70 днів на позиції та два ордени «За мужність»: історія командира взводу 101-ї закарпатської бригади тероборони

Знищений взвод ворога, два ордени «За мужність» і 70 днів на позиції — Руслан з Харкова пройшов шлях від круп“є в мирному житті до орденоносця і командира взводу 101 бригади територіальної оборони.

Після початку повномасштабки Руслан пішов у військкомат — однак, так як через проблеми зі здоров“ям він не служив «срочку»,то його відправили додому. Після того, як у їхній будинок прилетіла ракета, він взяв жінку, неповнолітнього сина і на евакуаційному потязі вивіз їх до Закарпаття.

Тут їх направили в с. Жорнава в Карпатах. Познайомився з місцевими чоловіками і разом вирішили піти у військкомат у Великому Березному. Там знову не схотіли його мобілізовувати через здоров“я, але, зрештою, взяли до 101 бригади територіальної оборони, призначили тактичним медиком.

Він пройшов відповідні курси і в кінці весни 2022 р. Вже був на Сході — в Донецькій області. Потім була участь у Харківській контрнаступальній операції і звільнення наших територій.

Наступним був Бахмут. Разом з побратимом Руслан проявив виняткову мужність, знищивши взвод противника, який атакував наші позиції. За цей подвиг військового нагородили орденом «За мужність» 3 ступеня.

Зараз він воює на Сумщині, командує взводом у 1 (68) батальйоні 101 бригади територіальної оборони: «Ситуація непроста, але ми тримаємо наші позиції».

Спілкуємось з військовим наступного дня після виходу з позиції, на якій він перебував 70 днів: «Зайшов до комбата, поспілкувались. Доповів йому про ситуацію на позиції.

Там же, на КСП, дізнався про те, що мене подали на ще один орден «За мужність» - 2 ступеня». Розповідає: перше, що зробив — це зайшов до магазину і купив багато різних цукерок.

«Витримати довгий термін на позиції непросто. Але головне — хто буде з тобою там. Якщо це надійні побратими — тоді все під силу».

Нещодавно до ЗСУ приєднався і його син, якому виповнилось 20 років. Почув, що батько так довго на позиції і вже хотів переводитись в бригаду, щоб іти йому на допомогу. Військовий пишається вибором сина.

За час війни Руслан змінив два позивні. Спочатку був «Бублик»: «В 2022 р. був якийсь період, що на позиції було трохи сутужно з продуктами. А у нас там була ціла коробка бубликів — їх ніхто не їв, бо хлопці не полюбляли солодке. Тож я з“їв всю коробку сам — так і став «Бубликом».

Вже пізніше, в Бахмуті, разом з побратимами заглибились в історію — в мене давнє козацьке прізвище. Тож вирішили повернутись до витоків і так я став «Гетьманом».

Під час спілкування «Гетьман» часто вживає різні діалектні слова, які притаманні саме закарпатцям. Каже, що після початку повномасштабного вторгнення перейшов на спілкування українською, але за більш ніж 4 роки в закарпатському підрозділі набрався від побратимів багатьох діалектних слів і вже використовує їх у спілкування. Розповідає про курйозні випадки, коли в Харкові на ринку чи в магазині звертався до продавців, використовуючи різні діалектні слова і ті його не розуміли.

Руслан до повномасштабки проживав з родиною в Харкові. Серед його довоєнних професій є досить незвична: певний період працював круп“є. Потім мав невелику справу на місцевому ринку. В перші дні вторгнення він вивіз жінку з сином на Закарпаття.

Після 2022 р. родина військового повернулась до Харкова, але у відпустку завжди приїжджають на Закарпаття ,у край, який їх прихистив на початку війни і який вони щиро полюбили, ставши своїми для закарпатців.

Руслан максимально скромна людина, навіть про свої подвиги розповідає неохоче. Але кожен в батальйоні може вам багато розповісти про нього — всі поважають і гордяться таким побратимом. Для всіх він зразок сміливості, незламності і приклад для наслідування.