нас кожна ґаздиня знає, що коли достигне влітку деренка, треба протягом десяти днів з'їдати жменьку ягід (10-15 штук) – ковтати слід обов'язково із кісточками, і не варто переривати процес споживання, ото взялася – і протягом десяти днів їси, – розповідає дружина місцевого лісника. – Таким чином позбавитеся від усіх проблем з травленням, підшлунковою, а ще так у нас лікують, вибачте, геморой. Тут вам у кожному дворі скажуть, що кращих ліків, аніж кизил, від цієї проблеми не знайти!

- Я ж вам кажу, що це – ідеальні ліки, ідеальний продукт! – наголошує Василь Івашко. – У нас його вживають також і діабетики. Свіжі ягоди кизилу або сік із них тонізують судини, підсилюють щільність капілярів, це дуже покращує стан у людей із цукровою хворобою! Ще завжди у селі рекомендували їсти ягоди кизилу підліткам, у період, коли вони мають проблеми зі шкірою, вугрі та висипки. Ну і ще в селі чоловіки знають, що кизил зміцнює потенцію, тому також постійно вживають ягоди.

ЧЕРЕЗ ТОТУ ДЕРЕНОЧКУ ФАЙНУ СИЛУ МАВУ”

До речі, тут майже ніхто не називає цю рослину кизилом, та й ідучи на плантацію кажуть, мовляв, ідемо в деренки.

- Місцева назва кизилу “деренка” – походить від слова “здирати”, – вважає Василь Івашко. Попросту кажучи: потрапляючи людині до рота та проходячи стравоходом, шлунком, кишківником, ягода забирає за собою, здирає все погане, хворе, що там є на її шляху. 

Цікаво, що у Черні про деренки співають навіть коломийки.

- “Ой деренка, дереночка, деренка-косиця,

та ко твої плоди любит, має файні лиця” – це дівоча коломийка, – наспівує Василь Івашко. – Тут саме і йдеться про властивості доброго впливу кизилу на шкіру. Знаєте, щоб ото у вас зморшок не було – то їжте деренки.

- Ну, а хлопці таке співали:

Із деренки листя нарву, в варі ся скупаву,

Через тоту дереночку файну силу маву”
 – це про зв’язок відвару кизилу та чоловічої сили, в народі про це добре знали, – каже історик.

ХТО ЗАХИСТИТЬ ПОСАДКИ КИЗИЛУ

Василь Івашко розповідає, що Чернянською плантацією кизилу зацікавилася доктор біологічних наук НАН України Світлана Клименко, вона хоче взяти її під свою опіку.

- Плантація велика, тут є понад 10 видів кизилу – але вона недоглянута. І щороку зменшується. Є кілька факторів. У природі плантацію захоплюють дерева-антагоністи: вона росте на нижній межі лісу, зверху наступають буки та дуби. Другий фактор, людський, приносить кизильнику іще більше шкоди. Люди нещадно обривають ягоди! Кущі високі, ростуть на крутому схилі, ягоди важко дістати, тому збирачі просто обламують гілки і так обривають. Влітку сюди приїжджають заготівельники і багато чернянців, які не мають як заробити на прожиття, здають ягоди – минулого літа ціна була від 1 євро за кілограм. Ягоди зривають зеленими, словом, у нас тут останніми роками – справжня кизилова лихоманка. Але ще більше шкоди завдає плантації те, що викопують молоді кущі для продажу на базарі, фактично, забираючи у плантації можливість самовідтворюватися, – каже Василь Івашко.

За законом ця плантація є на балансі місцевого Виноградівського лісгоспу, вона має статус ботанічного заказника місцевого значення “Чернянський деренковач”. Але лісівники не надто доглядають за кизилом.

- На це немає коштів, ми так розуміємо, та й бажання – бо правду кажучи, доглядаючи за лісом, лісгосп отримує кошти від продажу деревини, а з кизилу лісівникам користі особливої немає. Тому доктор Клименко хоче, аби плантація охоронялася державою. Вона каже, що це – районовані сорти, тут можна займатися подальшою селекцією та поширювати культуру. Ми хочемо також залучити до цього процесу і біофак Ужгородського нацуніверситету – але поки не вдається налагодити співпрацю. Хоча тут спокійно можна написати дисертацію біологу!

Василь Івашко ділиться планами, що на базі цієї плантації хотіли би зробити науково-дослідний майданчик.

- Я думаю, що й органи місцевого самоврядування підуть нам назустріч (Черна відноситься тепер до Королівської тергромади), виділять нам земельну ділянку, де ми би садили, розводили кизил місцевих сортів, і також будемо просити державу, аби нам дали кошти на утримання хоча б одного наукового співробітника, котрий би за тим доглядав та розмножував.

Редакція не радить читачам використовувати наведені в тексті рецепти народної медицини без консультації з лікарем.

Тетяна Когутич, Ужгород–Черна

Фото, відео Сергія Гудака

ukrinform.ua

 

07 квітня 2021р.
Çàãðóçêà...

До теми

Коментарі:

    До цієї новини немає коментарів