«У мене помінялося ставлення до росіян. На початку повномасштабки була ненависть, а тепер з’явилося презирство…» Історія бійця 128-ї бригади Роланда

25-річний Роланд – боєць 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Він із Мукачева (Закарпаття) і за батьком має угорське походження. У червні 2022-го Роланд, воюючи в складі іншої бригади, потрапив у полон, де пробув цілий рік. Після звільнення він мав гарантоване законом право залишити службу в армії й вільно виїжджати з країни. Проте, пройшовши реабілітацію, повернувся в ЗСУ, а саме – в самохідний артилерійський дивізіон 128 ОГШБр.

– Влітку 2022-го нашу військову частину направили на Луганщину, – згадує перші місяці повномасштабної війни боєць. – Ми стояли на стику з сусідньою бригадою й мали запобігти оточенню. Я чергував на СП-шці (спостережному пункті), потім пішов із напарником відпочити. Прокинувся від гучних і близьких вибухів. Знову вирушив на СП, але отримав наказ пройти в сусідню посадку, дочекатися БМП, поміняти механіка й вивезти машину з хлопцями в безпечне місце. Як виявилося, посадка вже кишіла росіянами, я вийшов на них впритул. У мене зразу відібрали зброю, зв’язали руки…

Роланд зізнається, що в перші хвилини перебував у ступорі. Як військовий він допускав, що може загинути чи отримати важке поранення, однак полон навіть теоретично не уявляв.

– Далі нас повели через село в їхній штаб, і дорогою я побачив «беху», яку мав зустріти в посадці. Вона горіла, не доїхала до повороту в поле кілька десятків метрів…

Як військовополоненого Роланда направили у виправну колонію на окупованій частині Луганщини. Паралельно там відбували покарання й звичайні кримінальники.

– Графік такий – зранку встаєш, снідаєш, шикуєшся на перевірку. Затим частину полонених відправляли на роботу на території колонії (швейне виробництво, якісь станки). Годували погано, особливо спочатку. Часто давали пусту варену капусту, у нас навіть свиней краще годують. Охорона з місцевих, луганчан. Вони по-різному до нас ставилися. Дехто не чіпав, навіть сигаретою міг пригостити, а хтось бив просто так – «для профілактики». Загальне правило таке – нас били набагато активніше, як тільки росіянам добре наваляють на фронті…

Звістку рідним із колонії подати було неможливо, однак батьки Роланда знали, де він, бо росіяни поширили в соцмережах кілька відео – одне зняте в момент полону (його оприлюднили не зразу, а через якийсь час), друге, разом з іншими полоненими, – вже з колонії. Загалом боєць пробув у полоні майже рік – до червня 2023-го. Після звільнення він пройшов реабілітацію в одному з військових санаторіїв, певний час відпочивав дома, а далі несподівано для багатьох вирішив повернутися в ЗСУ й підписав контракт зі 128 окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою.

– Мої рідні негативно сприйняли те, що я знову пішов на війну. Але я доросла людина, і це моє рішення…

Зараз Роланд служить у самохідному артилерійському дивізіону 128 ОГШБр, працює з самохідною артилерійською установкою 2С1 «Гвоздика». Він реально воює, більшу частину часу перебуває на бойових позиціях, має контузії від близьких приходів.

– Днями ми відбивали російський штурм, постійно ведемо вогонь по ворогу. І по нас б’ють – недавно ворожа ФПВ-шка вдарила в корпус машини, довелося тікати з позиції. Я так рвонув на САУ, що аж «роззувся» (злетіла одна гусениця), але дотягнув до сусідньої посадки. І машину врятували, й самі цілі…

Боєць зізнається, що полон змінив його.

– Я по-любому змінився. Нормального сну, як раніше, взагалі немає. Зате став терплячішим, там навчився – треба було терпіти, чекати й надіятися. На перших порах після звільнення постійно снилася війна. Колонія, до речі, взагалі не сниться… І ще в мене помінялося ставлення до росіян. На початку повномасштабки, коли я бачив, що вони витворяли на Київщині, була ненависть. А тепер з’явилося презирство…

P.S. За ефективне виконання бойових завдань Роланд нагороджений відзнакою головнокомандувача ЗСУ «За незламність» та медаллю «За оборону України».

 

20 листопада 2025р.