Свої дерев’яні шедеври закарпатець творить за допомогою однієї лівої руки

Іллі Бочку із села Уклин, що на Свалявщині, 69 років. Майже все своє життя він різьбить по дереву. Кілька років тому чоловік переніс інсульт, і відтоді в нього не функціонує права рука. Та попри всі труднощі різьбяр не падає духом і продовжує займатися улюбленою справою.

– Свій перший виріб з дерева я зробив, коли мав 11 років. Це була дерев’яна табличка з білої вільхи. Різьби по дереву я вчився сам. У мене в роду не було нікого, хто б займався цим. А ось мені дуже сподобалося, от і почав. Спершу взяв простий ніж і ним вирізав. Так і пішло… Не покидаю цю справу до сих пір.

42 роки пан Ілля працював у лісництві єгерем. Поєднував основну роботу із різьбярством, сам виготовляв ножі для вирізання по дереву.

Зараз удома в чоловіка ціла колекція рогів, які він збирав протягом життя в навколишніх лісах. Під кожну з них змайстрував дерев’яні підставки.

У його творчому доробку понад сотня виробів. Нині в домашній колекції близько 50 робіт. Більшість із них – підставки під роги оленів, рамки для дзеркал, фото й картин, а також годинників.

У власному будинку облаштував невелику майстерню. Для чоловіка це місце, де він може проводити цілі дні, не відчуваючи втоми. Замовлення за роки практики надходили із усіх точок України, а також ближнього зарубіжжя.

– Деревина, яку я використовував для своїх робіт, – це і вільха, і дуб, але найбільше виробів із липи. Найменший термін виконання простої роботи – від двох днів, ще стільки ж займає шліфування та кінцева обробка.

Вироби абсолютно різні. Я вирізав картини, що собі задумував. Спочатку трохи намалюю, а потім різьблю. А загалом хто що замовить, те й роблю. Сам вигадую й починаю працювати.

Чоловік розповідає, що коли захворів, то думав, що вже кінець різьбярству.

Утім, як виявилося, терпіння і труд усе перетруть. Чоловік одужав і взявся за роботу знову.

– Як захворів, то думав, що вже різьбити не зможу. Раніше ж робив правою рукою все. Але нічого, тепер можу лівою. Колись використовував трафарети, а зараз лівою сам малюю.

Опорою в усьому та підтримкою є дружина пана Іллі, Марія. Жінка розповідає, що завжди схвалювала заняття чоловіка, яке з роками із хобі переросло у справу життя. Спочатку приглядалася до роботи, а відтак стала допомагати.

– Зазвичай я виконую вже завершальні роботи: шліфую, лакую. Щоб усе було гладеньке і блищало. Приємно відчувати, що ти теж доклав своїх зусиль до того чи іншого виробу. А ще приємніше, коли люди замовляють і дійсно задоволені тим, що ти зробив.

Деревина у виробах майстра має вигляд, максимально наближений до природного. У такій простоті і природності пан Ілля вбачає справжню красу.

За роки життя було всяке, каже різьбяр. І всі випробування даються людині не просто так.

Утім навіть такі найскладніші життєві ситуації не змогли побороти творчість і любов пана Іллі до дерева. Бо саме улюблена справа дає сили нам жити й радіти цьому життю.

Христина БІКЛЯН, «Карпатський об’єктив»