Від фізика до снайпера. Як шкільний вчитель став невидимим воїном Нацгвардії

«У 2022 році я вирішив йти воювати. Побратими почали називати мене Фізиком, бо я завжди точно вираховував поправки для стрільби на будь-яку дистанцію», – згадує чоловік перші дні у війську. Його аналітичний розум, здатність рахувати буквально «на ходу» та уважність допомогли швидко освоїти нову професію.
«У нас були дуже сильні інструктори. Умови на полігонах, як на фронті. Головне – постійно тренуватись. Гарний зір – це добре, але постійна практика – це те, що робить із стрільця снайпера», – каже Фізик.
Його зброя – снайперська гвинтівка українського виробництва UAR-10, витривалість і розум.
«Снайпер не має права на паніку. Потрібно спокійно спостерігати, вибирати пріоритетні цілі, і в потрібний момент зробити один вирішальний постріл. Для цього треба врахувати десятки чинників: вітер, температуру, нахил місцевості, положення тіла… Все це забирає час. Тому ідеально працювати снайперською парою – стрілець і споттер. Він допомагає стрільцю визначити відстані до цілей, контролювати зовнішні фактори і коригує ведення вогню», – пояснює Фізик.
Найголовніше в його роботі — це рівновага, холодний розрахунок і повна концентрація на завданні. Фізична сила, витривалість, гострий зір, розум і ненависть до ворога роблять снайперів Національної гвардії України одними з найсильніших і найнебезпечніших воїнів.
У сучасній війні снайпери не просто «полюють». Вони – спостерігачі, які також можуть виявляти ворожі позиції та передавати координати для подальшої роботи артилерії. Маскування, терпіння і витримка дуже необхідні цим невидимим бійцям. Гвардійці-снайпери годинами можуть знаходитись на позиції без жодного руху у дощ, спеку чи холод. Вони чекають на свою найважливішу ціль, на свій шанс. І часто цей шанс – усього секунда, яка вирішує долю цілого бою.





До теми
- «Мені 53 роки, я колишній начальник карного розшуку, капітан міліції. У обох моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду…» Історія бійця 128-ї бригади
- Рентген для меча: що показали дослідження старовинного експонату в ужгородському замку?
- 10 книжкових подарунків із Закарпаття: чому на них варто зупинити свій вибір
- "Я відкопав цього військовослужбовця і ми продовжили далі бій": історія прикордонника Андрія Яворини
- «Я повернувся в Україну не для того, щоб сидіти в тилу, тому не роздумував». Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- "Я щодня чекаю сина додому": спогади матері мукачівського Захисника
- Як варять бограч у закарпатській 128-ій бригаді
- “Спостерігаємо значне збільшення заяв від вступників” – ректор УжНУ Володимир Смоланка про проміжні результати вступної кампанії 2025
- “Пам’ятайте, що за кожним ветераном чи ветеранкою стоїть унікальний і складний досвід ”, - психологиня Людмила Балецька
- «По нас і «Гради» працювали, і ствольна артилерія, і танки, і вертушки…» Історія бійця 128-ї бригади Дмитра
- Віктор Суліма (Грузин): «Мрію відкрити невеличкий туристичний комплекс десь у мальовничому селі»
- «Відвертість» Михайла Дороговича: відомий фотограф презентував перше видання своїх робіт
- "Найлегше – це керувати дроном, а найважче – розібратися в цих всіх лініях, радіохвилях": історія 19-річної пілотки БПЛА
- Десантник «Шакал» із Вовкового
- Сонячний годинник Ужгорода і його особливий час
- «Більше пів року я прожив у російській окупації, у мене майже вся сім’я в ЗСУ, тому навіть не думаю, щоб «косити» чи піти в СЗЧ…» Історія бійця 128 бригади Вадима
- «Я бачила, як потрібна була кров»: історія донорства Діани Товстун після пекла Маріуполя
- Герої без зброї: начальник караулу Володимир Штимак про дитячу мрію, яка здійснилась, та виїзди на межі життя
- «152 мм смерті за 15 метрів»: як пікап урятував життя артилериста з Ужгорода
- Станцювати чардаш, побачити клявзи й потрапити під полонинську грозу. Туристична подорож Закарпаттям століття тому
До цієї новини немає коментарів