«Мені є за кого воювати – шестеро дітей. Наймолодша донька народилася минулого місяця…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира

Тоді росіяни підбиралися впритул до мінометного розрахунку, доводилося відстрілюватися з автоматів. Після демобілізації в 2015-му Танкіст рік пожив на цивілці, а далі повернувся в бригаду і з тих пір служить по контракту.

– Строкову службу я проходив у 2008 – 2009 роках у танковому полку в Ужгороді, звідси й позивний, – пояснює Володимир. – Між іншим, тоді командиром танкового батальйону був Олександр Паламарчук, котрий пізніше, уже в зоні АТО, очолив наш піхотний батальйон, де я став мінометником. Так що ми разом у різний період служили в двох військових частинах. Це був хороший командир.

У зоні АТО Танкіст працював зі 120-міліметровим мінометом «Сани» радянського зразка, а з часу повномасштабної війни підрозділ отримав інші моделі мінометів – і український 120-й «Молот», і 82-міліметрові міномети різного виробництва, і М120 із США.

– Із усіх найкращий – «американець», він значно легший, зручніший, із кращим прицілом. Та й американські міни до нього найкращі. Наше головне завдання – підтримка своєї піхоти й подавлення ворожої. Відбиваємо штурми й включаємося в роботу, як тільки побачимо пересування росіян. Часто доводиться облаштовувати позиції близько до ворога – метрів 500.

Мінометний розрахунок нерідко й сам стає ворожою ціллю, артилерійських обстрілів Володимир із товаришами пережив дуже багато.

– Плюс постійно дістають ворожі дрони. Недавно на наш міномет прилетіли зразу чотири FPV, однак М120 вцілів. Звичайно, так щастить не завжди. Іншим разом ворожа FPV-шка примудрилася влетіти в ствол міномета й знищити його. Трапляються й серйозніші випадки. Кілька тижнів тому аеророзвідка повідомила, що в наш бік рухаються чотири квадроцикли, на кожному з яких – троє російських штурмовиків. Ми вже приготувалися дати ближній бій, перевірили кількість патронів. Але як тільки росіяни вискочили на пагорб, від якого до нас залишалося десь пів кілометра, їх накрила наша реактивна арта. Розбила їх на друзки…

Володимир – багатодітний батько, у нього аж шестеро дітей, у тому числі двоє прийомних. Перший шлюб розпався, і після розлучення батько взяв двох доньок і сина до себе. А далі одружився вдруге й став прийомним батьком для двох інших дітей. Минулого місяця дружина народила ще одну дитину – дівчинку. Таким чином Володимир став батьком шістьох дітей – чотирьох дівчат і двох хлопців. Усі вони чекають його вдома, на Мукачівщині.

– Після народження доньки я міг би взяти відпустку за сімейними обставинами, але ми вирішили відкласти хрестини. Хочу, щоб на них були моя мама і сестра, котрі зараз у Німеччині, тому трішки перенесли цю святкову подію.

Оскільки найстаршому сину Володимира всього 14 років, боєць запросто міг би звільнитися із ЗСУ як багатодітний батько. Однак не збирається цього робити.

– Я звик воювати, навіть тепер, за кілька днів відпочинку у фронтовому селі мені стає нудно, знову тягне на бойові позиції. У нас дуже хороший колектив – є хлопці, що служать по контракту ще з часів зони АТО-ООС. Та й нове поповнення хороше. Ми добре знаємо один одного, кожен із нас може покластися на товариша, а це дуже багато важить на війні…