«Щодня встаю о 3-й ранку, щоб о 6-й хлопці на бойових позиціях мали гарячий сніданок…» Історії з фронту від 128-ї бригади

Раніше жінка працювала на залізниці, була черговою по станції на Кіровоградщині й отримувала хорошу зарплату. Однак у якийсь момент вирішила, що має піти в ЗСУ.

– Це сталося, можна сказати, випадково, – розповідає пані Тетяна. – Якось зайшла в справах у військкомат, і там спитали, чи не хочу в ЗСУ. «Для чого я там потрібна, чим буду займатися?» – перепитую. «В армії потрібні й жінки, є багато різних посад. Ви подумайте», – відповідають. Я повернулася додому, подумала й через три дні була в навчальному центрі ЗСУ в Старичах. А потім підписала контракт зі 128 ОГШБр. І не жалію жодної секунди про своє рішення.

Оскільки перша освіти пані Тетяни кулінарна, вона служить кухарем. Пройшла кілька ротацій у зоні АТО-ООС, а з початку повномасштабної війни постійно зі своїм підрозділом у зоні бойових дій. Спершу була у взводі забезпечення, який знаходиться трохи на віддалі від передку, а потім попросилася ближче до лінії фронту й зараз працює в населеному пункті, який час від часу обстрілює російська ствольна артилерія.

– Я хотіла бути ближче до хлопців, щоб постійно годувати їх гарячою їжею, – пояснює пані Тетяна. – Працюю на кухні одна, в моєму підрозділі близько 50 бійців. Щоб приготувати достатньо їжі, щодня встаю о 3-й ранку, а о 6-й, поки надворі сіро й можна більш-менш безпечно доїхати до бойових позиції, гарячу їжу в термостійких контейнерах розвозять по точках. Заїхати туди можна тільки раз на добу, тому везуть зразу сніданок, обід і вечерю. А хлопці за потреби розігрівають готову їжу на газових пальниках, воно все свіже, сьогоднішнє.

Щодня увечері пані Тетяна робить заготовки – чистить картоплю, готує інгредієнти для салатів тощо, щоб із 3-ї ранку встигнути приготувати кілька свіжих страв. При цьому меню для бійців завжди різноманітне, тут немає, наприклад перловки чи простих макаронів.

– У мене щодня або котлети, або відбивні, або гречаники. Готую також запечені курячі стегенця, сирну запіканку, млинці з м’ясом чи джемом (купила спеціальну електричну сковорідку), пиріжки з картоплею, капустою, м’ясним фаршем, чебуреки, біляші… Щодня салати зі свіжих чи квашених овочів. На перше – борщ або боґрач. Хлопці із Закарпаття передають для боґрачу спеціальні інгредієнти, які їм присилають з Угорщини, вони дуже люблять цю страву. Якщо в когось день народження, спечу торт, і не один. На Новий рік для кожного бійця зробила десертне желе з чотирьох шарів, а на минулий Великдень розмалювала сто писанок – цілу ніч працювала. Зате хлопцям було приємно отримати на паску писанку…

При нагоді пані Тетяна готує й для інших підрозділів.

– Один із наших бійців перевівся в піхоту, і коли він недалеко, просить приготувати щось смачненьке. Просто дзвонить: «Василівна, я скоро буду, спечеш для наших хлопців трохи пиріжків?» «Із чим тобі – картоплею, м’ясом, капустою?..» «З чим зробиш – усе з’їмо!» «Зроблю, звичайно – приготую дві коробки, але приїдь і забери, поки гарячі…» Коли я мала відпустку й поїхала додому на 15 днів, замінити мене було нікому, так що на позиції завозили продукти а не готову їжу. То хлопці через тиждень почали дзвонити: «Василівна, повертайся вже, ми хочемо нормальну їжу!», – сміється пані Тетяна.

Такі кулінарні умови має далеко не кожен бойовий підрозділ. Вільного часу у пані Тетяни практично немає, і хлопці дуже цінують її старання. Дарують шоколадки та інші солодощі. Хоча для жінки достатньо простої подяки і того, що бійці мають здорову їжу.

– У нас ніхто не скаржиться на гастрит чи виразку, – каже пані Тетяна. – А це, я вважаю, вже великий плюс. Хлопці й так у постійних стресах на бойових позиціях, то принаймні не набивають шлунок консервами й сухпаями, а мають збалансовану їжу, приготовану по-домашньому…

  Надіслати другу