Олександра Мишко: «На Закарпатті значно збільшується кількість танцювальних дуетів та зростає рівень їх майстерності» (ФОТО)

Серед обласних федерацій нашого краю одні з найпомітніших новин останнього часу стосуються Закарпатського обласного осередку Всеукраїнської федерації танцювального спорту. Про це докладніше в інтерв’ю з керівником цього осередку Олександрою Мишко.

– Олександро Мирославівно, Минулий рік був, звичайно, для всіх важким. Тим не менше, яким він видався для танцювального спорту на Закарпатті?

– З одного боку, за програмою 10 танців ми маємо 3 місце на чемпіонаті Європи серед «Дорослих», що пройшов в Іспанії, та в Німеччині на Кубку світу стали срібними призерами, а ще провідна танцювальна пара Вероніка Мишко й Володимир Лятов за перший результат отримали звання майстрів спорту України міжнародного класу. Приємно й те, що наш вид спорту успішно розвивається та визнаний частиною олімпійського руху.  В області збільшується кількість танцювальних дуетів, зростає рівень їх майстерності. Це потребує вкладання коштів від батьків у такий непростий час. Із другого боку, маючи велику кількість пар віком до 15 років («Юніори-2»), в області випадає ланка 16 – 18-річних. Тобто «Молодь». Це в основному пов’язується з тим, що в такому віці вихованці закінчують школу, їдуть поступати у вищі навчальні заклади різних міст, а отже, пари мимоволі розпадаються. У «мінусах» і той факт, що через непередбачуваний розвиток подій, які розгортаються на Сході України, ми вимушені були відмінити проведення в обласному центрі Чемпіонату Європи, на що працювали не один рік, традиційного турніру Uzhgood open та Кубка карпатського єврорегіону. Але що вдієш? Римський філософ Сенека свого часу зазначав: «Із гідністю переживай те, чого змінити не можеш».

– На такому фоні приємним дисонансом постають два нещодавні повідомлення, які стосуються наче Вас особисто, але фактично є перемогою всього закарпатського спорту. Згідно з указом Президента України Вам присвоєно звання заслуженого працівника фізичної культури і спорту. Крім того, Ви отримали офіційне запрошення надати особисту інформацію до VI тому престижної серії історико-біографічного енциклопедичного видання «Державні нагороди України. Кавалери та лауреати», яке започатковане за сприяння Адміністрації Президента України, Національної академії наук України, Українського фонду культури спільно з громадськими об’єднаннями «Українське товариство краєзнавства, геральдики та фалеристики», «Українська конфедерація журналістів» та Науково-дослідним центром «Інститут біографічних досліджень». Де і як ви зустріли ці приємні звістки?

– Щодо названого видання, то інформацію отримала поштою плюс мені зателефонували з відповідної редколегії. А стосовно звання, то із самого ранку з привітаннями мені телефонували батьки моїх вихованців, колеги, учні, друзі. Звичайно, приємно подібні звістки – радісні. Тим більше, що я з 1991 року займаюся діяльністю, яку не змінюю й досі. А були різні часи, доводилося вкрай непросто, існували можливості змінити професію. Проте не змінила, і в підсумку це дало ті результати, які тепер маємо. Водночас присвоєння такого високого звання покладає ще більшу відповідальність, вимагає працювати з більшою віддачею. Як писав американський філософ Ральф Волдо Емерсон, «нагорода за добру справу – її здійснення». 

– На мажорній хвилі розмови не дуже приємним, мабуть, постане запитання щодо скандальної ситуації всередині Всеукраїнської федерації танцювального спорту. Але вимушений запитати Вас – члена президії федерації – про це, бо проблема набула міжнародного розголосу, а увагу на ній неодноразово акцентували й журналісти одного з вітчизняних телеканалів. Отже, коротко: у чому суть справи, котра, як я зрозумів, безпосередньо стосується й, так би мовити, закарпатських інтересів?

– Ситуація дійсно неприємна. На мій погляд, підґрунтя їй створило  керівництво федерації. По-перше, на останні офіційні змагання пари делегували не за спортивним принципом, тобто, хто найкращий, а за рішенням президії. У підсумку на Чемпіонат світу поїхали не чинні чемпіони України – дует із Ужгорода, а спортсмени, які ніколи не виступали у цій програмі та до недавнього часу представляли Росію. У мене є побоювання, що так вирішуватимуть і надалі. По-друге, керівництво федерації хотіло провести вибори її очільника в грудні 2015 року, але під тиском обласних осередків вимушені погодитись на грудень минулого року. Проте в підсумку конференцію, яка відбулася, попереднє керівництво федерації назвало рейдерським захопленням організації та, використовуючи прогалини в законодавстві й спираючись на рішення чиновників середньої ланки,  зокрема одного з районних управлінь юстиції міста Києва (щодо внесення змін до реєстрації нашої федерації), фактично продовжило свої повноваження в незаконний спосіб. Опоненти керівництва нині оскаржують таке рішення. У підсумку, як зазначив один із моїх колег, теж член президії федерації, усе ж розраховуємо на торжество справедливості адже діємо гласно, прозоро, упевнені у своїй правоті. Нині чекаємо на реакцію відповідних органів.

– А ще Ви чекаєте – і я тут змінюю тему розмови знову на приємну – ювілею рідного клубу «Грація». Чи будуть якісь торжества з цього приводу?

– Справді, виповнюється 20 років клубу і 20 років тому, як ми організували й провели перші офіційні змагання в області. Із цієї нагоди в спорткомплексі Zinedine, що в селі Баранинці Ужгородського району, 14 лютого, у суботу, о 18.00 плануємо провести фестиваль танцювального спорту «Грація-20». Запрошуємо всіх, хто колись танцював, або й досі танцює в КСТ «Грація», інших клубах танцювального спорту Ужгорода та інших міст Закарпаття; також чекаємо в гості представників різних танцювальних федерацій України, адже потрібно розвиватися, рухатися далі.

– І останнє запитання: кажуть, краса врятує світ. Чи погодились би Ви з твердженням, що світ порятує краса танцювального спорту?   

– Цілком, тому що танцювальний спорт включає не лише красу, а водночас витонченість, інтелект, стійкість, мужність, прагнення до перемоги, а з ним уміння вистояти й тримати, так би мовити, удар, упевнено йти вперед, незважаючи на труднощі. Саме ці якості, мабуть потрібні, щоб урятувати світ.

Розмову вів Володимир Тарасюк для Uzhgorod.net.ua

  Надіслати другу