Перспективна суничка на Закарпатті вимагає великої праці і ... великих грошей

За підрахунками механізатора, який обробляв фермерські плантації поблизу Лемаковиці (офіційно – вулиця Першотравнева у Виноградові), у 2017-му там суниця займала 49 га. Тепер площі візуально ще більше розширилися. Солідніші території під суницями є на південній околиці міста, на колишніх паях радгоспу 8 Березня. Отже, кілька сотень гектарів набереться тільки в місті. Враховуючи швидку «експансію» культури, у районі її висадили до 3 тисяч гектарів!

Принаймні такими є підрахунки знаного агронома Василя Яцканича. Не лише у Виноградові, а й у інших низинах краю, врешті, скрізь в Україні дуже швидко зметикували, що суниця є прибутковою. У тепличних господарствах і у відкритому ґрунті вона появилася практично по всіх областях. Це помітно з того, що ціни на неї майже однакові – що в Києві, що в Дніпрі, що у Виноградові.

Щоб отримати прибутки, доведеться два роки бути в «мінусах»

«Якщо грамотно поводитися з суницею, – каже Василь Яцканич, то з одного гектара можна отримати 220 тисяч гривень чистого доходу». Звісно, не зразу, бо у вирощування культури треба вкласти і час (принаймні два роки), і кошти, і працю.

Для того, щоб вийти на повноцінний урожай, першого року потрібно підготувати ґрунт – висіяти суміш гречки, гірчиці, редьки олійної. Гречка виконує роль природного гербіциду, тобто ліквідує бур’яни, гірчиця бореться зі шкідниками, а олійна редька нарощує масу, яка стає перегноєм під майбутній урожай. Причому бажано висіяти й скосити ці культури хоч двічі – навесні й восени. На другий рік після ретельної обробки ґрунту закладається розсада. Це робиться не пізніше 25 липня. А вже потім чекати наступний урожай, але знову-таки, за умови дотримання подальших технологій. А в 2018-му на додачу треба було вчасно прокласти водостічні канави, щоб вивільнити землю від зайвої вологи. Хто цього не зробив, мав досить скромний результат», – розповідає пан Василь.

Як на підтвердження його слів у приміщення, де спілкуємося, увійшов початкуючий виноградівський фермер. Нинішній урожай у нього виявився більш ніж скромним. Суниця спочатку ніби гарно піднялася, листя й цвіт радували око, а потім кущі буквально злягли на землю.

– Це не лише у вас, – пояснює Василь Михайлович. – Цього року був холодний і дуже мок­рий березень, вода вкрила по­ля. А потім, у квітні, одразу настало літо. Рослина ожила, але опинилася у воді. Почалися хвороби, коріння стало чорніти й зогнивати. Коли фермери це побачили, було вже пізно щось виправляти. Тому й урожай не дуже великий.

«За два роки я поки що в «мінусах», – зізнається фермер. На консультацію до В. Яцканина він приходить уперше. Дотепер розпитував про все продавців, які реалізують добрива та препарати захисту, аж виявилося, вони самі консультуються у Василя Михайловича, а потім розповідають фермерам, що робити в тому чи іншому випадку. Виходить «зіпсований телефон»…

Удома за день можна заробити 500 гривень

– А чи великі затрати, – питаю, – щоб найняти людей?

Цього року фермер платив 2 гривні 50 копійок за зібраний кілограм. За день при бажанні можна заробити й 500 гривень. Оскільки був малий урожай – менше треба людей, але наступного року, якщо все буде («тьфу-тьфу» – додав) добре, доведеться шукати бригаду.

Що ж до сум заробітків, то розповідають цікавий факт, який, щоправда, ще потребує уточнення. В румунських селах Закарпаття працює своєрідна біржа праці, яка забезпечує фермерів, підприємців, власників особистих господарств найманими працівниками. Вони зайняті на збиранні врожаю та інших роботах і отримують по 900 гривень у день.

