Втрачений Ужгород: ресторанна справа родини Герц (ФОТО)

Жив колись у маленькому Унґварі єврейський підприємець Бернат Герц. Відомо про нього доволі мало: ми не знаємо, де він народився, де навчався, як зумів започаткувати власний бізнес. Знаємо лише, що свою першу таверну в місті Бернат Герц відкрив ще у 1864 році. Звалася вона просто «HERZ» і знаходилася на тому місці, де нині стоїть будівля колишнього ресторану «Берчені» («Київ», «Червена Ружа»). Яким був цей заклад у кінці ХІХ століття, згадував у своїй статті 1928 року в угорськомовній місцевій газеті «Határszéli Újság» греко-католицький священник Іриней Контратович. «На куті малого ринку, там, де зараз готель «Берчені», знаходилася таверна Герца. У своїй благородній простоті цей заклад нагадував якийсь німецький пивний льох. Спереду – простора з низькою стелею і побитими столами корчма, з якої можна було потрапити до іншого приміщення, з одним великим столом, накритим скатертиною (для військовослужбовців) та меншими столиками обабіч для цивільної публіки. Поміж столами завжди крутився у своїй домашній шапочці привітний господар. Тут дружбу зміцнювали хорошим кьобанським пивом та чертезьким вином Іванчі».

У місцевій пресі ресторанчик Герца часто називали пиварнею, з чого можна зробити висновок, що основним напрямком продажу там було пиво. Про об’єми споживання цього напою у пиварні Герца нам нічого не відомо, але можемо сказати про об’єми вина, яке закупляв Герц для своєї таверни. У різні роки він давав у місцеві газети рекламу у вигляді оголошення, мовляв, для вас, мої відвідувачі, я придбав усі запаси вина такого-то знаного винороба. Наприклад, у 1910 році Бернат Герц закупив для потреб таверни середнянські вина Торнацкі Калмана: 8600 літрів фурмінта, 6350 літрів кадарки, 4900 літрів вина сорту езерйо та 1700 літрів рейнського ріслінгу. Непогані запаси робив Бернат Герц, погодьтеся.

Як виглядав у кінці ХІХ-на початку ХХ століття його ресторанчик, можна побачити на кількох тогочасних світлинах. На більшості з них, щоправда, видно лише частину невеличкого будиночка на березі Малого Ужа. Більше можна роздивитися на світлині з фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького. Там зберігається фото, на якому видно двох чоловіків, що стоять перед будівлею зі скляною верандою з гарним дерев’яним різьбленням. Надпис вказує на те, що на фото – ресторанчик Герца. Можливо, чоловік з вусами перед рестораном – це і сам Бернат Герц? Можливо, але зовсім не точно, нам нині залишається лише гадати.

Ця засклена веранда, ймовірно, була не центральним входом до таверни Герца (пригадайте, що у розповіді Іринея Контратовича, поданій вище, йшлося про те, що передня частина закладу – це корчма, що нагадує підвал). Мабуть, веранда розміщувалася в задній частині будівлі і виходила до Малого Ужа – навіть огорожа на фото з фондів музею нагадує перила Малого Ужа. Можливо, ця веранда і була колись тим «літнім садом», про відкриття якого щороку на початку травня Бернат Герц оголошував у місцевій пресі. Згодом веранду засклили – ми навіть точно знаємо, що це сталося у 1899 році, адже про це написали в газеті «Ung». Того року Бернат Герц чомусь відійшов від справ, віддавши свій ресторанчик в оренду Палу Матісу. Саме він і зробив з відкритої веранди засклену і утеплену локацію, аби приміщення можна було використовувати і в холодний період року. 

Вже за рік, у 1900-му, родина Герц повернулася до справ і до своєї таверни. У листопаді того року в місцевій пресі з’явилося таке оголошення:

«З повагою повідомляю місцеву та приїжджу публіку, що беру на себе керівництво відомим рестораном свого батька Берната Герца, продовжу керувати ним, дотримуючись старих і звичних солідних традицій. Надалі також пропонуватиму чудової якості кьобанське пиво, унґварські та середнянські вина, а також свіжі та смачні страви. Герц Шандор, ресторатор в Унґварі».

Тут трошки розкажемо вам про сім’ю Берната Герца. Відомо, що він був одружений з Фанні Перл і виховував з нею трьох дітей. Старший син Мор Герц став лікарем і багато років успішно працював у місті. Донька Анна теж мала певний стосунок до медицини – у 1895 році вийшла заміж за Вілмоша Фрідманна, окружного лікаря з Середнього. Молодший же син Шандор працював із батьком у його ресторані, спробувавши, як ми вже бачили з оголошення 1900 року, свої сили в самостійній справі. Цікаво, що за місяць до того Шандор Герц одружився у місті Шаторойоуйгей із Сесілією Мюллер – донькою торговця пивом із Нодьмігая (Міхаловце). Тож, можливо, ресторан був весільним подарунком від батька.

