Комікс-культура на Закарпатті. Артем Варгаліонок про вихід “Карателя” та світ коміксів, про який ви не знали

Його власники — Артем та Ілона Варгаліонок недавно заснували власне видавництво коміксів — Varvar Publishing. А в серпні видали й перший на Закарпатті сертифікований комікс від Marvel — “Каратель. MAX”, – пише Varosh.

Які комікси друкують та малюють на Закарпатті, що колекціонують любителі та які є стереотипи й упередження — у розмові з Артемом Варгаліонком.

 

 

— Чи є на Закарпатті комікс-спільнота? Чи вона почала формуватись у магазині?

— Магазину 2 роки, і якби зацікавленості не було, він би стільки не прожив. У нас багато людей, які читають та купують комікси, навіть зараз, під час війни.

До того ж це магазин-клуб. Тут грають у настільні ігри, спілкуються, обговорюють комікси. Тобто так, тут збираються люди, які хочуть дізнатися більше про комікси, стежать за новинками, формують свої колекції. Тому можна сказати, що маємо певну спільноту тих, кому це подобається. 

З коміксами так само, як з настільними іграми. Хтось думає, що це дитячі забавки і марна трата часу, але насправді це дуже обмежене сприйняття, бо, наприклад, окрім “Монополії” існує купа ігор, в які можна грати в будь-якому віці. 

— Ви завжди цікавилися коміксами?

— Ні, але я пам’ятаю, в який конкретний момент це сталося (усміхається). Три роки тому на День народження друг подарував мені “Супермена”. Я прочитав, стало цікаво, й захотів глянути щось ще. До цього я знав, що комікс — це щось таке, що продається у кіосках чи “Сільпо”. Але коли почав розбиратися, то виявилося, що це так звана “паль” — підробка, яку нелегально надрукували десь у підвалі. 

Світ коміксів безмежний, і сертифіковані видання виглядають зовсім інакше — вони якісніші, яскравіші.

— Як зараз із видавництвом українських коміксів? Якщо, умовно, американський та азійський ринок дуже розвинені та популярні, то як щодо українського виробництва?

— Їх дуже багато! Бо є багато талановитих і авторів, і художників.

Українські комікси дуже швидко розвиваються. Маємо багато видавництв, котрі щотижня випускають по 2-3 локалізовані новинки. У вересні вийшло 5 манг від “Наша ідея”, зокрема “Ательє Чаклунських капелюхів” (6-й том), “Кохання на кінчиках пальців” (4-й том).

Львівське видавництво “UA Comix”, наприклад, продає свої ліцензії по всьому світу. Тематики дуже різноманітні — від перекладених іноземних до власних українських, заснованих на фольклорі, козацькій спадщині тощо. Наприклад, графічний роман «Герой поневолі» за однойменною повістю Івана Франка від художника Міхая Тімошенка; комікс «Воля: The Will» про сучасний погляд на Українську революцію 1917-21 років чи фантастика, яку видає Марія Ланцута.

— Була конкуренція між російсько- та українськомовним коміксом до великої війни?

— Українськомовних коміксів було понад 90%. Багато хто читав саме українськомовний комікс, бо були дуже якісні переклади. Єдине, що друкували російською, це комікси DС. Це робила “Рідна мова” —  українська компанія, яка належала російському видавництву “Азбука”. Деякі комікси вони видавали  двома мовами. Зараз, наскільки знаю, український власник викупив російську частку.

— А комікси на Закарпатті?

— Також досить багато. Найвідоміший — це “Мольфар”, де у головної героїні обличчя Аліни Паш. Також закарпатці зробили “Капітана Чумакса”, про якого вже й мультик відзняли. 

Беренець Володя, який малював і “Мольфар”, і “Рись”, навіть організовував майстер-класи з мальопису.

Іван Попович, хлопець із Рахова, намалював “Міфологему” про фантастичні пригоди на Драгобраті. Це дуже якісна робота, на форзаці навіть є карта Закарпаття, з умовним позначенням, де які міфічні істоти живуть.

Цікава історія коміксу “У мене померла Крольчиха”. Його створила дівчина під псевдонімом Ама Міріма. Її собаці потрібна була операція, й вона створила комікс, щоб заробити гроші на неї.

