Коли розмовляли закарпатською, угорською по раціях, то у росіян, мабуть, був шок. Історія угорця, який захищає Україну

Народився військовослужбовець в Ужгороді. Розповідає: "Я етнічний угорець і все життя проживаю на Закарпатті. Батько мій угорець, а мама словачка". Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Жолт Ладані пішов до військкомату. Каже: "Там була купа народу. Довелося попросити товаришів, аби посприяли, бо одних брали, інших ні. Мені допомогли – і в перший же день нас відправили. Страшно не було, я був готовий до цього. 8 березня 2022 року я став до лав ЗСУ".
Військовослужбовець захищав Україну на Донецькому, згодом — на Харківському напрямку. Чоловік розповідає: "Коли ми були на позиціях, там до всіх ставилися однаково, ніхто нічим не вирізнявся. Ми підтримували один одного, не зважаючи на те, мусульманин ти чи іншої віри. Кому треба помолитися – молиться, всі ставляться до цього з розумінням".
"Наш закарпатський говір цікавий, тому бійці з Києва, Харкова та інших регіонів не дуже розуміли деякі слова. Ми над ними жартували, але згодом вони й самі потрохи теж почали так розмовляти. Хлопці потім старалися нам відповідати так само: хоч ламаною, але угорською. Коли ми розмовляли закарпатською говіркою, а деколи навіть угорською мовою по раціях, то у росіян, мабуть, взагалі був шок, бо ж рації усі прослуховуються", — каже Жолт Ладані.
Про ситуацію на фронті каже так: "Були втрати, підривалися на мінах, потрапляли в засідку. Хорошого було мало. Звісно, переживати це важко, трохи підриває бойовий дух, але люди тримаються. У колективі ми усі дружимо. З цими людьми я провів немало часу, усі звикли один до одного, виручали".
"Я вірю в нашу перемогу! Це 100 відсотків, але чи скоро вона буде – не готовий сказати", — додав військовий.
До теми
- «На позиції мені не потрібен боєць, котрий нічого не боїться, бо він перший загине. І боягуз не потрібен…» Історія бійця 128 бригади Анатолія
- Пекар, який став мінометником. Історія бійця 156-ї окремої механізованої бригади з позивним «Мадяр»
- Заради доньки: історія прикордонника Олександра Товта
- «Я захищаю свою сім’ю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його…» Історія бійця 128-ї бригади Михайла
- Закарпатська міфологія на картах таро: як художниця з Ужгорода популяризує український фольклор за кордоном
- Гідні умови праці й зарплата, як у сусідів із ЄС: підготувати й утримати фахівців
- «Хочу знову підіймати український прапор на змаганнях — як в Україні, так і за її межами». Боєць стрілецького батальйону поліціії на псевдо Слон
- "Синевирське диво" під час війни. Як правильно зробити бізнес на вівцях, а репутацію - на ефективному керівництві
- Як ветеранам повернутися до цивільного життя й роботи: досвід Семена Махліна
- Декомпресія в горах: як закарпатські гвардійці відновлюють сили після фронту
- Олександра Козоріз: "Слово, до якого підходиш навшпиньки, віддячить рясно"
- «В дитинстві я лазив на стрімкі скелі за едельвейсами, а тепер ношу едельвейс на шевроні нашої бригади…» Історія Степана, бійця 128-ї бригади
- Археологи завершили розкопки у Мукачівському замку "Паланок". Знайшли унікальні артефакти (ФОТО, ВІДЕО)
- Меблі лікаря Новака, старовинні медичні інструменти та шеврони: експонати Музею історії Закарпатської обллікарні
- Історія однієї картини: «Верховинське село» Антона Кашшая
- IT-кластер Закарпаття: три роки розвитку, стійкості та інновацій
- «У мене дома молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього…» Історія Артема, бійця 128-ї бригади
- "Провина євреїв була лише в тому, що вони євреї": історія порятунку єврейського хлопчика на Закарпатті під час Голокосту
- «Собака для ветерана»: історія Дмитра та його улюбленця Блека
- Удочерили трьох сестричок і завели козу. Родина з Київщини кардинально змінила життя на Закарпатті, і не тільки своє
До цієї новини немає коментарів