Ворожі снаряди влучили в сусідню хату, ми мали кілька секунд, щоб добігти до укриття, — військовий 128-ї бригади Андрій

Андрій з Буковини — старший солдат у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Коли Росія вторглася в Україну, йому прийшла повістка, і він зразу пішов у військкомат. Про військового розповіли на Facebook-сторінці Закарпатського легіону.
"Я розумів, що це війна, тому тут усяке може трапитися. Ми дислокувалися в селі на самій лінії фронту, жили в закинутих хатах і потрапили під обстріл із реактивних систем залпового вогню "Град". Це не високоточна зброя, росіяни обстрілювали нею село без розбору. Снаряди влучили в сусідню хату і ми зрозуміли, що маємо кілька секунд, щоб добігти до укриття", — розповів Андрій.
За його словами, наступний снаряд прилетів у їхню хату й зруйнував її. Але вони встигли сховатися, з бійців тільки один отримав неважке поранення в ногу.
"Ворог бив із відстані кілька десятків кілометрів, однак мені доводилося бачити його і вживу – за 800 метрів, коли наш підрозділ був на східному напрямку. Ми стріляли на ураження, не відчуваючи жодного психологічного бар’єру. Тому, що розуміємо – це ворог, і якщо ми не знищимо його, він знищить нас…", — сказав військовий.
За словами Андрія, раніше вони з дружиною жили в цивільному шлюбі, але з початком війни вирішили одружитися.
"Командири дали мені невелику відпустку, так що зараз ми з дружиною вже офіційна сім’я. Можу сказати, що мої безпосередні командири – це нормальні люди, котрі цікавляться солдатами, бережуть їх у бою, тренують на навчаннях. У нас хлопці з різних регіонів України, різного віку й різної освіти, але всі ми живемо як одна велика сім’я", — розповів Андрій.
Суспільне Закарпаття
До теми
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших
- У Ставного є план. І не один. Як жити під час війни у селі і бачити перспективи
- "Дивлюсь на них і розумію, що все зробив правильно". Історія закарпатця, який став опікуном для трьох дітей
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
- Сьогодні на Закарпатті стартує Український тиждень імунізації
- Михайло Маркович: «За старими фотографіями — велика історія і зниклий світ, який треба відкривати»
- «Велика Паладь-Нодьгодош»: перше відкриття прикордонного КПП за 20 років. Як працюватиме і розвиватиметься новий пункт пропуску на Закарпатті?
- Плямисті олені, 57 гектарів і пантокрин: ферма, якої нема більше ніде в Україні
- Кавування по-закарпатськи у ветеранській кав’ярні Gato: історія Михайла Кузьми “D2”
До цієї новини немає коментарів