Українське відлуння кавказької війни

Єзуїтство нинішніх „політиків” у тому, що вони безсоромно обіцяють те і тільки те, що хочуть почути від них виборці, але за цими обіцянками нічого далі не слідує. Тим самим у народу вбивають віру в справедливість, закон, у спроможність бодай через вибори щось змінити на краще.

Що це – час загального обману? Політики обманюють виборців, банкіри – клієнтів, влада – народ? Це якийсь армагеддон, загальна інформаційна війна всіх проти всіх. Звідки виростають її корені? Кому це вигідно? ( „Новини Закарпаття”).

Пан Президент днями на цьогорічний День Незалежності цілій купі військових пороздавав великі звізди генеральські і в такий спосіб у нашій згорьованій неньці-Україні генералів (включаючи і цімбора Балоги Гелетея, який за пару літ пройшов шлях від майора до генерал-полковника?!) стало набагато більше, як в цілій Європі разом узятій. На параді наше військо також виглядало ніби фактурно, але ось пройшло пару днів і в черговий раз загриміло. Тепер під Харковом, і знову – „горіла трава”. Такою була перша версія. Потім появилося цілих шість. Он „головний сантехнік,” в якого, скоріше, вже щось не гаразд з логікою, вповів, що тут „рука Юлі”, а перед тим він ту саму „руку” вгледів у повені. Що поробиш, „Палата № 6” і цим все сказано, але дивним є, і на цьому наголошуємо вже вкотре, якесь незрозуміле ставлення до цього Віктора Андрійовича, який днями говорив таки мудро, я вам скажу, про політичну стабільність.

На закінчення пригадаю одну річ, яку мені, ще молодому пацану, вповів старший брат, юрист за освітою. Так от, запевняв він, якщо на якихось базах (овочевих, пром- і продтоварних в основному, в часи совдепії військові бази не горіли) ставалась пожежа, то перше, що чинили слідчі – встановлювали факти, ні, не причини пожежі, а результатів останньої ревізії. Мудро? І не кажіть („Трибуна”).

Україна озброювала Грузію... І вже горять склади з боєприпасами. Голова фракції Комуністичної партії у Верховній Раді Петро Симоненко вважає контроль Президентом Віктором Ющенком за ходом ліквідації пожару на складі боєприпасів в Лозовському районі його бажанням скрити можливі зловживання в сфері торгівлі українською зброєю. „Недарма президент взяв хід ліквідації наслідків пожару під свій контроль – так простіше і зручніше приховати дійсні обставини цього пожару і докази злочинних зловживань у сфері торгівлі зброєю”, – вважає Симоненко, відзначивши, що Ющенко, його підлеглі і Президент Грузії Михайло Саакашвілі несуть відповідальність за події в Південній Осетії („Новинка”).

Президенти Грузії М. Саакашвілі та України В.Ющенко прийшли до влади з різницею в рік на хвилі народних протестів проти фальсифікації волевиявлення на виборах, що стали пізніше називатися Трояндовою та Помаранчевою революціями. Тому не дивно, що у дні, коли танки російської армії наблизилися практично впритул до Тбілісі, В.Ющенко разом із лідерами Польщі, Литви, Латвії та Естонії приєдналися до масового мітингу у грузинській столиці і заявили, що вони солідарні з народом Грузії перед загрозою нового російського імперіалізму. Адже всі шість країн мають свою власну історію столітнього деспотичного існування під ярмом царів і комісарів („Фест”).

Грузія давно вже не може зажити спо-кійно. Внутрішні конфлікти, що завирували там наприкінці 80-х років, коли радянський режим уже не мав сил стримувати настрої малих народів, не припинилися й досі. От і останній конфлікт із Південною Осетією, що переріс у грузино-російську війну, доповнив список численних збройних конфліктів на Кавказі. Шкода лише, що за військовими іграми політики й військові забувають про простих людей, котрі хочуть жити, а не воювати, однак насамперед страждають від війни.

Минуло 16 років. Шеварднадзе пішов, прийшов Саакашвілі. Хіба він подумав, що робить? Поклявся, що поверне Осетію й Абхазію Грузії і завдяки цьому виграв на виборах, але не танками треба повертати. Це слід було зробити мирно, і не сваритися з Росією. Миру між абхазами й грузинами не буде вже, мабуть, ніколи. Громадянські війни й через 100 років не забуваються. Взаємні образи у пам’яті будуть завжди. Ці народи слід розділити й поставити на війні хрест („Старий замок”).

Правильно, що В.Ющенко твердо висловився за територіальну цілісність Грузії, але чому Україна промовчала, коли розчленовували Сербію? Ситуація в Косові і грузинських автономіях надзвичайно схожа. І там, і там мало місце відкрите етнічне протистояння – не типове для розвинутих країн. Але не рідкісне в окремих молодих демократіях. То чому такі подвійні стандарти? Захід вже так звик до них і навіть не помічає. Але в нас ще голова не замакітрилася. Промовчали, щоб не дратувати Штати з Німеччиною. Тепер маємо те, що маємо. Цілісність самої України нині забезпечується виключно внутрішніми чинниками, про якісь же міжнародні гарантії говорити не доводиться („Чиста політика”).

Чи може Україна, яка є без’ядерною державою, з перманентною кризою влади, слабкою економікою, з майже відсутніми професіональними дипломатами, почувати себе у безпеці?! Думаю, і зовнішні і внутрішні політичні події та екологічні катастрофи красномовно відповідають на це питання. Зараз дуже важливо не допустити перетворення України в інструмент політичного протистояння США та Росії. Україні, яка прагне вступити до ЄС, належить проводити більш обережну та виважену політику, яку демонструє Європа – спочатку глибокий аналіз подій і тільки потім висновки („Вісті тижня”).

Як відобразиться на Україні даний геополітичний конфлікт між США і Росією? Варто відзначити, що, крім президента і купки націонал-патріотів, ніхто з політичних не назвав дії Росії агресією. Приємно здивувала зважена позиція Кабміну, котрий засудив у цілому загибель людей і утримався від різких оцінок сторін конфлікту, зайняв у цілому нейтральну позицію. Опозиція була одностайна в своєму засудженні президента і НСНУ за їх дії по втягуванню України в конфлікт. Таке розташування сил обіцяє дуже серйозне протистояння з вересня цього року між президентом і іншими політичними силами в Україні.

Дивно то, що президент, якого підтримують, по різним соцопитуванням, менше 10% народу України, намагається нав’язати державі власне бачення її долі. Якщо це демократія, тоді що є диктатурою? („Європа Центр”).

Щодня підлеглі Ющенка в безсилій злобі виливають річки бруду на Тимошенко. Однак Ющенку від того не легше. За результатами останніх соціологічних досліджень, рейтинг Віктора Андрійовича опустився до найнижчої за всі роки його політичної кар’єри позначки – 5%. Так низько не падав навіть Кучма.

Те, що глава держави за рівнем авторитету в суспільстві практично зрівнявся з лідером маргінальної опозиційної Компартії Петром Симоненком, означає, що чинний президент вибув із перегонів, які фактично розпочалися після Дня Незалежності. Таким чином, серед можливих результатів наступних виборів уже немає варіанта повторного обрання Ющенка („РІО”).

Микола КОШУТА
Трибуна

 

06 вересня 2008р.