Та, мабуть, Шандор переоцінив свої сили, бо вже наступного, 1901, року в газеті «Ung» з’явилося інше оголошення – про те, що Бернат Герц бере свого сина Шандора у партнери, тож відтепер його пивний ресторан називатиметься «Герц Бернат і Шандор». Цей досвідчений ресторатор справді знався на своїй справі і вмів зробити для своїх відвідувачів свято з усього. У пресі не раз згадували про цікаві тематичні вечори у ресторані Герца: виступи фокусників, співаків, зустрічі з літераторами, тематичні вечірки. Так, у січні 1905 року, щойно до міста дійшла звістка про капітуляцію Порт-Артура у російсько-японській війні, Герц організував японський вечір, прикрасив ресторан у японському стилі і замовив у кондитера Ендре Дюлої торт у вигляді Порт-Артура. У газетах писали, що вечірка вдалася на славу: наприкінці торт розіграли на благодійному аукціоні (його купили в подарунок вихованцям школи для глухонімих), а ще присутні вирішили відправити японському імператору вітальну листівку. 

Історія ресторану «HERZ» на тій локації завершилася у квітні 1909 року. Збереглася навіть точна дата знесення його будівлі – 19 квітня 1909-го. Газети писали, що власник ділянки Адольф Акерсман вирішив знести стару будівлю ресторану і збудувати на її місці модерний готель із рестораном. Бернат Герц був хорошим бізнесменом, тож не сидів, склавши руки. Він хутко перевіз речі й відкрив заново свій ресторан поруч – «у будинку Шульца», як писали тодішні газети. Той будинок, що також мав позаду літній сад, знаходився на площі Сечені, 9 (нині – орієнтовно пл. Корятовича, 9).   

На той час Бернат Герц був доволі заможною людиною, входив до числа вірілістів комітату Унґ – депутатів, якими автоматично ставали найбільші платники податків комітату. Свої заощадження він вирішив вкласти у будівництво, й у 1911 році, купивши в міської управи трохи землі для розширення своєї ділянки, почав зводити красиву будівлю на куті Жупанатської площі і вулиці Канальної (нині – Фединця). Зараз у цій будівлі працює ТОВ «Закарпаттяенергозбут», Ужгородський МРЕМ, але 110 років тому цю споруду зводив для розширення свого бізнесу ресторатор Бернат Герц. Вже у 1912-му оголошення в міських газетах повідомляли: «Видаються панські квартири у новозбудованому будинку Герца. Модерно облаштовані, з гарним краєвидом. Детальніше – у ресторані Герца». На першому ж поверсі новобудови розмістився магазин килимів, де можна було придбати навіть дуже дорогі перські килими.

«Як же так, – скажуть ті з вас, хто добре знає історію Ужгорода і його знакових будівель. – А хіба не в цій будівлі довгий час працювало місцеве відділення Угорської королівської пошти?». Все вірно: тут. З 1 травня 1913 року Бернат Герц здав свою будівлю в оренду пошті. Спочатку йшлося лише про оренду на три роки. Але сталося так, що місцеве поштове відділення працювало в будинку Герца цілих 19 років. Весь цей час у нижньому приміщенні з боку Канальної вулиці діяло пакувальне відділення (нині там працює майстерня з ремонту взуття), на першому поверсі з боку Жупанатської площі працювало поштове відділення, на другому поверсі була телефонна станція, а на третьому розміщувалися квартири керівників пошти. 

Бернат Герц помер у 1917-му, маючи 82 роки. Мабуть, разом із ним «помер» і його ресторанчик. Син ресторатора Шандор Герц вирішив вийти на вищий рівень і орендував у 1920-х роках готель і ресторан «Берчені».

А коли пошта покинула будівлю Герців і переселилася до нової споруди (в якій пошта працює і нині), Шандор знову повернувся до ідеї відкрити власний заклад під своїм прізвищем. Кав’ярня «HERZ» відкрилася на першому поверсі колишньої будівлі пошти на початку 1930-х років. Та, мабуть, тримати корчму все ж було куди вигідніше, ніж просту кав’ярню, бо справи Шандора не були надто успішними. У 1935 році місцеві газети писали про візит до кав’ярні інспекторів фінансової служби (тодішнього аналогу податкової служби). Інспектори вимагали, аби Шандор Герц виплатив негайно хоча би одну тисячу чеських крон із 170 тисяч заборгованих. Шандор сказав, що зараз не може дати ані однієї крони, тож виконавці стали до роботи і всього за годину винесли з модерної кав’ярні Герца абсолютно всі меблі та устаткування. Герц на це лише сказав, що усе це йому і так не належить, тож фінансовій службі доведеться повернути все назад. Як бачимо, Шандор Герц мав великі фінансові труднощі, однак від свого бізнесу не відмовився. Кав’ярня на першому поверсі будівлі, яку звів ще його батько, працювала як мінімум до 1938 року. 

Оригінал фото – з фондів Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім.Т.Легоцького

Подальша доля Шандора Герца та його родини (з дітей нам відомо лише про одного сина Кароя, котрий у 1934 році став доктором права, закінчивши навчання на німецькому відділенні Карлового університету в Празі) є невідомою. Скоріше за все, Герців, як і решту єврейських родин Ужгорода, у 1944 році відправили до гетто, а звідти – до концтаборів. Чи вижив хтось із них – не знаємо. Будівля ж Шандора Герца була в радянські часи націоналізована, тож нині вже майже ніхто в Ужгороді не здогадується, що за її стінами стоїть цікава історія двох поколінь успішних рестораторівГерців.

Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

  Надіслати другу