«Це був конструктивний діалог»: Ласлов Зубанич – про зустріч представників національних спільнот із Президентом України

Пане Ласлов, днями відбулась зустріч президента із представниками національних спільнот України. Хто ініціював цю зустріч, ідея належала офісу чи на цьому полягали нацменшини?

Це виключно ініціатива Президента України – він висловив намір зустрітися з Радою нацменшин, яка працює з травня і, згідно закону про національні меншини/спільноти в Україні є консультативно-дорадчим органом виконавчої влади України, працює Рада при Державній службі етнополітики. Запрошення надійшло десь у 20-х числах грудня 2024 року з пропозицією обговорити актуальні питання життя та розвитку національних меншин. Також було озвучене прохання підготувати в письмовій формі ті проблемні питання, які потребують уваги влади або потребують втручання на найвищому рівні.

Вас попросили підготувати тільки проблемні питання чи й окреслити ваше бачення їхнього вирішення?

Таких питань загалом назбиралось 27 пунктів.

Так, я звернувся до угорських громадських організацій, церковних громад з проханням підготувати питання, які турбують, як ми бачимо шляхи їхнього вирішення. Що треба, наприклад, у законодавчому полі зміни і хто повинен готувати такі зміни?

Ви взяли на себе, по суті, координаційну роль між усіма угорськими ГО?

Так, по суті так і вийшло, я зібрав проблемні питання серед угорських громад. Голова ради зібрав питання від усіх національних спільнот України і підготував звернення до президента й окремо до нього додаток, у якому були викладені майже три десятки позицій. Під час зустрічі з Главою держави голова нашої Ради озвучив ключові питання, а деяки члени ради взяли на себе презентувати ті чи інші моменти, до яких найбільше дотичний – культурні, освітні, самоврядні.

Проблемні питання та пропозиції по їх вирішенню з освіти на засіданні озвучував я.

Серед тих принципових питань, на яких ми наполягаємо, необхідність включення нашої Ради в процес підготовки до розгляду законодавчих ініціатив, що стосуються життя національних меншин в Україні. Наприкінці минулого року вже був перший такий прецедент: під час розгляду законопроекту, який було внесено народним депутатом Наталією Піпою «щодо забезпечення створення українськомовного освітнього середовища в закладах освіти», було організовано відеоконференцію, під час якого фахівчиня розказала своє бачення, а члени нашої ради дали свої пропозиції. Тобто, ми пропонуємо, що в тому разі, якщо на законодавчому рівні розглядатимуться питання щодо життя національної меншини, то наша Рада при відповідному Комітеті ВР має брати участь у процесі підготовки цих змін.

Чи можемо сказати, за якими напрямами було озвучено найбільшу кількість пропозицій? Наприклад, це були освітні питання, культурні чи інші?

Ось напевно найбільшу частку пропозицій зайняли освітні питання, можливо, це навіть третина від усіх. Трохи менше – питання культури, в тому числі і національна пам’ять, також виносились на розгляд різні питання, які стосуються національно-культурного самоврядування.

Так, є питання, які не стосуються всіх нацменшин країни, приміром, є локальні питання в гагаузів в Одеській області, але вони не менш важливі, ніж питання угорської, німецької чи румунської спільнот. Проте спільно ми вирішили, що будь-яку проблематику, яку висуває одна нацменшина, підтримують всі. В цьому сенсі можу навести ще один приклад – доволі складне питання молдовської спільноти. Якщо зважати на міждержавні домовленості між Румунією і Україною, то молдовської мови як такої немає. Але молдовська громада, яка вважає себе окремою спільнотою, стверджує, що в неї є своя мова, і ми всі спільно підтримуємо молдавську громаду з її починаннями, вважаємо, що це питання повинна вирішувати сама молдовська громада, їй ніхто не має права нічого нав’язувати.

Чи можемо пройтися трішки конкретно по кожному блоку питань, які обговорювались при президентові, щоб навести якісь ключові, найцікавіші чи найгостріші моменти?

