«Виводим танчик для стрільби, вдень, вночі. Дорога дуже складна, бампера на машині немає, відриває», – водій про свою роботу на Лимані

Не зважаючи на вік, сам попросився на фронт, і виконував завдання на одному з найгарячіших напрямків оборони – у Серебрянському лісі. Задача водія позашляховика – вчасно підвозити снаряди та бійців на позиції. Це треба зробити за будь-яких обставин та умов.

«Я, як колишній прапорщик прикордонних військ, не міг сидіти в Італії. Я там працював останні 22 роки. Тому звільнився, і 3 березня 2022 року я вже був в Україні. Я – громадянин Україні, і хотів допомогти своїй Батьківщині. Зараз ми з вами спілкуємось, знаходячись в Лиманських лісах. Тут доводиться робити різну роботу. Оскільки машина повнопривідна, підвищеної прохідності, тож виконуємо завдання в складних умовах. Виїжджаємо на позиції в Серебрянському лісі. Виводимо на позиції танки, і вдень, і вночі. Дороги погані, лісові. Колії такі, що бампера на машині немає, бо його відриває. Ями до метра вглибину, вода, нічого не видно. Виїжджаємо з розвідниками, з саперами, довозимо на позиції продукти і снаряди, – в залежності від поставлених задач. Іноді об’їжджаємо ліс, шукаємо нові позиції для танків і для самохідної артилерії, пробиваємо дороги по лісу», – розповідає Юрій.

 Юрій – фронтовий шофер, тому не раз потрапляв під обстріли. Але завдяки водійському таланту та надійному автомобілю вдавалося вибратись із дуже складних і небезпечних ситуацій.

«Буває, що потрапляємо під обстріли. Якщо починаються прильоти, то треба якомога швидше виїжджати. Давлю на газ і дивлюся вперед. У нас це називаються «валимо». Ліс обстрілюється повністю. Якщо виїжджати на позиції до САУ, то там менше обстрілів. Але ось учора попали під роздачу, але дав Бог – приїхали всі живі. Було так, що приїхали на позицію, вигрузили снаряди, люди сіли і поїхали разом супроводжувати артилеристів. Росіяни нас добре не бачать. Якщо вони не мають «пташки» зверху, то накривають квадратами. От тоді обстрілювали наш квадрат. Але ми проїхали», – згадує водій-гвардієць.

У підрозділі Юрія називають «дідом». Але він не ображається.

«Чому б і ні? Борода все сива – значить, дід», – жартує чоловік. І додає: «Я був 22 роки за кордоном. Тепер я хочу повернутись додому – на Закарпаття. І щоб я міг спокійно жити, треба звільнити нашу територію. Оце моя мрія!»

Однак Юрій не просто чекає перемогу, а докладає максимальних зусиль, аби здійснити свою мрію.