В Ужгороді завершилася літня школа гончарства просто неба

Цьогорічними випускниками стали дев?ять учасників, які пройшли повний курс навчання. Для дітей заняття проводили щосуботи, а для дорослих – щонеділі. Зустрічі відбувалися раз на тиждень, а кожний майстер-клас тривав понад дві години.

Практичних основ і технік гончарства учасників навчав майстер Андрій Зубенко, який займається керамікою вже понад 20 років.

Програма школи складалася з чотирьох занять. На першому – учасники створювали два вироби: один – на гончарному крузі, інший – вручну без використання круга. Під час другого заходу учні оздоблювали свої роботи. Третє було присвячене глазуруванню виробів.

Учасники дізналися про особливості роботи з глазур’ю, способи її нанесення та підготували власні вироби до фінального випалу, який триває понад десять годин. Завершальне, четверте заняття, включало вручення сертифікатів, дизайн яких розробила старша наукова співробітниця відділу науково-освітньої роботи Галина Рейті.
«Хотілося б, щоб ця справа й надалі розвивалася. Практиків стає дедалі менше. Нещодавно помер відомий гончар В?ячеслав Віньковський, завдяки якому я став керамістом. Він був надзвичайно сильним майстром. Саме він навчив мене навіть того, як власноруч зібрати піч для випалу. Уже кілька років співпрацюю зі скансеном, проводжу майстер-класи як для окремих груп, так і для всіх охочих. Хочу, щоб гончарство жило й розвивалося», – розповідає майстер.

Школа гончарства працює з 2018 року. Її вдалося започаткувати після перемоги музею у грантовому конкурсі від Українського культурного фонду. Тоді працівники музею закупили необхідне обладнання для проведення першого на Закарпатті фестивалю гончарства, під час якого популяризували традиції ремесла та знайомили відвідувачів із гончарними осередками краю на Хустщині, Іршавщині, Виноградівщині та Ужгородщині.

«У музеї зберігається велика колекція керамічних виробів. Завдяки гранту ми придбали гончарну піч, гончарний круг, необхідні матеріали – глину, ангоби, поливи. Коли все це вже було в нашому розпорядженні, вирішили не зупинятися й почати навчати інших», – зазначає завідувачка відділу експозиції та науково-дослідної роботи Закарпатського музею народної архітектури та побуту Вікторія Симкович.

Згодом через пандемію та початок повномасштабної війни заняття тимчасово призупинили. Водночас музей продовжував організовувати безкоштовні одноразові майстер-класи для внутрішньо переміщених осіб та родин військовослужбовців. Такі заняття мали не лише навчальну, а й терапевтичну функцію – сприяли психологічному відновленню.
Щоліта організатори проводять дві школи гончарства, кожна з яких має окрему тематику. Іноді програму формують з урахуванням побажань учасників. У попередні роки спільно створювали горщики, вази, традиційні довжанки та інші керамічні вироби.

У серпні в музеї планують провести ще один курс. Кількість місць обмежена – до семи учасників у групі. За словами організаторів, це дає можливість майстру приділити достатньо уваги кожному, допомогти виправити помилки та вдосконалити техніку.

«Наші заняття розвивають креативність, адже кожен виріб є унікальним. Ми знайомимо учасників із властивостями глини, розповідаємо, що таке кераміка і наскільки вона присутня в повсякденному житті. Окрім практики, проводимо теоретичні заняття, забезпечуємо всіма необхідними матеріалами та створюємо комфортні умови для роботи», – пояснює Вікторія Симкович.

Серед учасників школи – ужгородець Давид, який створив свої роботи у патріотичній тематиці. Для хлопця гончарство стало новим захопленням.
«Я відвідав усі чотири уроки. Пробував працювати на гончарному крузі, але найбільше мені сподобалося ліпити вироби руками. Зробив дві чашки, і тепер користуватимуся ними вдома», – ділиться учасник.










Карпатський Телеграф
До теми
- Про що писали газети в Ужгороді 100 років тому – у липні 1926 року
- Знайдіть мене і поверніть. Щонеділі в Ужгороді нагадують про зниклих і полонених військових
- Загадка огорожі кафе-музею «Під замком» в Ужгороді
- 184 малюки народилися в Ужгороді у червні
- Опанувала жестову мову й навчилася шити: історія переселенки з Донеччини Ольги, яка нині проживає в Ужгороді
- Як в Ужгороді тваринам допомагають боротися зі спекою: поради ветеринара
- Наталія Петій-Потапчук: «Національна, народна культура має колосальне значення саме в час війни»
- 18 хвилин між життям і інфарктом: репортаж із операційної Закарпатського кардіоцентру
- Закарпаття змінюється – нові мешканці та підприємства відкривають стратегічні можливості, – підсумки публічного діалогу
- Кава по-закарпатськи. Історія, традиції та бізнес улюбленого напою
- "Люди йдуть в театр за емоціями — ми їм це даруємо", — Рудольф Дзуринець
- «Якою є війна зсередини і що змінилося в Ужгороді»: відверта розмова з Владиславом Товтином
- Аромат, що закохує: на набережній Незалежності в Ужгороді квітне найдовша липова алея
- Яка реліквія схована в хресті іконостаса греко-католицького кафедрального собору в Ужгороді?
- Інклюзія — це про гідність: Ольга Принцовська про власний досвід та зміни у суспільстві
- Як з’явилася площа Театральна в Ужгороді?
- В Ужгороді майже кожен четвертий житель — внутрішньо переміщена особа
- Цікаві факти про водні ресурси: геотермальні води Ужгорода
- Мар’яна Нейметі: «Ніхто зверху рядків не диктує, в нього є важливіші клопоти»
- Навіть у найважчі моменти ми все одно співаємо, – керівниця театру «Берегиня»

До цієї новини немає коментарів