Наразі, на нашу думку, багато питань в сфері реформа освіти, яка має завершуватись у 2027-му році. Нова українська школа виходить на фінішну пряму і наша основна думка в тому, що після реформи, особливо виходячи з проблеми демографії, не тільки у громадах національних спільнот, а й загалом у всіх інших громадах треба змінювати умови формування/створення закладів по кількості дітей за напрямами у різних рівнях навчання. Забезпечувати прописані наразі норми буде нереально, особливо у невеликих громадах, тому їх слід змінити, але передбачити, що кожна громада повинна забезпечувати послуги в сфері освіти мінімум одним ліцеєм. І хай у сільській місцевості такий заклад не буде окремою структурою, а входить до більшого, але головне, щоб був і забезпечував усі послуги. Для обговорення цього та інших освітніх питань було прийнято рішення зустрітися в лютому з керівництвом міністерства освіти та обговорити їх, щоб були рівні права доступу до середньої освіти як у міській, так і в сільських місцевостях.

Ці питання потрібно аналізувати ще і з точки зору соціальної ваги школи в громаді. Всім нам треба усвідомлювати і не забувати того факту, що школа – це не просто навчальний заклад, це і соціальний, і демографічний чинник, і розвиток села: для школи працює садок, школа дає роботу великій кількості людей, які не виїхали за кордон на заробітки, а працюють в громаді, школа – це формування інтелігенції в селі, це робота транспорту та системи охорони здоров’я, це діяльність багатьох суміжних галузей, не забуваймо про це…

Інше питання, яке ми порушуємо, рівні умови доступу до вищої освіти, в тому числі мова про складання ЗНО. Так, ми запропонували, щоб четвертим вибірковим предметом при складанні ЗНО нехай буде мова нацменшини, яке є офіційною мовою ЄС, і це дало би абітурієнту додаткові бали, ну, якщо мінімум вже по українській мові дітина отримала. Та це розширує можливостей представників нацменшин для доступу до вищої освіти. Треба ж і в угорській громаді лікарів і і так далі, і так далі, які будуть знати дві або три мови. І зараз вже є певні здвиги, тобто при Міністерстві освіти вже пройшов відбір відповідних спеціалістів, триває їхня підготовка і готується мовний стандарт угорської (та інших мов, яки є офіційними мовами ЄС) на рівні Міністерства освіти.

Є й низка інших пропозицій, над якими працюватимемо, в тому числі з залученням різнопланових фахівців. Наприклад, говоримо про можливість використовувати національну мову у різних вивісках, у тому числі в топонімах тощо. Наприклад, якщо в громаді живе більше 10 чи 20 відсотків угорців чи румунів, то назву села можна написати українською та угорською чи румунською, головне, щоб напис відповідав мові та історичним традиціям тієї національної меншини, яка живе в цьому селі. Цю норму передбачає, до речі, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин. Це ж стосується і назв вулиць, і це нормальна практика.

Також у цьому контексті є багато питань щодо культурної частини, в т.ч. питання національної пам’яті. Зокрема, треба говорити про те, що поки що Україна на законодавчому рівні ще не вирішила дуже багато питань, особливо, приміром, щодо визнання або засудження сталінських репресій різних національних меншин, депортації тощо. Це вимагає не так коштів, як морального підходу та визнання нашої спільної історії. Так, в цьому контексті є дуже багато питань, які є спірним, і для того, щоб їх вирішити, свого часу (в середині 90-х – на початку 2000-х років) були створені двохсторонні комісії з питань історії з сусідніми державами, які були науковою платформою для вирішення спірних питань. Приміром, таким питанням є спільні історичні віхи в історії Польщі та України, і якби науковці з двох сторін зібралися для їхнього обговорення та знайшли спільні точки доступу, то, я певен, певну напругу в цьому питанні вдалося б зняти.