— Чому вирішили відкрити своє видавництво?

— Я хотів, щоб люди, як і я, дізнатися про комікси більше. Бо коли покупці приходили, то брали те, що й всі, як-от “Людину-павука”, який був на слуху. А мені так кортіло, щоб вони відкрили для себе й читали більш філософські та мистецькі речі! “Візьміть “Проповідника”, він класний!”

По-друге, я відчув, що треба рухатися далі. На початку, перші пів року, ми продавали більше дитячі комікси, а потім вже підтягнулися старшокласники, які читають мангу, та дорослі. Настав час показати людям ще крутіші речі, але їх ніхто не видав. Тож довелося зробити це самим (усміхається).

— Важко було домовитися про співпрацю з Marvel?

— Насправді, Marvel був крайнім варіантом (усміхається). Ми писали багатьом, але ніхто не хотів співпрацювати з молодими видавництвами, які ще нічим себе на ринку не зарекомендували. Було важко, але вирішили спробувати.

До нас часто приносили свої комікси-дипломні роботи випускники Закарпатської академії мистецтв. Ми вибрали серед них 3, які хотіли надрукувати. Так ми вбили двох зайців — і допомогли молодим художникам заявити про себе, і самі отримали досвід видавництва коміксів.

Оскільки ми маємо магазин та співпрацюємо з іншими видавництвами, то вони змогли порекомендувати нас як надійних людей.

Тож маючи вже і досвід видавництва, і рекомендації, ми знову писали американським видавництв. І, врешті, Marvel погодилася.

Звичайно, були й умови: наприклад, сплатити частину завдатку та купити ліцензію на три видання мінімум.

— Чому ви обрали саме “Карателя”?

— Коли я прочитав “Карателя”, то вже точно знав, що хочу його видати. 

По-перше, комікс крутий. Його автор — Ґард Енніс — зараз на піку популярності. Зокрема, завдяки серіалу про супергероїв “Хлопаки” (англ. “The Boys”) за коміксами Енніса.

По-друге, це не супергеройська історія. Головний герой — колишній військовий, який мстить злочинному світу за вбивство своєї сім’ї. Це комікс 18+, тут багато матюків, крові, насильства, але історія сама по собі дуже філософська. Взагалі вся творчість Ґарта Еніста така. Ще один його комікс, “Проповідник”, теж написаний у такому стилі. 

І по-третє, робили ставку й на те, що примірників “Карателя” російською залишилося мало, бо його колись давно друкувало білоруське видання. Залишки десь гуляють по OLX. 

Тому ми вирішили видавати збільшений формат класичного делюкс видання, в яке входять одразу 2 історії про Карателя — “На початку” та “Ірландська Кухня” (“Punisher” #1-12).

Очевидно, що ті, хто читав білоруський варіант, захочуть його позбутися і купити комплексне видання з твердою обкладинкою.

Потім подорожчав папір, тож ми вирішили збільшити формат сторінок, аби люди розуміли, за що вони платять гроші. Тому зараз його вартість 800 грн, і це дуже демократична ціна, бо хочу, щоб вони не стояли на полиці, а йшли у маси.

— Як тривала робота над коміксом?

— Ми з дружиною за фахом перекладачі, також я вмію користуватися фотошопом, ілюстратором. Тож все зробили самі, й це теж дозволило зменшити ціну на комікс, бо ми не включали у нього зарплату найманих працівників.

Підготовка коміксу до друку — це насправді дуже трудомістка праця. Окремо ще треба перекласти власне текст, а у “Карателі” його багато.  А також перемалювати малюнки, на них перекласти вивіски, написи, шрифти. Загалом сукупно це пів року часу у нас зайняло.

Також важливо було перекласти сенси. Наприклад, коли ми перекладали назву книги “Блейда” був вислів “One to kill one”, дослівно “Потрібен один, щоб вбити одного”. Але це калька на фразеологізм “It needs one to know one”, що означає “рибак рибака впізнає здалека”. Тобто у коміксі це має звучати десь як “один одного вб’є швидко”. І тому ми переклали як “лише звір вб’є звіра”.

— А ваш комікс можна знайти у кіоску?

— Ми працюємо над тим, щоб він був у кожному книжковому магазині, а потім і у кіосках (усміхається).

