Від фізика до снайпера. Як шкільний вчитель став невидимим воїном Нацгвардії

«У 2022 році я вирішив йти воювати. Побратими почали називати мене Фізиком, бо я завжди точно вираховував поправки для стрільби на будь-яку дистанцію», – згадує чоловік перші дні у війську. Його аналітичний розум, здатність рахувати буквально «на ходу» та уважність допомогли швидко освоїти нову професію.
«У нас були дуже сильні інструктори. Умови на полігонах, як на фронті. Головне – постійно тренуватись. Гарний зір – це добре, але постійна практика – це те, що робить із стрільця снайпера», – каже Фізик.
Його зброя – снайперська гвинтівка українського виробництва UAR-10, витривалість і розум.
«Снайпер не має права на паніку. Потрібно спокійно спостерігати, вибирати пріоритетні цілі, і в потрібний момент зробити один вирішальний постріл. Для цього треба врахувати десятки чинників: вітер, температуру, нахил місцевості, положення тіла… Все це забирає час. Тому ідеально працювати снайперською парою – стрілець і споттер. Він допомагає стрільцю визначити відстані до цілей, контролювати зовнішні фактори і коригує ведення вогню», – пояснює Фізик.
Найголовніше в його роботі — це рівновага, холодний розрахунок і повна концентрація на завданні. Фізична сила, витривалість, гострий зір, розум і ненависть до ворога роблять снайперів Національної гвардії України одними з найсильніших і найнебезпечніших воїнів.
У сучасній війні снайпери не просто «полюють». Вони – спостерігачі, які також можуть виявляти ворожі позиції та передавати координати для подальшої роботи артилерії. Маскування, терпіння і витримка дуже необхідні цим невидимим бійцям. Гвардійці-снайпери годинами можуть знаходитись на позиції без жодного руху у дощ, спеку чи холод. Вони чекають на свою найважливішу ціль, на свій шанс. І часто цей шанс – усього секунда, яка вирішує долю цілого бою.





До теми
- 20 людей, які змінюють Закарпаття
- Закарпатець на позивний «Трамп»: «Віддати Донбас? А як дивитися в очі дітям тих, хто там загинув?»
- Педагоги, якими пишається Закарпаття: шлях сертифікації та нові можливості
- Ужгород. Війна за 1000 кілометрів від фронту
- Розумом у Берліні, а серцем в Україні. Як вчителька з Ужгорода опанувала німецьку та вчить дітей у Берліні
- Інновації ужгородських науковців: як мікробіом допомагає діагностувати та попереджати посттравматичні розлади
- Поліцейський, що малює ікони: під час АТО долучився до лав Нацполіції, а в розпал війни відкрив виставку в закарпатському замку Сент-Міклош
- “Вірний завжди”: пам’яті морпіха Владислава Мельника з Луганщини, який знайшов місце останнього спокою на Закарпатті
- У Коритнянах створили осередок Пласту
- В Україні вшановують пам’ять жертв Голодоморів
- Тор та його людина. Історія кінолога Іллі та його чотирилапого «побратима»
- Дрон не лише зброя, а й засіб порятунку: історія бійця Національної гвардії України Романа
- Як у Мукачеві працює перший на Закарпатті крематорій для тварин
- Втрачений Ужгород: палац Штернберґера
- Стрільбище «Вояк»: навіщо цивільним навички стрільби
- На Закарпатті розробляють нову регіональну молодіжну програму
- “Наш дім там, де добре дітям”. Як Закарпаття стало прихистком для родин, що прийняли дітей
- 101 день на позиції – ужгородець Валерій «Шум» більше трьох місяців утримував позиції в зоні відповідальності підрозділу в Донецькій області
- «Спостерігати за ворогом із дрона – це одне, а зустріти віч-на-віч, коли бачиш його зіниці, – зовсім інше…» Історія бійця 128-ї бригади Володимира
- Робочі будні пліч-о-пліч: як дівчата та хлопці у митній формі спільно працюють на кордоні з Євросоюзом

До цієї новини немає коментарів