Герої без зброї: старший водій Іван Волошин про те, що кожен виїзд це відповідальність за техніку і людей, які її очікують

"З дитинства мені подобалося їздити на великих автомобілях. Мабуть, це й стало вирішальним. Бо якщо з легковиком усе просто — сів і поїхав, то важка інженерна техніка потребує зовсім іншого підходу. Тут потрібно все перевірити, постійно тримати машину в готовності, щоб виїхати за першим викликом. І не завжди така техніка потрібна там, де є нормальні дороги. Часто доводиться заїжджати в такі закутки, де немає ані дороги, ані під’їздів. Але якщо ти потрібен саме там, значить, попри все, допомогу треба доставити", — зазначає Іван.

Про службу в ДСНС Іван замислився після розмови зі знайомим, який повідомив, що в Аварійно-рятувальному загоні потрібен водій трала — спеціальної платформи для перевезення негабаритної техніки. Він вирішив спробувати і вже четвертий рік ця робота стала невід’ємною частиною його життя. Попри складні умови, які далеко не завжди можна назвати «лакшері», він жодного разу не пошкодував про свій вибір.

“Нашим основним завданням було якнайшвидше доставити необхідну техніку нашим підрозділам і евакуювати ту, що вийшла з ладу. Часто доводилося працювати в умовах постійної небезпеки, під обстрілами, з усвідомленням того, що кожен виїзд може бути ризикованим. Страх, звісно, був, але завдання потрібно виконувати. Бо ти розумієш: кожен пройдений кілометр, кожна доставлена одиниця техніки — це реальна допомога і ще один крок до нашої перемоги”, — зазначає рятувальник.

Третє відрядження запам’яталося через ситуацію, яку Іван називає показовою.

«Я їхав терміново забрати техніку із зони обстрілів — це був екскаватор. Дорога там виявилася дуже вузькою, а через габарити розвернути трал було неможливо. Згодом ситуація ускладнилася ще більше, адже трал застряг. При цьому дорогу ні в якому разі не можна було перекривати, адже нею постійно рухалася військова техніка. Потрібно було терміново звільнити проїзд. Діяти треба було негайно, і однієї професійної майстерності було недостатньо. Але удача посміхнулася... і ми змогли витягнути трал тим самим екскаватором, який я перевозив. А потім ще й з’ясувалося, що і водій, і техніка були із Закарпаття. Я переконаний, що це був не просто збіг», — додає Іван.

Іван переконаний, що його професійні навички ще довго залишатимуться потрібними. Адже після завершення війни, країні знадобляться руки кожного українця, щоб відбудувати зруйноване, відродити міста, дороги, школи й лікарні.

“Я хочу і надалі бути корисним там, де потрібна допомога, бо від наших спільних зусиль залежить майбутнє України”, — каже він.

 

05 січня 2026р.