«Під час штурмів розумієш, що або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав…». Історії з фронту 128-ї бригади

– Мені тут подобається, я давно планував залишитися в армії, – розповідає Артем. – Відбув ротацію в зоні ООС, а з початку повномасштабки постійно в зоні бойових дій. Воював зі своєю бригадою на Запоріжжі, Херсонщині, на Бахмуті. Найважче було на Бахмуті. Але з іншого боку для мене, молодого, це було цікаво, з’явився азарт. З чим це зрівняти? Наче дорослому дядькові подарували вертольотик на пульті (сміється). На Бахмуті, бувало, росіяни стояли за 30 метрів, ми з ними перегукувалися, кричали один одному «Здавайся!», а потім перекидалися гранатами. Був один випадок – побачили ми групу росіян, 5 чоловік, і одного «затрьохсотили» з автомата. Він ішов останнім, упав і почав кричати своїм: «Памагітє, спасітє!» А ті навіть не оглянулися й пішли далі, наче нічого не сталося. Той якийсь час кликав на допомогу, а коли зрозумів, що її не буде, почав кричати нам чистою українською: «Хлопці, допоможіть, я вас благаю!». Мабуть, був із мобілізованих лднр. Ми туди не могли добратися, так він і помер від ран… У нас теж були великі втрати, багато хлопців загинуло. У тому числі мої наставники. Під час штурмів вороги підбиралися іноді на три метри, тоді або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав (сміється).
За словами Артема, проти 128 ОГШБр стояли різні підрозділи росармії – «вагнери», кадирівці з «Ахмата», регулярні війська, мобілізовані.
– У першу хвилю штурмів кидали «м'ясо», – колишніх зеків, ненавчених і слабко екіпірованих, – каже Артем. – У них часто каски були замалі й броніки не по розміру – теліпалися на грудях, наче слюнявчики. А деякі йшли взагалі без броні й касок, а магазини тримали в кишенях. Дивишся на таких із вікна й думаєш: «Ну, куди ви лізете? За що така дурна смерть?» Їхнє головне завдання – виявити наші вогневі позиції, чи прикриває нас якась бронетехніка, мінометка, артилерія. А далі вже лізли навчені, професійні. І бувало так, що одна СП-ка (спостережний пункт) по кілька разів переходила з рук у руки.
За що я воюю? Особисто для мене – це робота, яку маю виконувати, як і кожен громадянин України, кожен чоловік. А тих чоловіків, що виїхали за кордон, я позбавив би українського громадянства. Перемога наша точно буде, тоді вони повернуться й будуть говорити, що тримали економічний фронт. Але є тільки один фронт, і він тут. Тому я поважаю тих, хто прийшов сюди, хто стоїть тут і воює за свою країну…
До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- “Старіння” майстрів та унікальні техніки: як на Закарпатті рятують від забуття традиційні дерев’яні ремесла
- “Чудова десятка” закарпатської літератури, або що варто прочитати про наш край?
- Був художником – став військовим. Олег з Ужгорода навіть у війську продовжує творити
- «Та котра би жона пішла в полонину?» Про що говорять біля домашньої ватри вівчарі Хустщини, які зійшли після літування
- Доторкнутися до грона і полюбити своє. На Закарпатті для майбутніх виноробів та туристів влаштували відкритий збір винограду
- Мукачівський прихисток: як митець відроджує творчість у будинку Ерделі
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
- Освіта на дві країни: чи повернуться до закарпатських шкіл учні, які під час війни виїхали за кордон
- 12 замків Закарпаття: які з середньовічних фортець можна оглянути та які не пощадив час, люди і війни
- Археологічне відкриття на Закарпатті: у Берегові виявили руїни замку
- Стати кращою версією себе. Навіщо сучасні українські підлітки на два тижні виходять із зони комфорту й живуть без гаджетів у лісі
- Чому військові люблять котиків? Володя Попович «Котик»
- Закарпаття в експедиціях, архівах і на плівці: історія американського історика Джона Свонсона
- Частинка Луганщини у Сваляві. Підтримати своїх і знайти можливості для інших

До цієї новини немає коментарів