Ерно Вадаш і Закарпаття. Що шукав у центрі Європи один з найкращих фотографів світу

Адже де ще можна було побачити, як на зовсім невеликій території працюють, творять, навчаються, одним словом, живуть русини-українці, німці та роми, євреї зі словаками, румуни з чехами та угорцями? Де ще поєднувалось стільки ремесел, починаючи з вівчарства та виготовлення одягу, закінчуючи сплавом деревини, будівництвом дерев’яних церков та цілих житлових кварталів у стилі модерн та функціоналізм?
Саме ці особливості регіону й приваблювали як фотолюбителів, так і справжніх професіоналів фотографії зі світовими іменами. Ця історія – про Ерно Вадаша.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Від банківського клерка до голови Асоціації угорських фотографів
Перш ніж непроста життєва доля заведе майбутнього генія угорської фотографії в Закарпаття, розповімо цікаві деталі з його біографії. Ерно Вадаш народився 17 грудня 1899 року в промисловому місті Надьканіжа, що в Угорщині. Перші фотографії зробив у 1918 році, на подаровану батьками камеру. Після закінчення університету працював банківським службовцем, займаючись фотографією лише як хобі. Однак, все змінюється, коли він знайомиться з Рудольфом Балогом – відомим новатором в угорському фотомистецтві. Під його впливом Вадаш опановує тонкощі цієї професії.
Невдовзі молодий талановитий фотограф здобуває першу перемогу за кордоном – у 1931 році він удостоєний премії в тисячу золотих франків за світлину “Гуси”. Конкурс організовував швейцарський журнал “Camera”.
Гуси. Vadas Ern?
Вже у 1934 році читачі журналу “Die Galerie” присуджують Вадашу премію, а Королівське фотографічне товариство нагороджує його медаллю Емерсона. У 1936 році він засновує Асоціацію сучасних угорських фотографів. А через два роки, у1938-му, до Ерно Вадаша приходить чи не найбільший успіх у фотокар’єрі – щорічний рейтинг American Photography Yearbook поставив його на п’яте місце серед 13 424 експонентів фотографічних робіт.
Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
З початком Другої світової війни для Ерно Вадаша приходить справжнє випробування. Створену ним Асоціацію фотографів забороняють, а сам фотограф опиняється в німецькому концентраційному таборі Маутгаузен, де йому дивом вдається вижити.
Наприкінці 1945 року Вадаш повертається в Угорщину, з головою віддаючись улюбленій справі. Його призначають одним з вітчизняних директорів Міжнародної асоціації аматорських фотографів, працює головним редактором журналу “FOTO”, репортером у новинному агентстві, водночас навчаючи молодь, заохочуючи її до кар’єри в області фотомистецтва.
Його учень і послідовник Рудольф Ярай напише:
“Він (Ерно Вадаш) вважав, що не варто жити, якщо не можеш працювати на повну силу“.
В післявоєнний час фотографії Ерно Вадаша публікувалися в багатьох міжнародних виданнях та перемагали у фотоконкурсах. У 1957 році його нагороджують найвищою відзнакою FIAP (Міжнародна федерація фотомистецтва), і до самої смерті, у травні 1962 року, він займав пост голови Асоціації угорських фотографів.
Ерно Вадаш і Закарпаття
Для нас особливо цінним є те, що Ерно Вадаш, один із найуспішніших і, мабуть, найвпливовіших фотографів міжвоєнного періоду в Угорщині, побував у Закарпатті, чи то пак Підкарпатській Русі, в останні роки її існування. Вадаш відвідав землі тодішнього Закарпаття у березні 1939-го, якраз після проголошення Карпатської України та окупації краю угорськими військами під командуванням Горті. Вадаш шукав та фотографував карпатську атмосферу. Настрої життя. Його цікавить фактура, яку створює світло і тінь, а також благородне життя простої людини, яка живе ізольовано, в гармонії з природою.
Значна кількість світлин з бокорашами свідчить, що на Закарпатті, серед іншого, його захоплює ремесло сплавляння лісу. Він робить динамічні світлини з плотогонами на річках Теребля та Тиса. Через два десятки років це ремесло зникне і такі світлини стануть по-справжньому історичними. Дивлячись на них, можна майже фізично уявити “адреналінове” відчуття стрімкого руху підкорювачів водної стихії – “верховинських каскадерів”.
Фото Ерно Вадаш (Vadas Ern?) (1899-1962)
Ерно Вадаша особливо ваблять Синевир, Синевирська Поляна, Ясіня – важкодоступні, майже відірвані горами села, що знаходяться на закарпатському високогір’ї. У об’єктиві його фотоапарата – людина зі своїм повсякденним життям на тлі чарівної природи, її одяг, побут, ремесла. Все це складається в майже казкові, ідилічно-романтичні картини, що характеризуються сміливими світлотіньовими ефектами. Справжня верховинська екзотика!
І справді дивовижно, як доля сприяла тому, аби Ерно Вадаш, світлини якого публікувались у журналах “National Geographic”, “Vanity Fair”, “Seven Seas”, “Harper’s Bazaar”, “Picture Post”, “Illustrated London News”, “L’Illustration” та інших, відвідав міжвоєнне Закарпаття. Його фотографії – зниклий світ для нас і про нас, з багатьма деталями для істориків, етнологів, дослідників краю.
І зроблені вони, без сумніву, геніально.
Михайло Маркович, спеціально для InfoPost
Фото: neprajz.hu
Читайте наші найцікавіші новини також у Інстаграмі та Телеграмі
До теми
- «Я й від ФПВ тікав на швидкості 120 кілометрів, й під скиди потрапляв, і на протитанковій міні підривався… Але далі їжджу й ніколи не панікую!» Історія бійця 128-ї бригади Анатолія
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
До цієї новини немає коментарів