«Під час штурмів розумієш, що або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав…». Історії з фронту 128-ї бригади

– Мені тут подобається, я давно планував залишитися в армії, – розповідає Артем. – Відбув ротацію в зоні ООС, а з початку повномасштабки постійно в зоні бойових дій. Воював зі своєю бригадою на Запоріжжі, Херсонщині, на Бахмуті. Найважче було на Бахмуті. Але з іншого боку для мене, молодого, це було цікаво, з’явився азарт. З чим це зрівняти? Наче дорослому дядькові подарували вертольотик на пульті (сміється). На Бахмуті, бувало, росіяни стояли за 30 метрів, ми з ними перегукувалися, кричали один одному «Здавайся!», а потім перекидалися гранатами. Був один випадок – побачили ми групу росіян, 5 чоловік, і одного «затрьохсотили» з автомата. Він ішов останнім, упав і почав кричати своїм: «Памагітє, спасітє!» А ті навіть не оглянулися й пішли далі, наче нічого не сталося. Той якийсь час кликав на допомогу, а коли зрозумів, що її не буде, почав кричати нам чистою українською: «Хлопці, допоможіть, я вас благаю!». Мабуть, був із мобілізованих лднр. Ми туди не могли добратися, так він і помер від ран… У нас теж були великі втрати, багато хлопців загинуло. У тому числі мої наставники. Під час штурмів вороги підбиралися іноді на три метри, тоді або ти, або тебе. Ну, я молодший, спритніший, то перший встигав (сміється).

За словами Артема, проти 128 ОГШБр стояли різні підрозділи росармії – «вагнери», кадирівці з «Ахмата», регулярні війська, мобілізовані.

– У першу хвилю штурмів кидали «м'ясо», – колишніх зеків, ненавчених і слабко екіпірованих, – каже Артем. – У них часто каски були замалі й броніки не по розміру – теліпалися на грудях, наче слюнявчики. А деякі йшли взагалі без броні й касок, а магазини тримали в кишенях. Дивишся на таких із вікна й думаєш: «Ну, куди ви лізете? За що така дурна смерть?» Їхнє головне завдання – виявити наші вогневі позиції, чи прикриває нас якась бронетехніка, мінометка, артилерія. А далі вже лізли навчені, професійні. І бувало так, що одна СП-ка (спостережний пункт) по кілька разів переходила з рук у руки.

За що я воюю? Особисто для мене – це робота, яку маю виконувати, як і кожен громадянин України, кожен чоловік. А тих чоловіків, що виїхали за кордон, я позбавив би українського громадянства. Перемога наша точно буде, тоді вони повернуться й будуть говорити, що тримали економічний фронт. Але є тільки один фронт, і він тут. Тому я поважаю тих, хто прийшов сюди, хто стоїть тут і воює за свою країну…