Історія сім’ї Жуків із Закарпаття увійшла до фільму «Довга Доба»

Історія родини із Мукачева, засновників ініціативи Chysto.de Романа та Олени Жуків, а також їхніх двох синів Устима та Серафима увійшла до документального фільму Алана Бадоєва «Довга Доба». Сім’я Жуків добре відома як на Закарпатті, так і далеко за його межами: Роман з дружиною та дітьми захищали природу, залучали до відомих в усіх Україні екопікніків сотні-тисячі людей, розвивали власний бренд крафтового варення, а потім настала війна.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Роман Жук пішов до війська добровольцем, служив у 128-й бригаді, загинув у травні 2022 року на південно-східному напрямку. У фільмі «Довга Доба» показана історія родини Жуків та ще десятки історій українців, життя яких назавжди змінила війна. До фільму увійшли кадри із сімейного архіву Жуків, частину з них знімав сам Роман.
Прем’єра документальної стрічки Алана Бадоєва «Довга Доба» відбудеться у суботу, 10 лютого. До фільму увійшли кадри із мобільних телефонів українців з різних міст і сіл у перші дні війни. Під час роботи над стрічкою команда Бадоєва опрацювала 12 тисяч історій людей. Одна з них – про Романа, Лєну, Устима та Серафима Жуків. Усі покази фільму – благодійні, квитки можна отримати, зробивши донат на лікування українських військових. В Ужгороді стрічку покажуть в кінотеатрі «Multiplex».
«Робота над фільмом почалася з історії Романа Жука та його родини. І вона для мене й команди була відправною… Я це зробив тому, що не міг мовчати», – каже Алан Бадоєв.
Як розповіла zaholovok.com.ua Олена Жук, заклик режисера Алана Бадоєва надсилати свої історії для спільного з 1+1 Україна документального фільму «Довга Доба» вона побачила ще влітку 2022 року. «В ту мить я усвідомлювала, що мені є що сказати, але так сильно боліло, що хотілось сховатись від світу і, тим паче, від додаткової публічності. Тому я не відреагувала жодним чином, сховавши цю думку десь в потаємні закутки свого єства. Однак, після сюжету для ВВС Україна про нас, мені написала Анна Володавчик з проханням розповісти нашу історію для фільму і сказала, що ми так можемо зберегти пам’ять про чоловіка назавжди», – згадує Олена Жук.
Каже, що сумнівалася і зважувала все. Говорила з дітьми, побачила, що сини теж хочуть зберегти пам’ять про Татка.
«Я взяла паузу, щоб ще раз запитати себе, чи дійсно цього хочу. Я досить закрита людина. Мені добре наодинці з собою. Я люблю тишу та спокій. Близько підпускаю тільки особливих людей. Тому важливо було зважити усе і не зашкодити своєму внутрішньому світу та принципам. Я проговорювала все в діалозі з Романом. Це наша спільна історія і мені потрібне було Його схвалення. Я назавжди дружина Романа Жука і для мене за честь нести це звання, але й величезна відповідальність.
Потім я поспілкувалась з дітьми. Адже мені була потрібна і їхня згода. Ми сім‘я, але кожен особистість і має право на свою думку і бажання або небажання. Як сказав Серафим: «Мам, я все одно стану відомим артистом і завжди зі сцени говоритиму, що я син Романа Жука! Тому і фільм нехай буде. Про нашого Тата мають знати усі. Я б дуже хотів, щоб усім діткам пощастило з таким Татком»», – передає слова сина Олена.
У липні 2022 року Олена Жук отримала технічне завдання від команди Алана Бадоєва і почала відібрати кадри з мирного життя сім’ї Жуків до 24-го лютого, кадри з життя у війні та після загибелі Романа.
«Скажу відверто, це був надскладний період мого життя. Тому цей процес затягнувся з липня по жовтень. Я не змогла залишитись в цей час в Україні. Як зранена тварина, я тікала «глибоко в ліс», у моєму випадку закордон, щоб ніхто не зміг побачити, що Лєна померла разом з Ромою. Мені довелось поставити на паузу улюблену POVNA BANKA, та битись за Закарпатське Море. Я намагалась і досі намагаюсь захистити і зберегти його для усіх «найкращих у світі Людей, з якими ми познайомились, прибираючи сміття» і для усіх потужних українців, які заслуговують жити в гідній країні зі збереженою природою та без корупції», – каже дружина Романа Жука.