Крім того, зараз вже дуже багато національних культур у стані зникнення, тому ми запропонували, щоб охорону і матеріальної, і нематеріальної частини таких культур забезпечити законом. Наприклад, сьогодні елементам нематеріальної, нерухомої спадщини національних меншин дуже важко потрапити у відповідний Державний реєстр нерухомих пам’яток України, тому, на нашу думку, це питання слід змінити. Адже, наскільки пригадую, за часів незалежності України тільки одна така пам’ятка була внесена до реєстру, це Чомський угорський могильник, який був внесений ще при уряді Тимошенко. З тих пір я не бачив більше нічого. А можна б до нього внести, приміром, той же і пам’ятник на Верецькому перевалі та й багато іншого. Загалом, кожна громада повинна сформулювати такий список цінностей, підготувати обґрунтування історично-культурної цінності і так формувати реєстр.

Загалом треба розуміти, що наразі ми говоримо про цілий комплекс прав і свобод національної меншини, яку повинен був розробити український законодавець згідно з європейськими стандартами в рамках євроінтеграції. І йдеться про захист культурних надбань, традицій, мови, діяльності медіа тощо на рівні окремого закону, на рівні окремого рядка в державному бюджеті.

Останнє вкрай важливо, бо якщо держава, наприклад, хоче, щоб державну політику висвітлювати у засобах масової інформації мовою нацменшин, то це повінна бути і бюджет, і законодавча норма. Так само мова про книговидання, оскільки за державні або мініціпальні кошти у рік виходить друком 2-3 видання.

Тобто, загалом були порушені низка питань, певен, у ході роботи виникатимуть й інші, особливо в контексті євроінтеграції. На цьому наголосила під час зустрічі з Президентом присутня на ній і віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина, яка наголосила, що наразі Європа порушує багато питань, які потрібно ввести в законодавче поле України. У цьому році подібні питання будуть порушуватись і ми, представники нацменшин, будемо мати можливість долучатись та допомагати в їхньому вирішенні.

Ці 27 пунктів, які ви підготували для зустрічі з Президентом, включають і ті 11 пунктів, які свого часу озвучувалися угорською стороною?

Так, повністю. Особливо освітні питання, їхнє забезпечення на національному рівні, та питання національно-культурного самоврядування.

Як проходила розмова з Президентом? Чи ви відчули реальну зацікавленість в діалозі?

Так, і те, що така ініціатива є, та ще й на такому високому рівні, це дуже вагомо, як на мене. Адже ми вже зустрічались із представниками влади на різних рівнях, в тому числі і з прем’єр-міністром, але на рівні глави держави – подібного ще не було. Ми, представники національних спільнот, ретельно готувалися, розподілили між собою питання та спікерство, щоб кожен міг виступити. І про те, що була реальна зацікавленість у розмові, свідчить і той факт, що запланована на годину зустріч продовжилась на дві й тривала до того моменту, поки не були озвучені всі питання. Є відчуття, що не тільки Європа тримає на контролі подібні питання, а й влада України. Це був конструктивний діалог.

Розкажіть, цікаво: як взагалі відбувався діалог? Ось, наприклад, ви говорите, у вас щось уточнюють, Президент включається, так?

Так. Це була жива розмова, а не якісь звіти. По-перше, голова державної служби з етнополітики трішки модерував зустріч, але кожного виступаючого окремо президент просив уточнювати ті чи інші моменти та нюанси, запитував його бачення їхнього вирішення тощо. Зрештою ми погодились усі з тим, що подібні зустрічі слід проводити регулярно, мінімум двічі чи тричі на рік, і на наступній вже від офісу президента буде інформація про те, куди були спрямовані доручення і які результатиїхнього розгляду.

Спасибі, пане Ласлов, за розмову, віримо, що Україна рухається в напрямі євроінтеграції, в тому числі за підтримки представників національних спільнот. Успіхів Вам у цій важкій, але такій необхідній роботі.

Наталія Петерварі

для Kárpáti Igaz Szó