Сезон ягід особливо гостро виявив проблему робочих рук. Із відкриттям безвізового режиму багато людей рвонули за кордон, переважно працювати на промислових підприємствах, складах, м’ясокомбінатах… Виграш не такий уже й космічний – у еквіваленті від 65 до 100 гривень на годину, але так чи інакше, це вплинуло на ціну вдома. Середня оплата на виноградівських плантаціях становила 35 гривень. На варіанти заробітку впливали й додаткові нюанси – харчування і вартість транспорту. Адже деякі господарі мусили запрошувати людей із Хустського й Тячівського районів.

Фермери почали залучати найману працю через інтернет. Через дефіцит робочих рук виник інтерес до послуг ромського населення. З’явилися їхні бригади, які охоче йдуть на збирання суниці, зокрема в Берегівському районі.

На гектарі потрібно зайняти щонайменше 30 чоловік, аби не пропали червоні плоди. Як правило, де вистачає трудівників, працюють із моменту, коли розвидниться, до 9-ї ранку, поки не пече сонце й продуктивність достатньо висока. Цього має вистачити, щоб зірвати всі пристиглі ягоди. Потім ідуть по своїх справах до наступного ранку. Так практикують у селі Теково, де поки що достатньо своїх людей, щоб збирати урожай. Тут під суницею зайнято 5 гектарів площ.

Міжнародна конкуренція за робочі руки загостриться

Цілком імовірно, що в 2019-му почнеться справжня війна за робочі руки закарпатців та й мешканців інших регіонів. Катастрофа, яку цьогоріч пережили поляки, однозначно примусить тамтешніх працедавців переглянути умови під час збору суниці та інших ягід. Ці культури вимагають оперативності, мобільності й багато ручної сили. Українці з досвідом дуже швидко зорієнтувалися, що та ж сама робота в Скандинавії чи Німеччині значно вигідніша, ніж у Польщі, тому частина заробітчан транзитом мігрувала в дальні краї. Як наслідок, поляки не впоралися зі збором урожаю. З іншого боку, як було сказано, плантації вдома розширюються, і вітчизняні суничні роботодавці муситимуть піднімати оплату для своїх збирачів, щоб затримати їх хоча б на травень – червень удома. Далі вже можуть їхати на вишні в Угорщину чи на яблука в ту ж Польщу.

Зважати на українського виробника як нового конкурента змушені і європейські замовники продукції. Якщо холодильні установки в Польщі втратили тамтешню ягоду, то чи не раціональніше поставити їх на Закарпаття та в інші області України, де багато суниці й можна зацікавити місцевих селян? Таким чином урожай потраплятиме на заморозку відразу в Україні, й напряму піде на ринок як натуральна добавка до різних десертів. Адже все одно наші підприємці закуповують заморожені ягоди від тих же італійців.

Як повідомив керівник райсільгоспуправління Хустської РДА Степан Чепис, принаймні два такі підприємства почали працювати в районі. Одне, наскільки він знає, в місті, інше – в селі Велятино. Основна їх мета – заготовляти різні ягоди й у навколишніх районах. На Хустщині, до речі, суничні поля теж стають популярними. Трохи раніше ця культура прижилася в Рокосові, а в найближчій перспективі починається серйозна її закладка в селищі Вишково.

Висновок. Якщо знову запрацює переробка (і не лише заморозка, а й консервація), то проблема робочих рук стане ще актуальнішою, і вона неоднозначна. Закарпатські фермери-роботодавці – не олігархи. Це ті ж селяни, які засадили більшу площу ягодами, і їм потрібна підмога. За гроші, звісно, але, за такі, які б відповідали реаліям. Якщо фінансового консенсусу не досягнуть, то залишається інший варіант – на плантації замість українців прийдуть легальні й нелегальні бригади з пострадянських азійських або й просто азійських країн. Вони, нарівні з ромами, зберуть суницю вчасно й недорого. Відповідні соціальні й етнічні наслідки не виключаються. І це не так уже й фантастично.

За матеріалами Василя Горвата, Закарпаття онлайн

  Надіслати другу