Свято Великодня — справжня містерія народних звичаїв

Глибокими українськими традиціями та звичаями, що сягають сивої давнини, обумовлено підсвідоме поєднання передчуття приходу весни і очікування Великодніх свят. Зблиснуло сонечко, зацвірінчали натхненно птахи, – і всі без виключення жителі України починають приготування до Великодня. Прибираються господи, наводиться лад у найвіддаленіших від людського ока приміщеннях, фарбуються паркани і лагодяться господарчі прибудови.

Українці здавна впевнені, що до святої неділі Воскресіння Господнього готуватися слід ретельно. Зазвичай до знаменної дати вже посаджено городину й засіяно поля. За думкою селян, найкраще для засіву землі підходить останній тиждень перед Великоднем, який називається Страсним або Білим. Вважалося, що ранні зернові та бобові, вкинуті в землю цього тижня, будуть надзвичайно щедрими, колосистими і ростимуть на позбавлених надміру бур’яну полях. Цього тижня українці суворо дотримувалися посту.

Але деякі з обрядів, свідчення про які дійшли до нашого часу, мають дохристиянські корені. Саме про них хочеться поговорити детальніше, оскільки саме язичницькі відголоси у традиціях та звичаях найбільше свідчать про самобутність українського народу та його культуру, яка активно розвивалася ще за відсутності іноземного впливу.

У четвер, названий згодом у народі Чистим, проводилися різноманітні обрядові дійства, які були покликані відвести від оселі та родини смерть та лиху годину, а принести – очищення. Вважалося, що саме в Чистий четвер ворони виносять своїх пташенят і купають в річці. Тому давні українці традиційно намагалися скупати власних дітей раніше воронячих. Вважалося, що люди, які скупалися перед воронням, будуть міцними і здоровими. Так само до сходу сонця прибиралися стайні, птахівні та кошари, вигрібалося з обійстя торішнє листя і т.д. Словом, надавався садибі якомога святковіший вигляд.

Також збереглися вірування, що саме в четвер перед Великоднем усі померлі приходять на землю святкувати такий собі “Навський великдень”, після чого залишаються поряд з живими аж до “гробків” чи, як інакше називають це явище, “провідної неділі”.

Звісно, назва “Чистий четвер” є вже набутком християнства, так само які і всі інші назви, якими позначаються ті чи інші часові проміжки в переддень Великодня.

В язичництві подібні обрядові дійства пов’язувалися з приходом весни, який асоціювався з оновленням та надіями на майбутній врожай. Але те, як язичницькі обряди наклалися на релігійні дати, доводить їх знаменність і необхідність для людей, що населяли нашу землю в далекій минувщині.

Цікавим був і обряд приготування “Великодньої солі”, який проводився виключно у Чистий четвер.

Цей звичай з’явився значно пізніше від “доворонячих купань”, але не менш цікавий:

грудочку солі ретельно загортали в ганчірку і садили в піч. Коли тряпчина згорить, господині збирали сіль і зберігали до Великодня. У Святу Неділю, перед тим, як розговітись, цю сіль насипали купкою на хліб і ставили на покуті під образами. А вже протягом прийдешнього року її давали худобі при найменших ознаках захворювань, що гарантувало швидке її одужання.

Страсна п’ятниця в українській обрядовості також має цікаві особливості. Поряд із суворою забороною цього дня шити, сіяти, сміятися та вживанням скоромної їжі, які прийшли на наші землі одночасно з християнством, збереглися і язичницькі традиції. Наприклад, у п’ятницю перед Великоднем “заклинали” ранкові морози, щоб вони не нашкодили городині.

Та справжня містерія народних звичаїв відбувалася власне в неділю, у Великдень. Тут дохристиянські гуляння і ритуальні танці, тут триденні юнацькі забави, гаївки, та язичницькі замовляння на всі випадки життя…

Розглядаючи походження елементів орнаменту, яким послуговувалися наші пращури для розпису великодніх яєць, можна помітити, що вони також значно давніші та походять з того історичного періоду, який передував запровадженню на наших землях християнства. Наприклад, відомо, що роль яйця вважалася магічною ще у ранній бронзовий період. Яйця, виготовлені з бронзи і каменю, археологи знаходили в багатьох залишках тогочасних осель на території України. Також шкаралупки розписаних яєць знаходили в місцях поховання наших пращурів, що дало змогу дослідникам пересвідчитися, що писанки, на відміну навіть від традиційного українського рушника, зберегли майже недоторканою магічну символіку дохристиянського періоду.

Писанки того часу, так само як і ті, що виготовлено значно пізніше, містять в собі елементи весняної обрядовості, що її пов’язували з початком нового року та зародженням буяння рослинності. Про традиції прадавнього писанкарства написано багато. Єдине, на чому можна наголосити, це те, що практично в усіх розписах було присутнє зображення сонця, яке, власне, і символізувало саме яйце.

Також слід відзначити такі дохристиянські елементи писанки, як спіраль (символізувала плодючість та часоплин), хрест (чотири взаємопоєднані стихії), квіти (символізують безпосередність, радість, полегкість). Досить часто на писанках оживали чудернацькі птахи в різних інтерпретаціях, яким надавалася честь бути оберегом достатку, щастя, родючості, єдності землі й неба, та, знову ж таки, ледь не посланцями Божого сонця.

Поєднання автентичних слов’янських символів із привнесеними християнськими складають справжню скарбницю української культури. У ній надзвичайно гармонійно поєдналися, здавалося б, непоєднувані речі: культ поклоніння явищам природи з вірою в Христове Воскресіння, славні Сонцю у вигляді рецептів прадавнього святого хліба, за якими випікаються паски донині, та “Христос Воскресе!”, що незабаром лунатиме просторами України.