Зараз його можна купити у “Книгарня Є”, в нас в Ужгороді, Дніпрі, Києві, Житомирі, Одесі. Поки важко сказати статистично, але потроху продається.

— Ви друкувалися вже під час великої війни. Чому прийняли таке рішення і чи складно було це зробити?

— На той час, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з дружиною вже десь половину всього зробили.

Але роботу довелося відкласти, бо перестали працювати типографії. Комікс будь-де надрукувати не можна. Одна з вимог Marvel — аби друкарня мала сертифікацію “фама”. Таких друкарень 3-4 в Україні, одна з яких не друкує тверді обкладинки.

На початку війни жодна з них не працювала, адже всі вони знаходяться у Харкові та Києві. Та врешті одна з типографій написала, що вони готові друкувати, але треба ставати у чергу, бо багато замовлень.

Ми дуже швидко все робили й маємо невеликі огріхи через це. Наприклад, ми переклали ім’я автора Гард Енніс, а не Ґард Енніс.

— Це київська типографія?

— Ні, харківська. Так, у них там кожен день ракети прилітали, вони працювали вночі. Я щодня телефонував, як вони, чи все ок. І, на щастя, всі впоралися.

— Ви купили 3 ліцензії. Коли наступний комікс буде?

— За планом наприкінці жовтня буде “Блейд”. Він був дуже популярний у 90-х роках, по ньому зняли аж 3 фільми.

І наступного року вони його реанімують, і “Блейд” теж стане частиною всесвіту Марвел.

Якщо “Каратель” це перший комікс на Закарпатті, виданий під ліцензією Marvel, то “Блейд” — це перший виданий “Блейд” в Україні. Його ніхто до нас не видавав.

А третій поки не анонсую — секрет (усміхається). Також є плани на комікси DC та Dark Horse у майбутньому.

— Які комікси обов’язково мають бути у крутій колекції коміксів?

— У кожного своє, хаотичний порядок. Я колись давно купив “Вендету”, але ще ні разу не читав (усміхається). 

Більше колекціонують у Штатах, у нас просто збирають.

Взагалі у Флориді є навіть служба оцінювання коміксів — CGC, яка користується неабиякою популярністю. Їхні агенти визначають цінність та унікальність коміксів, враховуючи тираж, першу появу якогось персонажа, варіант альтернативної обкладинки тощо. 

— За що любите комікси? Та чому про них варто дізнатися більше?

— Почитайте і зрозумієте (усміхається).

Книжки я теж люблю. Бо є стереотип, що ті, хто читає комікси, не читають книжок. Я люблю фантастику. Подобається Стівен Кінг й “Вежа”, але останні так й не дочитав (усміхається). З останнього — “Дюна” Френка Герберта. 

А коли натрапив на комікси, то відкрив для себе багато нового.

Люди не знають, що багато культових персонажів походять з коміксів. Реальних сценаріїв дуже мало.

Екранізація коміксів — це не лише “Бетмен” і “Супермен”. Чого вартують всесвіти Марвел та DC!

Так, ти починаєш з героїки, але потім дізнаєшся більше. “Бетмен” — це взагалі детективна історія, там він розслідує різні вбивства. Останній фільм з Паттінсоном найкраще це відображає. Там він дійсно приходить на місце злочину, збирає докази. А бійки — це вже більше містерія для фільмів.

Серіал “Сендмен” на Netflix зроблений влучно і по-сучасному. Головний актор добре зіграв; у коміксі він, до речі, більш похмурий. І він дійсно відображає комікс.

Фільм з Томом Крузом “На межі майбутнього” та зі Скарлетт Йоханссон “Привид у броні” теж зняті за мотивами японських манґ.

Виданого нами “Карателя” екранізували кілька разів. Перша з Дольфом Лундгреном, потім його грали Томас Джейн і Джон Траволта. У 2017 на Netflix вийшов і серіал “Каратель”. 

Світ коміксів ще більш різноманітний, ніж можна собі уявити. Тут кожен може знайти собі історію до душі, а у нас на Закарпатті — ще й компанію, аби їх обговорити.

Галина Гичка, Varosh

Фото: Каріна Асад

 

24 жовтня 2022р.