Мирослав Білецький: Закарпаття має шанс подолати філософію заробітчанства 

Закарпаття та заробітчанство – поняття, які вже давно стали синонімами. Не дарма в народі жартують, що коли американці вперше висадилися на Місяць, там уже працювали закарпатські заробітчани, викладаючи плитку. Символічно, що єдиний в Україні пам’ятник заробітчанству встановлено саме в Колочаві.

Коріння цієї «традиції» йде у далеке минуле. Відсутність великих підприємств змушувала місцевих мешканців шукати роботу за кордоном. Навіть спроби совєтів створити промисловість у регіоні не змогли змінити ситуацію. Закарпатці залишали рідний край у пошуках кращого життя.

Але тепер є шанс на зміни. Сьогодні було зроблено важливий крок – підписано Меморандум між Закарпатською ОВА та закладами професійно-технічної освіти.

Що змінить цей документ?

Раніше профтехосвіта в області існувала сама по собі, без чіткої координації з ринком праці. Не було розуміння, яких спеціалістів вона готує і для кого. Тепер ситуація докорінно змінюється:

•    Заклади професійної освіти навчатимуть спеціалістів під конкретні замовлення підприємств.

•    Бізнес братиме участь у фінансуванні та забезпечуватиме навчальні заклади необхідним обладнанням.

•    Випускники гарантовано отримуватимуть робочі місця із конкурентною зарплатою.

Ця модель давно працює в розвинених країнах і тепер уперше запроваджується в Україні.

Думка голови Закарпатської ОВА Мирослава Білецького:

– Мирославе Золтановичу, що спонукало до підписання Меморандуму?

– Війна суттєво змінила структуру бізнесу. На Закарпаття переїхали сотні підприємств, серед яких є потужні виробництва. Водночас спостерігається дефіцит робочої сили, хоча десятки тисяч закарпатців працюють за кордоном. А молодь в переважній більшості не розглядає як варіант робітничі професії. Ми проаналізували ситуацію і зрозуміли, що профтехосвіту необхідно реформувати. Відтепер навчальні заклади готуватимуть спеціалістів під потреби бізнесу, і від цього виграють усі.

– Але ж основна причина відтоку кадрів – це низькі зарплати?

– Це один із чинників, але зараз ситуація змінилася. Багато закарпатських підприємств готові платити конкурентні зарплати. Деякі вакансії оцінюються у 60–65 тисяч гривень на місяць. Навіть якщо доходи будуть трохи нижчими, ніж за кордоном, варто враховувати інші фактори: можливість жити вдома, не розривати сім’ю, економити на витратах. Вартість життя в Закарпатті все ще значно нижча, ніж у Європі.

– Чи не станеться так, що, попри всі зусилля, українці продовжать виїжджати, а на їх місце приїдуть працівники з-за кордону?

– У мережі ширяться чутки, ніби я хочу завозити працівників з Бангладеш. Це маніпуляція. Моя мета – повернути закарпатців додому. Мене болить те, що через заробітчанство руйнуються сім’ї. Скільки дітей залишаються з бабусями та дідусями, бо батьки змушені працювати за кордоном? Моє завдання – зробити так, щоб не діти, виростаючи, їхали до батьків за кордон, а щоб батьки могли повернутися до своїх дітей і отримувати гідну зарплатню вдома.

Скандал навколо можливого працевлаштування іноземців став своєрідним каталізатором, який підняв на поверхню проблему зайнятості. Але ми не збираємося її замовчувати, а шукаємо реальні рішення. Підписаний Меморандум – це лише перший крок на шляху до покращення ситуації на ринку праці Закарпаття.

Закарпаття стоїть перед історичною можливістю розірвати замкнене коло заробітчанства. Чи вдасться реалізувати нову модель і втримати фахівців у регіоні? Це залежатиме від ефективності її впровадження та реальних умов праці. Але вже зараз зрозуміло: влада та бізнес готові працювати разом, щоб закарпатці могли залишатися вдома і гідно заробляти.

 

12 лютого 2025р.