До фільму увійшли кадри з сімейного архіву. «Багато інтимних моментів, але усі демонструють сімейні цінності і наповнені щастям. Багато кадрів відзняті Романом. І мені дуже болить, що найчастіше Він залишався поза камерою», – ділиться Олена. Вона ще не бачила фільму, але каже, що серце завмирає в очікуванні.
«Вперше побачу стрічку «Довга Доба» 9-го лютого разом з синочками та іншими героями стрічки, напередодні загальноукраїнської прем’єри. Маю певні внутрішні хвилювання. Тому щиро запрошую усіх на благодійні покази у кінотеатри Multiplex, розділити зі мною ці миті щастя та пекучого болю, і підтримати наших зранених захисників», – закликає Олена Жук.
На питання, як зараз справляється з усім, Олена Жук відповідає: «Я просто сильно Його кохаю. Він мої крила. Коли я падаю в прірву, Він підхоплює, підносить і вдихає життя. Щоб йти далі, я черпаю сили та натхнення у наших спільних спогадах та ще нездійснених мріях».
«Щиро кохайте своїх найрідніших, любіть усе живе довкола, даруйте світло цьому світу, бо тьми і без нас вистачає. Коли я доначу, то завжди підписую «на полюбовну помсту». Вважаю, що нам потрібен фокус на внутрішню красу та силу, цінності та любов. Але з потужним та усвідомленим щитом без жодних компромісів. Ненависть не повинна випалити нас зсередини, але й м‘якості та поступливості вже не місце в наших серцях. Мрію, щоб прокинувся кожен…», – каже Олена Жук.
Прем'єра фільму Алана Бадоєва «Довга Доба» в Ужгороді відбудеться у суботу, 10 лютого, о 15:00. Також у неділю запланований додатковий показ фільму також о 15:00. Вхід – за донат від 100 гривень на допомогу пораненим військовим. Усі зібрані кошти підуть на лікування українських захисників. (Квитки можна отримати на касі кінотеатру після того, як ви зробили донат. Усі деталі тут).
Відео тут:
До теми
- "Всі гроші лишаються в бізнесі": що співзасновники ветеранського бізнесу з Ужгорода говорять про півтора року роботи
- Холод не перешкода: закарпатські гвардійці тренуються за будь-якої погоди
- Миколаївська церква у Данилові: де можна побачити дерев'яну готику Закарпаття
- "Не маємо залишати сім'ї сам на сам із болем": в Ужгороді вийшли на акцію-нагадування про полонених і зниклих безвісти
- Закарпатський прикордонник Альберт Човка та його чотирилапий напарник Брікс: погляд, команда, результат
- Музей Федора Манайла в Ужгороді: побачити життя митця на власні очі
- Аритмія не чекає: як у Закарпатському кардіоцентрі рятують серця — від діагностики до хірургії
- Втрачений Ужгород: про що писали міські газети 100 років тому, у січні 1925 року
- Свята без шкоди лісу: лісівники розповіли, скільки новорічних ялинок реалізували на Закарпатті
- Дитячі голоси вітають ужгородців у міському транспорті
- Сьогодні – Водохреще, або Богоявлення Господнє: все, що потрібно знати про свято
- Герої без зброї: старший водій Іван Волошин про те, що кожен виїзд це відповідальність за техніку і людей, які її очікують
- Ужгородський скансен у 2025 році: понад 110 000 відвідувачів, 800 екскурсій, 50+ виставок і 60 подій
- Пішов до ЗСУ ще до повномасштабного вторгнення: медик з Ужгородщини четвертий рік рятує життя на фронті
- "Не зупинялись ні на день": у Хусті волонтери четвертий рік плетуть маскувальні сітки й кікімори
- Довгожитель із Закарпаття відзначив 100-річний ювілей
- За два роки всиновили трьох дітей. Історія відомого закарпатського журналіста
- Семеро малюків поповнили родини закарпатців на початку 2026 року
- Середня зарплата на Закарпатті зросла, але нижча за загальноукраїнську
- Коники, мотанки й "душевні кулі": майстриня родом з Криму створила в Мукачеві новорічну колекцію прикрас

До цієї новини немає коментарів