На Закарпатті тисячі пацієнтів потребують трансплантації органів

Презумпція згоди: хто не відмовився – той донор

Власне, пропоновані зміни й обговорювали минулого четверга в Ужгороді за круглим столом медики, представники церкви й журналісти. Як зазначив начальник управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА Роман Шніцер, їх суть полягає у введенні презумпції згоди: кожен українець після смерті стане донором органів, якщо за життя не оформить відповідну відмову. Нині ж, навпаки, посмертна трансплантація органів можлива тільки за умови прижиттєвої згоди людини або з дозволу родичів покійного. Утім, через тяжкий психологічний стан рідних допроситися такого дозволу майже неможливо. Тому в нас наразі пересаджують хворим органи хіба від їхніх живих родичів. "Нове законодавство, без сумніву, матиме стимулюючий вплив на розвиток галузі, але проект потрібно відпрацювати, щоб виключити будь-які зловживання", – наголосив Роман Іванович.

Духовенство, у принципі, теж не проти трансплантації. "Католицька церква вважає, що віддати свої органи після смерті заради порятунку чийогось життя, – шляхетна справа, якщо це відбувається добровільно. Про комерцію тут мова йти не має. Але церква з морально-етичної точки зору завжди заперечуватиме, навіть коли це стане технічно можливим, трансплантацію статевих залоз та мозку. Бо це вже мінятиме особистість реципієнта", – каже отець Роман Поп із Мукачівської греко-католицької єпархії. Він акцентував і на тому, що держава мусить забезпечити пожиттєве належне лікування живих донорів. Щоб той, хто, наприклад, віддав свою нирку родичу, не виявився потім сам на сам із проблемами погіршення здоров’я. А протоієрей Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ о. Василій Керецман додав: "У сучасній трансплантології є деякі зловживання. І той же факт смерті може бути спірним. Тому потрібно не стільки міняти законодавство, як пропагувати донорство, пояснювати людям ситуацію".

Кожна десята людина має захворювання, що потребують трансплантації

Заввідділом трансплантації нирки ДУ "Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України" Рубен Зограб’ян взагалі заявив, що трансплантологія у нас перебуває на стадії стагнації. Ті сто з гаком операцій на рік на всю Україну, які виконуються, – крапля в морі від потреби. Обговорювана поправка до закону могла б стати поштовхом до розвитку центрів трансплантології та галузі загалом. Але без довіри суспільства до медиків нічого не вийде, а важливу роль у цьому відіграють і ЗМІ. Інша столична гостя, заввідділу еферентних технологій ДУ "Інституту нефрології АМН України" Ірина Дудар, шокувала журналістів цифрами: виявляється, 10% людської популяції має недуги, що вимагають трансплантації органів! Як приклад держави, котра повернулася обличчям до хворого, пані Ірина навела Білорусь. Там теж ввели презумпцію згоди, і в них зараз достатньо органів від померлих для пересадки. До Мінська їдуть навіть іноземці, в тому числі й українці, яким потрібна така операція. Але для них вона, звісно, є дуже дорогою, й ціни щороку зростають.

Конкретну статистику по Закарпаттю журналістам надав обласний нефролог Василь Стрижак. За його словами, у нас на обліку наразі перебуває 25 людей із пересадженими органами, з них 6 – діти. Частині пацієнтів операції робили за кордоном. Але в черзі на трансплантацію нирки, приміром, перебуває 70 закарпатців. І якщо їх хоч можна врятувати завдяки гемодіалізу (утім, при трансплантації тривалість життя удвічі довша, якість – краща, а для бюджету це ще й набагато дешевше), то для понад 2 тисяч краян із цирозом печінки ніякої альтернативи нема. Тут кардинально може допомогти лише пересадка органу, якої багато хто не може дочекатися. Торік померло 254 хворих із таким діагнозом, цьогоріч – уже 250.

Із недугами серця ситуація ще гірша. Як розповів головний лікар обласного кардіодиспансеру Роман Соскида, на Закарпатті хворих із високим ступенем серцевої недостатності – близько 10 тисяч чоловік! І всі вони потребують пересадки серця. У 2012-му ж в Україні жодної такої операції не провели – якраз через відсутність донорського органу (його можуть узяти лише від померлого, і то в дуже стислі часові рамки). "Проблема ще й у тому, що на Заході смерть – це загибель мозку, а в нас – зупинка серця й дихання", – додає лікар-кардіохірург ОККД Павло Лукач. Суто технічно ж ці операції не складніші, ніж інші кардіологічні, і в світі пацієнти з пересадженим серцем живуть понад 10 років. Один із них навіть перейшов 30-літній рубіж і зрештою помер від раку.

У принципі, всі розуміють: оновлення закону про трансплантацію необхідне. Але враховуючи високий рівень корупції в нашій країні, люди просто бояться, чи докладатимуть лікарі максимум зусиль для порятунку хворих, якщо є спокуса взяти їх "на органи". Утім, як зауважив Роман Шніцер, ніщо не породжує стільки зловживань, як тотальні заборони. Якщо нічого не міняти – наші хворі, котрі потребують трансплантації, і надалі фінансуватимуть зарубіжні клініки або шукатимуть "обхідні шляхи". За умови, що зможуть зібрати на це гроші. Хоча право на життя мала б їм безкоштовно забезпечити рідна держава.

Мирослава Галас, "Закарпатська правда"

 

11 грудня 2012р.